Парламент через 8 років
На відміну від більшості блогерів "Української правди", які ходять до Верховної Ради так само просто, як у магазин, я знову відкрив її двері через 8 років.
Театр починається з вішалки
- До котрої години ви працюєте? - запитую я, віддаючи верхній одяг у гардеробі.
- До 19:30, - буркнула жінка з мобілкою, взявши одяг.
Вона мала з кимось розмову, притуляючи мобільний до вуха:
- Нє, ну ты слышала? Оні еще хотят, шоби я тут вообще жила! Про время мне тут спрашивают...
Сардельки з гірчицею
"Буфет працює" – так само, як і колись, повідомляє табличка у підвал під сесійною залою. Спускаючись сходами по пухкій килимовій доріжці, бачу, як попереду кремезний чоловік похапцем відкручує від лацкана піджака значок "Народний депутат України". Я здогадався, навіщо він це робить. А Ви як гадаєте?
На жаль, буфет втратив колорит. Там вже не подають ті сардельки з солоними огірками, гірчицею та "Дарницьким" хлібом, які я обожнював. Також там вже нема сенсу купувати престижний коньяк, як під час дефіциту середини 90-х. Бувало, прибігаєш на перерву в буфет, стаєш у чергу з народними депутатами, і поки дістаєш харч, з усіма перезнайомишся і подискутуєш про корисність для країни від того чи іншого законопроекту. Буфет був своєрідним клубом. Там, наприклад, із шампанським святкували ухвалення Конституції і браталися.
Тепер в буфеті євроремонт, фастфуд і немає черг. Там жують мовчки і підозріло зиркають один на одного. Ну, дійсно, хіба багатії, які на лексусах і в бріонівських костюмах приїздять тиснути кнопки системи "Рада", бігатимуть до якогось буфету?
Книжковий кіоск
Добре, що за ці роки нікому не прийшло в голову скасувати книжковий кіоск на 1 поверсі. Бо з точки зору маркетингу, він там уже не потрібен – будь-яку книгу можна легко дістати на ринку чи в книгарнях. А в середині 90-х, в часи кризи, в кіоску Верховної Ради можна було дістати рідкісні видання. Наприклад, книга про мистецтво створення іміджу, куплена там у 1995 р., є й досі серед улюблених, яку гортаю час від часу.
Прапорщики
Що є незмінним у Верховній Раді, так це ввічливі й тактовні прапорщики вкупі з надійною системою охорони.
- Давай свою акредитацію! – браво посміхнувся прапорщик в урочистому мундирі зі знайомим обличчям.
Певно, моє обличчя йому теж знайоме і він згадав, що в мене слід питати про журналістьку картку, а не картку народного депутата чи помічника-консультанта. З одного боку потішило, що я досі асоціююся у прапорщиків з журналістом (От що значить сила бренду!) А з іншого це розчарувало – хіба я не такий солідний, як справжній нардеп? Деякі з них тепер у джинсах і майках на роботу ходять, користуючись недоторканністю...
Примхи пріоритетів
Раніше нас ганяли з парламентського туалету на 2 поверсі, щоб там не курили. Від скандалів рятувало тільки куріння у присутності народного депутата.
- Давай перед інтерв'ю підемо покуримо і я тебе пригощу сигаретою! - протягував мені колись пачку Дмитро Табачник.
- Дякую, але я маю свої! - казав я.
- А ну покажи!... Та це ж дешеві! А у мене пачка, привезена з Європи! - сміявся Табачник. – В них зовсім інший смак...
В середині 90-х в Україні ще не було власного сигаретного виробництва. Тепер в нас є підприємства, що виробляють якісну тютюнову продукцію, проте нинішні народні депутати це вже не цінують. Днями вони в 4 раз за останні півроку підняли акциз на тютюнові вироби – БЮТ, НУ-НС і Блок Литвина похапцем і підозріло одностайно проголосували за законопроект N4202 Івана Кириленка, Миколи Томенка і "революціонерів Майдану" Донія-Ляшка-Каськіва. Краще б вони так одностайно приймали антикризові закони, коригували бюджет і т.д.! Бо коли йдеться про те, щоб голосувати за щось популістичне (щоб народ їх любив) – то коаліціянти аж зі штанів вистрибують і дають понад 226 голосів! А коли треба мерщій країну рятувати від кризи – то голосів бракує, адже в цьому разі треба думати і зважувати ризики, а потім нести відповідальність!
Тепер в знайомій кімнаті на 2 поверсі вже нема туалету. Вона – для куріння з плакатом про його шкідливість. У перервах між голосуваннями за дедалі більше обмеження тютюнопаління народні депутати бігають до цієї кімнати, бо не хочуть мерзнути на вулиці. Якщо ви вже такі принципові, то почніть обмеження з себе – ліквідуйте спочатку цю свою кімнату!
Кажуть, у Верховній Раді є й інша спецкімната – православна каплиця. На жаль, я її там не бачив. Напевно, вона має меншу пріоритетність, ніж місце для куріння.
Ще 8 років
Після відвідання Верховної Ради я зрозумів, чому в попередні роки мене, як журналіста, туди не тягнуло. Цікаво, як же виглядатиме парламент ще через 8 років? Сподіваюсь, там відновиться той дух політичного клубу, який хоче змінити Україну на краще. Для цього є, принаймні, одна підстава – громадяни безумовно відчувають, яким він повинен бути.
