УГКЦ можуть визнати репресованою Церквою
17 липня у Верховній Раді було зареєстровано проект постанови "Про надання Українській Греко-Католицькій Церкві статусу репресованої церкви".
Його внесли народні депутати з фракції БЮТ – тернополянин Василь Деревляний, львів'янин Іван Демкович та івано-франківець Дмитро Шлемко.
УГКЦ дійсно потребує державної підтримки, бо непоодинокі випадки, особливо в Центральній та Східній Україні, коли місцеві ради відмовляють греко-католикам у дозволах на виділення земельних ділянок під будівництво храмів. І якщо гіпотетичний законопроект про репресовану Церкву розв'яже цю проблему, його можна лише вітати.
Цитата з пояснювальної записки до проекту постанови, з якою неможливо не погодитися:
"Одразу після радянської окупації Західної України нова влада діяла дуже швидко, щоб знищити УГКЦ. 11 квітня 1945 року було заарештовано митрополита Йосифа Сліпого та інших ієрархів. Більшість єпископів згодом померла у засланні.
Після невдалої спроби силою змусити єпископів зректися єдності з Римом, радянська влада під страхом смерті зібрала 216 священиків 9-10 березня 1946 року в Соборі Святого Юра (м. Львів), де відбувся так званий "Львівський Синод". Було скасовано унію Берестейського собору, на якому Українська Греко-Католицька Церква офіційно приступила до церковної єдності з Апостольським Престолом. Церкву насильно приєднано до Російської Православної Церкви.
Після цього були заарештовані та заслані до таборів праці сотні священиків, ченців, черниць та вірних мирян, дуже часто разом зі своїми дружинами та дітьми, а майно церкви було конфісковано державою.
У період між 1946 та 1989 роками Українська Греко-Католицька Церква була найчисельнішою забороненою Церквою в світі. Незважаючи на жорстокі переслідування, Церква продовжувала жити підпільно доти, поки її було легалізовано 1 грудня 1989 року".
Проте є наступні зауваження до п\п N4845.
1. Проект містить лише дві тези: УГКЦ має отримати статус репресованої, а уряд повинен розробити і внести на розгляд Верховної Ради законопроект, що репресована церква отримує якийсь особливий правовий статус. Проте, що це за статус і в чому він полягає?
2. Якщо в Україні з'явиться закон, який надає статус і привілеї якійсь репресованій церкві, то цей статус може, крім УГКЦ, зажадати, приміром, і УПЦ, храми якої радянська влада теж трощила, а священників переслідувала. В такому разі ми отримаємо не одну, а декілька, ба навіть "парад" репресованих релігійних організацій. Чи сприятиме це міжконфесійному діалогу чотирьох Церков київської традиції та ідеї єдиної помісної апостольської церкви в Україні?
3. Найсуперечливішим і вибухонебезпечним у гіпотетичному законопроекті про репресовану Церкву може виявитися норма про повернення храмів та іншої нерухомості, що радянська влада відібрала в УГКЦ. Цілком припускаю, що є достатньо будівель, які можуть бути повернуті так би мовити безболісно. Але як бути з тими численними храмами на Заході України, де оселилися православні Церкви?
4. Оскільки до кінця року урядом продовжуватиме керувати Юлія Тимошенко, то не важко здогадатися, на кого саме три БЮТівських нардепа планують покласти місію з підтримки УГКЦ. Але виникає логічне запитання до авторів – чому вони втрьох не написали й не зареєстрували свій законопроект, а обмежилися постановою і дорученням своїй лідерці так би мовити "вжити заходів", причому на розсуд очолюваного нею уряду?
З огляду на вибори Президента, що заплановані на 17 січня, і підозріло стислий термін доручення скидається на те, що п\п N4845 розрахований якраз під Юлію Тимошенко. Невже для того, щоб викликати до неї симпатії в греко-католиків? Так і постає перед очима знайома картина, як прем'єрка проводить нараду і все це транслюють в прямому ефірі...
Дуже не хотілося б, щоб будь-хто з кандидатів у Президенти розігрував в агітації так звану "релігійну карту". Проте, коли аналізуєш факти, стає зрозуміло, що така загроза наявна.
5. У найближчі півроку уряд буде заклопотаний порятунком економіки від кризи, складанням бюджету 2010 і латанням бюджету 2009, а прем'єрка – передвиборчою агітацією. Тому існує дуже велика ймовірність, що уряд не встигне "народити" законопроект до кінця року, як хочуть нардепи Деревляний, Демкович і Шлимко, і вся ця ідея виявиться "пшиком".
Я вже не кажу про те, що уряд у ці терміни може й не дістати подібне доручення, тому що проект будь-якої постанови може лежати в парламенті місяцями і роками, і так і не бути поставлений у порядок денний і розглянутий. Чому було не написати в п\п замість "до кінця 2009 року" таке: "протягом шести місяців з дня прийняття цієї постанови"?
І наостанок. Сподіваюся, офіційна позиція УГКЦ з приводу вищезгаданої ініціативи БЮТу не забариться.
