В ситуації навколо Косово Україна має дбати про власні інтереси 2

Перша частина цієї статті на:

(http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47dd40556df46/)

Косовська проблема та позиція Росії

З одного боку, Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН і має право накласти вето на будь-які резолюції, що не відповідають її інтересам. З іншого – Росія ментально залишається імперією, її інтереси пов'язані як раз із зацікавленістю у підтримуванні постійно жевріючий нестабільності в країнах навколо себе. Ослаблені країни є зручними для здійснення впливу та тиску на них. Саме тому Росія бажає якомога довшої невизначеності ситуації навколо Косово, насамперед тому, що це створює проблеми для країн Євросоюзу.

Росія, прямо чи опосередковано максимально сприяючи сепаратизму в Грузії, Молдові та Україні офіційно проголошує про визнання територіальної цілісності свої сусідів. При цьому це не заважає їй масово надавати громадянство жителям Абхазії, Південної Осетії, Придністров'я та України, відкрито на державному рівні фінансувати сепаратистські рухи в цих країнах. Це не заважає, постійно наголошуючи на дотриманні зі свого боку норм міжнародного права та суверенітету країн-сусідів, відкривати виборчі дільниці на виборах Президента Росії на території Абхазії та Південної Осетії, не те що не отримуючи на це згоди з боку грузинської влади, а навіть не ставлячи її до відома.



Косовська проблема та норми міжнародного права

Я не юрист-міжнародник, і тому не брав би на себе сміливість давати категоричні оцінки щодо всіх міжнародно-правових аспектів косовського прецеденту. А тому дозволю собі навести великий уривок з однієї статті. Її автор притримується відверто проросійських поглядів, але певні висновки і довідкова інформація може бути цікава з огляду розуміння косовської проблеми (http://www.vlasti.net/index.php?Screen=news®ion=main&id=255866).

"З 1946 року по 1990 рік Рада Безпеки лише двічі змогла прийняти рішення, констатуючі факт "порушення миру", при якому міг бути задіяний механізм глави 7 "Загроза миру, порушення миру або акт агресії" Статуту ООН, направлений на врегулювання конфлікту.

Перший раз – проти КНДР в 1950 році (резолюція 82), що пояснюється відсутністю радянського дипломата на засіданні Ради Безпеки з даного питання внаслідок бойкоту засідання Ради Безпеки.

Другий раз постійні члени Ради Безпеки надали такої оцінки діям Аргентини в 1982 році, коли вона захопила Фолклендські острови (резолюція 502).

За цей же період дії лише двох держав були визнані агресивними (Ізраїлю та Південної Африки), а в семи випадках Раді Безпеки вдавалося домовитись про кваліфікацію ситуації як "Загроза міжнародному миру та безпеці".

За 45 років існування Рада Безпеки змогла лише двічі домовитись про введення невійськових санкцій – економічної блокади Південної Родезії (1966-1979 років) та ембарго на постачання зброї до Південної Африки (1977-1994 роки).

В той же час за даний період на планеті сталося більше 80 воєн, а загальна кількість конфліктів (з урахуванням внутрішніх, як в Косово) склала більше 300.

Виходячи з викладеного, можна зробити наступні висновки:

1. Міжнародне право як система регуляції міжнародних відносин і ООН як основний та єдиний міжнародний інститут, що забезпечує реалізацію даної функції, є похідними від різних чинників стримування (військових, політичних, соціально-економічних). В зв'язку з цим міжнародне право і ООН як інститут реалізації міжнародного права не є самостійними та самодостатніми чинниками міжнародної політики.

2. Сучасне міжнародне право і ООН як основний міжнародний інститут стали результатом післявоєнного регулювання і віддзеркаленням певних історичних умов. Відповідно, зі зміною світового ладу, яка вже сталась, в суттєвому перевлаштуванні має потребу і діюча система міжнародних відносин, що веде до перегляду деяких базових норм міжнародного права та положень, що регламентують статус та діяльність ООН".

Ситуація навколо Косово та інтереси України

Після проголошення незалежності Косово та визнанням його з боку провідних західних держав, керівництво України зіштовхнулось з досить складною дилемою як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. З одного боку, проголошення незалежності Косово не сприймається більшістю громадян та політикуму держави, особливо враховуючи відповідну масовану пропаганду російських ЗМІ, які проявляють неабияку і нічим необмежену активність в українському інформаційному просторі. Крім того наші партнери по ГУАМ небезпідставно побоюються, що Росія використовуватиме цей прецедент для здійснення подальших дій по відторгненню частини територій Грузії та Молдови. З іншого боку, зрозуміло, що провідні країни світу не мають звички здійснювати в міжнародній політиці непродумані кроки, особливо в таких питаннях, як суверенітет та цілісність держав. Отже, якщо вони вже пішли на дуже складний для себе крок визнання незалежності Косово, то вони не відмовляться від нього.

На мій погляд, позиція України має виходити саме з цих зовнішніх та внутрішніх реалій. На сьогодні Україна жодним чином не може вплинути на позицію західних держав щодо Косово. Наша країна також не може змусити керівництво Росії відмовитись від наполегливих кроків спрямованих на розкол Грузії та Молдови, як до речі і України. В цих умовах, активна критика з боку України факту визнання незалежності Косово, може викликати у наших європейських партнерів лише роздратування. Вони і так змушені вирішувати надскладне завдання облаштування регіону, який протягом століть призводив до суттєвих проблем для усієї Європи. І в такому випадку, мені здається, Україні краще не лізти зі своїми порадами, особливо враховуючи, що від неї не вимагають визнати незалежність Косово. Заклики ж наших політиків щодо необхідності проявити активну позицію в цьому питанні є, як мінімум, не вчасними і не дуже розумними.

У зв'язку з цим має бути зрозумілою і та надзвичайна активність, що проявляє Росія та наші "ліві" щодо тиску на керівництво України з метою домогтись від нього висловлення певної жорсткої позиції з цього питання. Вони чудово розуміють, що Україна зараз не може піти на визнання незалежності Косово, а проголошення активної критики на адресу західних держав буде лише створювати додаткові проблеми у стосунках з ними. Ось саме цього і домагаються Росія та її багаточисельна "п'ята колона" в Україні.

Недоречність поспіху в цьому питанні може також пов'язуватись з тим, що результати балканської кризи є не до кінця очевидними. Зрозуміло, що серби, більшість з яких компактно проживає на півночі Косово, спробують відокремити частину території з подальшим приєднанням її до Сербії. Не виключені також і кроки з боку боснійських сербів, спрямовані на відокремлення від БіГ Республіки Сербської. Більше того, на мою думку, можливо це було б не найгіршим результатом розв'язання балканського вузла, враховуючи ту глибоку взаємну неприязнь, яку мають одні до одних серби з хорватами, серби з боснійськими мусульманами та серби з косовськими албанцями.

Додатковими аргументами щодо необхідності зайняти обережну, вичікувальну позицію у косовському питанні може бути те, що лише біля тридцяти держав визнали незалежність Косово. І хоча процес визнання незалежності Косово вже явно незупинний, в України немає потреби поспішати.

Не можу також не навести приклад Китаю, який досить часто утримується під час голосування в Раді Безпеки ООН. Це не означає, що Китай не має своєї позиції щодо тих, чи інших питань, просто з певних міркувань він, дбаючи про власні інтереси, не завжди зацікавлений в її офіційному проголошенні. Саме таким підходом має скористатись і керівництво України у складному і дуже неоднозначному питанні визнання незалежності Косово.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.