Пан Окара висловився

26 березня на вебсайті "Обозревателя" була розміщена стаття Андрія Окари "Мировой жандарм" назначил Украину полицаем".

Я ніколи не був високої думки про моральні чесноти пана Окари (професія політтехнолога, як відомо, не дуже сприяє дотриманню порядності), і про його професійний рівень політолога, але аргументація і тон цієї статті змушує мене публічно висловитись з цього приводу.

Пан Окара виклав своє бачення балканської політики України, але аргументацію замінив звичайною лайкою. Я давно вже не зустрічав стільки лайливих слів в одній статті в ЗМІ. "Холуи, подонки и мразь", "проституток и п***растов", "гадить на голову" – ці вислови декілька разів у різних варіаціях зустрічаються у статті на 3800 знаків. Чи може хтось після цього вважати пана Окару політологом. На мій погляд, ця стаття написана не політологом, а малоосвіченим моральним виродком і не більш того.



Для того, щоб сформулювати і висловити своє бачення позиції України щодо подій на території колишньої Югославії, мені прийшлось перечитати десятки статей, монографій, доповідей загальним обсягом у багато сотень сторінок, пану ж Окарі, щоб висловитись з цього ж приводу, було достатньо крім лайки ще написати декілька заїжджених політологічних штампів.

Лайливі вислови не шанованого мною пана Окари на адресу державних інститутів України коментувати не буду – надто багато честі для нього.

Тезі про те, що начебто більшість українських політиків хоче в НАТО, а народ в основному – ні, я присвятив статтю, яка розміщена на веб-сайті УНІАН. У найближчі дні я повішу її на своїй сторінці в "УП", тому не буду повторюватись. А от щодо так званої православної ідентичності хотів би висловитись зараз.

Пан Окара пише: "Відродження України як значущої в міжнародному вимірі держави можливо лише в разі відродження у неї цивілізаційної ідентичності і появи цивілізаційної солідарності – по відношенню до православних країн. Лише тоді можна говорити про самодостатність і суверенність України".

Як відомо, Україна є не моно, а багатоконфесійною державою, тому ідентифікувати її як чисто православну країну просто некоректно. Я вже не кажу про те, що в сучасному світі, у тому числі в Україні, багато людей, які дотримуються певних етичних норм, але не вірять в Бога. У двадцять першому столітті, в умовах глобалізації та інтернаціоналізації світу, міграції, вже просто безглуздо визначати країни за конфесійною ознакою. Більшість країн світу визначають себе як світські держави, де релігійні почуття кожної окремої особи є її приватною справою. Спроби використати сьогодні середньовічні ознаки країн робляться лише з однією метою – формування якогось об'єднання держав на примітивній релігійній основі проти удаваного спільного ворога, і що очевидно, з не дуже порядними цілями. Протиставлення країн за конфесійною ознакою є не тільки аморальним, але і контр продуктивним. Світ формується за іншими критеріями – рівня добробуту, стабільності, демократичності. Наприклад, саме виходячи з таких критеріїв Болгарія і Греція, в яких велика частка населення сповідує православ'я, та Туреччина, в яких велика частка населення сповідує іслам, входять в НАТО. Ці країни об'єднує в одну організацію точно вже не конфесійна ознака.

Тому і Україна має проявляти солідарність не за конфесійною ознакою, а за принципами дотримання демократії, значущості життя кожної окремої людини в будь-якому куточку світу. На істеричні ж крики з боку російських можновладців та шовіністично налаштованих прокремлівських політологів про православну солідарність можна відповісти, наприклад, нагадуванням про те, яким чином вони поводяться з Грузією, більшість населення якої сповідує православ'я.

Не можу також не прокоментувати звинувачення на адресу наших миротворців. Пан Окара пише: "Вони викурювали доведених до смертного відчаю і зраджених всією світовою спільнотою сербів з будівлі суду в Мітровиці з такою ж люттю, як поліцаї під час війни викурювали з лісу партизан".

Для звільнення будинку суду в Митровиці, яке захопили декілька десятків сербських юристів, поліцейськими ООН було застосовано сльозогінний газ, що є звичайною практикою в таких умовах в усіх країнах світу, в тому числі в Росії. Затримані серби під час виведення їх з приміщення суду жодного опору не чинили. Лише під час спроби вивезти затриманих з центру міста конвой ООН наштовхнувся на збройний опір місцевих жителів, прибулих на підтримку своїм землякам. Особливу мерзотність коментарю пана Окари надає те, що наші миротворці постраждали саме внаслідок незастосування зброї під час збройного нападу на них, бо при цьому могли постраждати жінки та діти, що були в натовпі протестуючих сербів.

P.S.

Я не хотів би давати поради головному редактору та власнику "Обоза". Вони самі можуть вирішувати, чи використовувати свій вебпортал у якості поважного інформаційно-аналітичного видання, чи у якості паркана, на якому будь-хто може розміщувати мати та лайку. Але при цьому їм бажано не забувати, що, як правило, паркани, які розписані лайливими словами поступово починають використовувати як місце, біля яких справляють фізіологічні потреби. І тоді там так починає смердіти, не те що підходити, навіть дивитись у бік тих парканів бажання вже немає.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.