Соціальна відповідальність – чи на часі в Україні?
Корпоративна соціальна відповідальність (СоВі) напевно одне з найбільш суперечливих явищ в сучасному бізнес-середовищі. Неузгодженість визначень та методів вимірювання, викликають насторожене відношення компаній до практики СоВі. Особливо це характерно для українського ринку. Ринку який розвивається, де правила ведення бізнесу не до кінця визначені, а основний приоритет – це виживання і захоплення частки ринку. Не багато компаній в Україні можуть назвати себе СоВі, надати соціальний звіт, а топ-менеджери – дати зрозумілу відповідь – що це таке? і що вони роблять в цьому напрямку?
Це тези з виступу мого друга Ю., який підготував самостійно свій виступ на конференції в Лондоні, який мені дуже сподобався! Я повністю розділяю ці думки і, що саме головне, коли я слухав цей виступ, аудиторія теж сприймала виступ з теплотою та позитивом, і люди заповнили зал повністю. Хоч ми переживали за рівень інтересу до цієї теми, оскільки тема складна і в Україні досі не дуже популярна.
Все починалось з міжнародних компаній, і сьогодні багато компаній застосовують принципи СоВі при впровадженню та розвитку бізнесу в Україні.
Визначень СоВі є багато, але нам найбільш імпонує наступний: це вільний вибір компанії на користь підвищення рівня добробуту суспільства за допомогою відповідних підходів до ведення бізнесу і надання для цих цілей корпоративних ресурсів. При цьому не факт, що компанія повинна витрачати на ці цілі значні кошти і ресурси.
Сьогодні СоВі є невід'ємною частиною світової корпоративної ділової практики. Але говорячи про СоВі потрібно пам'ятати що ця категорія з'являється на певних етапах розвитку суспільства і компаній, вона не з'являється за один день. Так, в Україні 10 років тому соціодогічні опитування вказували на повну дезорієнтацію суспільства і втрату довіри громадян до всіх інституцій і один до одного. 80% всіх опитаних взагалі нікому не довіряли, і основною задачею – було вижити, втриматись, завоювати частку ринку, не важливо якими методами.
Серйозні зміни почались з прийняттям Конституції України в 1996 році, приходом великих компаній та торгівелних марок, загостренням конкуренції. На повістку дня вийшли такі категорії як: боротьба за клієнта, довіра клієнта, довіра працівників.
Зрозуміло, що першим зобов'язанням бізнесу є генерація прибутку, і в кінці кінців компанія яка є збитковою, в більшості випадків не може бути відповідальною, тим більше Соціально Відповідальною. Але в умовах високої конкуренції і змаганні за клієнта, за його довіру до бренду, в Україні вже стає недостатньо просто вкладати гроші в пряму рекламу. І ситуація, і ринок спонукає компанії шукати нові, більш глибокі комунікаційні канали для залучення клієнтів.
Вже минулорічне соціологічне дослідження показало, що український споживач схильний більше довіряти компаніям, які є СоВі. Так: 75% населення вважає, що компанії повинні заробляти, але в той же час піклуватись про людей. 21% опитаних при прийнятті рішення про покупку товарів приймають до уваги соціальну діяльність компанії і те чи поділяє компанія ці цінності. 58% вважає, що СоВі повинна бути направлена в першу чергу на охорону здоров'я. 46% вважає, що бізнес повинен допомагати дітям. 28% вважає, що бізнес повинен направляти свої зусилля на екологію. Одним словом, зміни вже є і вони суттєві! І тут потрібно пам'ятати, що цей респондент (учасник опитування) – це наш клієнт, наш співробітник компанії, наш партнер.
Таким чином, якщо узагальнити досвід кращих компаній, можна з впевненістю сказати, що при грамотному дотримуванні компанією принципів СоВі, є можливість, не просто тратити гроші, а отримувати вигоду від: росту продажу товарів чи послуг через ріст клієнтської бази; укріплення лояльності до торгівельної макри; підвищення мотивації персоналу, оскільки співробітник більше схильний до компаній, які розділяють їх цінності; підвищення репутації. А це в свою чергу сприяє новим можливостям для розширення бізнесу.
Так що ми маємо в Україні? В Україні сьогодні домінує більше патерналістичний підхід до соціальних проектів (більшість чекає, що хтось зверху все зробить). Стійких практик впровадження, моніторингу, виміру результативності немає або ж більшість компаній з ними просто незнайомі і не користуються. На сьогодні СоВі сприймається українськими підприємцями скоріш як PR технологія.
Тим не менше, український ринок є дуже динамічним і процеси, як ми всі бачимо, відбуваються швидко. Бізнес розвивається швидше, ніж відбуваються зміни в ментальності людей і в соціальних відносинах. І багато компаній (особливо ті які працюють на висококонкурентних ринках) впроваджують принципи СоВі.Так в 2006 році в Україні з'явились перші підписанти Глобального договору ООН про дотримання принципів в області прав людини, зовнішнього середовища, стандартів праці, антикорупційних практик. На сьогодні більш ніж 100 провідних українських компаній, організацій приєднались до Глобального договору і підтвердили своє зобов'язання виконувати 10 універсальних принципів.
Провідні компанії проводять екологічний аудит, пітримують такі соціальні проекти як протидія торгівлі людьми, проводять проекти з Мальтійською службою допомоги (допомога сиротинцям), підримують видання книг. Можна навести ще багато різних прикладів успішної соціальної активності українських компаній, і всі вони підтверджують тези про те, що завдяки цій активності компаній, бренди, з однієї сторони допомагають більш успішно просувати свій продукт до аудиторії, входити в дім і серце клієнта, а з іншої сторони ці продукти сприяють росту свідомості суспільства. Ось така взаємовигода!
Ми повністю розділяємо ці цінності і будемо впроваджувати принципи СоВі в нпашій компанії. І ще раз шана і повага моєму другу Ю. Хочеться щоб ці думки дійшли до максимально широкої аудиторії і ми в нашій країні мали позитивні і пргресивні зміни в СоВі.
17.03.2008 A.K. Lion
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
