Передвиборчі програми, або країна "голих політичних королів"
Будь-яка неупереджена людина має визнати, що ці вибори відбуваються значно спокійніше ніж попередні парламентські, не кажучи вже про президентські. Не наврочити би.
Передумовою для цього стало те, що основні політичні сили, що сперечаються за право попасти в парламент, сфокусували свою передвиборчу агітацію не на конфлікті між Сходом та Заходом України, не на питаннях мови, проблемах відносин з НАТО, Росією та інших вельми контроверсійних питаннях, а на соціальних обіцянках.
Безперечно, це значно краще, ніж розхитування політиками човна під назвою держава Україна. Але при цьому, нажаль, питання реформ, яких вкрай потребує Україна (реформ судової системи, адміністративної та територіально-адміністративної реформи ("щирий привіт" від мене заступнику міністра юстиції пані І.Богословській, яка плутає ці два питання і зводить їх до одного), соціальної реформи, реформи системи медичного забезпечення, пенсійної системи, житлово-комунальної господарства тощо), майже не обговорюється політичними силами. А те, що є у передвиборчих програмах, і те обговорення, яке довелось чути чи читати, показує, що жодна, підкреслюю, жодна політична сила, яка реально претендує на попадання у майбутній склад парламенту, не має навіть чіткого уявлення про основні кроки необхідні задля реформування тієї чи іншої сфери діяльності держави і суспільства. Про наявність реальних програм ("дорожніх карт"), напрацьованих проектів нормативних документів, які необхідно затвердити парламентом чи урядом, я навіть не згадую. Тобто коли ті чи інші політичні сили прийдуть в парламент, їм крім розподілу посад та розтягування під себе державного бюджету, не буди чим займатись.
На мій погляд, певна вина за це лежить не тільки на, так званій, "політичній еліті України", а і на журналістах. Вони, проводячи з політиками "круглі столи", обговорення на телебаченні, не роблять спробу змусити політиків показати, що вони є "голими королями", які не мають, що запропонувати виборцям. Хоча, я впевнений, для цього не так вже багато і потрібно. Журналістам достатньо на "круглих столах" або ток-шоу на телебаченні сфокусувати дискусію на кожній окремій сфері, що потребує реформування, і вимагати від політиків, що представляють політичні сили, висловити позицію (не свою особисту, а політичних сил, які вони репрезентують) щодо основних кроків, необхідних при реформуванні тієї чи іншої сфери життєдіяльності держави та суспільства, а також пред'явити проекти відповідних програм, що підготовлені цими політичними силами. І у разі, якщо представники політичних сил почнуть "блеяти" про те, що вони не уповноважені виступати від імені своїх політичних сил, а лише від власного імені, що вони "забули" захопити проекти документів, але, які точно є, або які ось-ось на днях вже остаточно будуть готові для обговорення, тоді потрібно щоби журналістам вистачало громадянської мужності запропонувати цим політикам йти з ток-шоу, або "круглого столу" гуляти в садочку, тому що їм не має, чого реально запропонувати суспільству, а слухати їх пустопорожні розмови і журналісти, і суспільство вже втомились. Впевнений, після декілька разового влаштування політикам такої публічної порки, політичні сили будуть змушені займатись формулюванням позиції щодо тих чи інших необхідних Україні реформ і напрацюванням проектів відповідних програм та нормативних документів. Хоча б частково, хоча б дехто з них.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
