У Львові відкрилась Перша в світі ГАЛИЦЬКА ЖИДІВСЬКА КНАЙПА!
Криївка – це попри заклад та бізнес, це певний спосіб мислення та світосприйняття.
Ми змогли, на нашу думку правильно усвідомити та оцінити історію, коли робили "Криївку" більше року тому назад, за цей рік "Криївку відвідало понад 650 тис. людей – це вочевидь справжній європейський рекорд. Повірте у всіх цих людей шось таки а залишилось про період УПА та важливо, що вони отримали позитивні емоції та хоч трохи та змінили своє ставлення, якщо воно було негативним. Далі історія з міфічним Леопольдом Мазохом та забави із цнотливістю рідного Львова, потім ми поставили Стеренький трамвай та купу всього іншого.
Сьогодні ми презентуємо чи не найскладніший наш Проект це Галицька Жидівська кнайпа " ПІд Золотою Розою". Складний бо власне виходить за межі навіть українського і торкається складних питань міжнаціонального порозуміння, проте все ж залишається рідним, львівським.
Ми спробували зробити неможливе – відкрити жидівську кнайпу, хоч ніхто з нас не є євреєм, і реалізувати проект, який популяризує та презентує жидівську культуру в місті, в якому ще досить не давно вона була однією з провідних. Адже жидівська дільниця, клезмерська музика, хумус та багато іншого теж невідємна частина душі та міфу Львова. На жаль, історія повелась жорстоко.
Ми свідомі того, що незадовго нас звинувачуватимуть не тільки в мазохізмі та націоналізмі, а ще й в антисемітизмі та сіонізмі, ми розуміємо, що багатьом невигідно, щоб міф про антисемітизм міста, як і міф про те що у Львові не говорять російською та вішають москалів був назавжди зруйнований. Не вигідний бо зникає проблема і разом з нею зникають ті хто всі ті роки пробував її вирішувати і робив з того політику, та заробляв на цьому гроші та політичні девіденти по обидва боки. Так було у Кракові коли відновлювали жидівську дільницю- проти виступали і євреї і поляки.
Сьогодні ми зробили крок перші – і на нашу думку цей крок є надзвичайно важливим у сучасній історії Львова та України.
Не судіть строго, приїжджайте до Львова і відчуйте наскільки багато невідомого поруч з нами, і як легко змінювати настільки складні речі.
це звернення яке ми приготували до всіх гостей від імені нашої команди:
Переднє Слово
Русини, Поляки, Жиди, Німці, Австрійці, Мадяри, Вірмени, Цигани, Греки і Татари впродовж століть спільно творили Галичину – світ, в якому не було зла. Королівства й цісарства приходили й відходили, а Люди ся лишали. Народжувались Діти. Лунала дивна ґвара. У Місті не було тісно народам, мовам і віруванням. Не бракувало місця для церков і синагог, костелів і кірх.
Це був час великої Божої ласки. Досі наймудріші не знають, чому Він перестав ся усміхати. Нам усім. Світ Кришталевих веж було знищено. У Катастрофі – Шоа – було вбито цілий Народ. Було понівечене наше Місто – Львів, Leopolis, Lemberg, Lwów. Зник цілий світ. Наш спільний світ.
Абсолютне Зло було названо по імені і засуджено, але колись треба зробити перший крок, чесно глянувши минулому в очі – і саме Українцям належить відбудувати жидівські цвинтарі та синагоги, зруйновані нацизмом.
Чому саме Українцям?! Бо ми відповідальні за майбутнє. Наших дітей. Галицьких дітей – Самуелів Степановичів, Василів Рахмановичів, Іванок Наумівен.
Лише у нашій відповідальности зробити так, аби галицьке юнацтво замість балачок, хто ж більше любить "свою" Неньку, цілувалося по брамах і кінах. І замість розмов, хто ж більший чудотворець – ксьондз чи рабин – ставили парафіян і кагал до відома – "я кохаю Шльому, а він – мене. І нема на то ради. Благословіть нас просто".
Але найперв батьки повинні відкрити серця і душі. Очі й вуха. І врешті навчитись слухати, нехай це й забере з десяток років. Заки підростають їхні внуки.
Ця кнайпа – нехай і маленький, але чесний крок. Від страшного й трагічного – до світу нового. Незнаного. Ми просто віримо, що він росте у Пласті, Бріт Трумпельдорі та Бейтарі, у наших галицьких дітваках. І ми віримо, що колись Отець Небесний зглянеться над нами. Й знову ся всміхне. І наші діти будуть мудрішими, і добрішими за нас. У себе вдома. У Львові.
Колектив Галицької Жидівської кнайпи
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
