Чи може демократична держава видавати чорту будь-якого іншого червоного чи коричневого чорта

Відверто кажучи я не планував коментувати події, пов'язані зі справою Михайла Гангана, але якось вже довго висить на головній сторінці УП стаття

Сергія Грабовського "Чим червоний чорт кращий від коричневого?"

(http://www.pravda.com.ua/news/2008/1/6/69390.htm), що викликала у мене певний внутрішній супротив.

Почати мабуть потрібно з суті цієї справи. Слід звернути увагу, що існує дві версії причин та наслідків подій, пов'язаних із затриманням Михайла Гангана. Першу відображають українські ЗМІ. Вона полягає у наступному.



31 грудня 2007 року співробітниками Управління з боротьби з організованою злочинністю (УБОЗ) МВС України разом з російськими спецслужбами був затриманий 21-річний Михайло Ганган, активіст забороненої в Росії Націонал-більшовицької партії (НБП).

Російська Федерація оголосила Гангана у міжнародний розшук за обвинуваченням в організації мирної акції громадської непокори – Маршу незгодних, який відбувся у російському місті Самара 18 травня 2007 року.

Давайте спочатку вдумаємося. Росія оголошує Михайла Гангана у міжнародний розшук. Недешева, до речі, справа. За кожне подання у міжнародний розшук країна має платити Інтерполу чималі гроші. Тому країни використовують цю процедури лише коли певних осіб підозрюють у здійсненні тяжких та особливо тяжких злочинів. Але використання подібної процедури по відношенню до Михайла Гангана правоохоронні органи Росії вважають абсолютно виправданою. Його обвинувачують у здійсненні тяжкого по російськім міркам злочину – участь у несанкціонованому мітингу. Те що у будь-якій хоча б відносно демократичній країні вважається у гіршому випадку лише адміністративним правопорушенням, в Росії – кримінальним злочином.

Певно відмінною подають цю справу російські Інтернет видання. Так, наприклад, Rosbalt, виклав свою версію подій.

"Напомним, в 2005 году Ганган в ходе так называемого "процесса 39-ти" был осужден к трем годам лишения свободы условно за участие в акции протеста в приемной президента России.

За участие в Марше несогласных в Самаре 18 мая 2007 года в отношении Гангана было возбуждено уголовное дело за, якобы, нарушение правил отбывания условного наказания и после его бегства на Украину, Ганган был заочно осужден к трем годам лишения свободы, сообщает АПН Северо-Запад. На Украине Ганган официально попросил политическое убежище. Согласно законодательству Украины, его не имеют право экстрадировать в РФ, прежде чем будет рассмотрено решение о предоставлении убежища". (http://www.rosbalt.ru/2008/01/02/445110.html). Це Інтернет видання відоме своїм російським великодержавним шовінізмом, але в даному випадку думаю, що його інформація більш чітко викладає фактичний бік справи.

При такому викладенні подій стає більш обґрунтованою формальна мотивація оголошення Михайла Гангана у міждержавний розшук. В той же час і в цьому випадку питання екстрадиції Михайла Гангана для української влади не стає менш проблемним. Очевидним є факт встановлення в Росії авторитарного гебістського режиму. Згідно сучасного російського "новояза" цей режим називається "суверенною демократією". Хоча на мій погляд його можна характеризувати як м'який (поки що м'який) націонал-соціалізм. Але як не називай цього чорта, він не стає більш привабливим. Вбивства журналістів, цензура на телебаченні та масове промивання мозків, фактична заборона на проведення мирних мітингів та демонстрацій, арешти та побиття аж до смерті політичних активістів, незгодних з політикою кремлівських можновладців, стали повсякденним явищем сучасної Росії. В цих умовах видача Росії осіб, яких російська влада звинувачує у злочинах, пов'язаних з їх громадсько-політичною діяльністю, є не припустимою для демократичного суспільства. Досить яскраво і чітко з цього приводу висловився Валерій ТЕМНЕНКО на Обкомі.

"Выдающийся экономист современности Эрнандо де Сото говорил, что в определенных социальных условиях, при крушении надежд, для тех, кто не смирился с поражением, кто обладает энергией и верой в себя, остается только два пути – эмиграция и революция. Никто извне не может призывать к революции, не принимая участия в ней: это безнравственно. Но поддержка беженцев, вырывающихся из невозможных, невыносимых для свободной личности условий, – есть нравственный долг гуманного и демократического общества". http://www.obkom.net.ua/articles/2008-01/08.1437.shtml

Що ж до поглядів Михайла Гангана, то очевидно ми маємо справу з юнацьким максималізмом, і це не є і може бути підставою для того, щоби, як висловився Сергій Грабовський, "знаходити йому гідне місце поблизу вітчизняних тюремних параш". А задля уникнення проблем з націонал-більшовицькою діяльністю Гангана, то при наданні йому політичного притулку, Україна має права вимагати від нього дотримання певних правил у тому числі, пов'язаних з обмеженням суспільно-політичної діяльності як в Україні, так і Росії.

P.S.

Прочитав цей текст і ще раз не без радощів зрозумів наскільки все ж таки Україна вже не Росія. Ми лаємо, і не безпідставно, останніми словами Президента України, інших можновладців та політиків, але при всьому при цьому ми впевнені, що це не загрожує нашому життю та здоров'ю, і не є моральним подвигом вийти на мітинг, навіть, не дозволений владою. Ми за своїм світоглядом ще не європейці, але вже далеко не росіяни.

P.S.

Вже повісив свій коментар щодо справи Гангана і тут же побачив статтю Дмитра Гройсмана "Слово і Діло" Термінатора (http://www.pravda.com.ua/news/2008/1/9/69478.htm), яка в межах мого поскриптума "Україна вже не Росія" надихає на ряд питань до журналістів, особливо телебачення. Скільки потрібно часу для того, щоби запросити на телебачення міністрів юстиції та внутрішніх справ і розпитати щодо участі їх підлеглих у цій справі. При цьому задавати їм повинні у прямому ефірі не тільки самі журналісти, але і той таки Дмитро Гройсман. Те що Україна не Росія журналісти мають доводити щодня, щохвилини. Різдвяні свята закінчились дорогенькі. Приступайте до виконання своїх прямих обов'язків – контролю за діями влади.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.