Можливості НБУ
Один з дописувачів мого блогу попросив мене більш детально розповісти про можливості Нацбанку контролювати ситуацію на валютному ринку. Спробую дещо розповісти про це, але спочатку скажу, що, як і обіцяв, висловився з приводу дій центробанку, які багато у чому спровокували ситуацію на валютному ринку у цьому році. З моєю позицію з цього приводу, бажаючи можуть ознайомитись, прочитавши статтю "Керівництво Нацбанку заслуговує на відставку", розміщену 31.10.2008 на сайті УНІАН.
Перед тим, як розповісти про наявний у НБУ інструментарій впливу на ситуацію на валютному ринку, хотів би ще раз висловитись з питання спільного впливу уряду і центрального банку на грошову-кредитну, у тому числі курсову, політику.
Згідно Конституції України головним завдання Національного банку є забезпечення стабільності національної валюти. Від себе додам, що мова має йти про цінову, а не про курсову стабільність. Будь-яка іноземна валюта може як знецінюватись по відношенню до інших валют, так і зміцнюватись. Зрозуміло, що в цьому випадку, та чи інша іноземна валюта може укріплюватись чи навпаки знецінюватись по відношенню до національної валюти. Як приклад, можна навести ситуацію з доларом США. Ця іноземна валюта довгий час знецінювалась по відношенню до Євро. Де-факто, проводячи політику доларового якоря, та зберігаючи номінальну стабільність курсу гривні до долару США, Нацбанк був змушений підвищувати курс Євро до гривні. Із цього прикладу видно, що курсова стабільність багато у чому залежить від зовнішніх факторів, тому головне для центробанку – це забезпечення саме цінової стабільності національної валюти. Хоча зрозуміло, що курсова стабільність може бути додатковим інструментом, який забезпечуватиме цінову стабільність національної валюти, але в той же час може бути і фактором, що провокує інфляцію.
Окрім цінової стабільності національної валюти важливим завданням центрального банку є підтримка грошової пропозиції в обсязі, достатньому для здійснення поточної господарської діяльності економічними суб'єктами. Розуміння наявності другого завдання важливе для усвідомлення взаємозв'язку дій центрального банку і економічної політики, яку проводить уряд. Саме Кабмін повинен задавати тон в питанні, які процеси в діяльності суб'єктів економіки він хотів би підтримати, а які намагається обмежити. Недарма грошово-кредитну політику Національного банку затверджує Рада НБУ, в склад якої, за посадою, входять міністр фінансів та міністр економіки, тобто особи, які відповідають за формування пріоритетів економічної політики уряду.
Центральний банк країни і уряд об'єктивно мають свої важелі впливу на фактори, котрі формують грошово-кредитну політику (рівень інфляції, розмір процентних ставок за кредитами й депозитами, загальний обсяг кредитів, наданих суб'єктам господарювання та фізичним особам, попит на іноземну валюту й курс національної валюти).
Таким чином, коли хтось каже, що уряд не може впливати на грошову-кредитну політику Нацбанку, то цим лише надає зайве підтвердження своєї слабкої економічної фаховості. Уряд не повинен втручатись в поточну діяльність центробанку, а от формувати пріоритети його грошово-кредитної політики, як важливої складової економічної політики, він не просто може, але і зобов'язаний.
Для розуміння існування взаємного впливу уряду і центрального банку при проведенні грошово-кредитної політики, наведу ряд конкретних прикладів. Інша справа, що ці приклади скоріше свідчать про те, що ця взаємодія, у більшості випадків, не була результатом їх спільних осмислених дій.
Уряд Тимошенко у першій половині поточного року активно підвищував різні види соціальних доходів, збільшивши їх у порівнянні з минулим роком більше ніж на 44 відсотка. Такий значний ріст доходів населення не міг не провокувати інфляцію. Національний банк обмежений у можливостях впливати на кількість готівки в обігу, але він може впливати на кількість безготівкових коштів, чим він і скористався. Обмеживши доступ до кредитів суб'єктам господарювання, центробанк сприяв зниженню темпів росту цін в промисловості, і, як наслідок, зменшенню росту індексу споживчих цін, але тим самим негативно вплинув на ділову активність суб'єктів господарювання. Саме у квітні, спровокувавши нестачу обігових коштів, Нацбанк змусив банки і суб'єкти господарювання різко збільшити обсяг продажу іноземної валюти. Таким чином він фактично потрапив у власноруч розставлену пастку. Викуповуючи долар США по курсу 5.0, Нацбанк би збільшував обсяг гривні в обігу, але ж його метою було її обмеження. Ось тоді Нацбанк і пішов на відоме зміцнення гривні до долару США. І хоча цим кроком центробанк зменшив кількість додаткової гривні в обігу, але при цьому погіршив конкурентоспроможність експортерів та, навпаки, сприяв зростанню імпорту. До речі, саме у квітні уряд Тимошенко, з благою метою зниження рівня інфляції, обмежив фінансування будь-яких потреб, окрім соціальних виплат, почавши накопичувати залишки коштів на рахунку Казначейства в центробанку. Тим самим додавши проблем з нестачею обігових коштів у підприємств, змушуючи їх продавати іноземну валюту. Все це відбувалося на фоні постійних заяв з будівель на вулиці Грушевського про занижений курс гривні. Чиновники та депутати від БЮТ галасливо проголошували про необхідність підвищити курс національної валюти для боротьби з інфляцією. Настільки "грамотні" дії неминуче вели спочатку до обвалу курсу долара США, а згодом – до обвалу гривні.
Ще одним прикладом, оцього взаємного впливу уряду і центробанку на грошово-кредитну та в цілому економічну політику, можна назвати ситуацію зі споживчими кредитами.
За 2007 рік комерційні банки, за рахунок залучених закордоном коштів, збільшили портфель споживчих кредитів на 55 млрд. грн., а за 9 місяців поточного року ще на 38 млрд. грн., довівши загальний їх обсяг до 148 млрд. грн. Практично усі ці кошти пішли на придбання іноземних промислових товарів. З одного боку, це призвело до зростання обсягу імпорту, і будь-який уряд від цього не мав би бути в захваті. Але з іншого боку, ці кредити, спрямовані на придбання товарів іноземного виробництва, дозволяли суттєво збільшити доходи державного бюджету на усьому ланцюгу від кордону до кінцевих споживачів. Спочатку завезений товар обкладається ввізним митом та податками, потім він проходить оптових та роздрібних продавців, сферу послуг, що забезпечує сервісне обслуговування цих товарів. А на додачу процентні та комісійні доходи отримували ще банки, перепадала дещиця і страховим компаніям. Усі ці підприємства, отримавши свою частину доходів, сплачували (у міру свої законослухняності) податок на прибуток, ПДВ, доходи з фізичних осіб, внески на фонд заробітної плати. А уряди Януковича та Тимошенко, за рахунок цих додаткових доходів бюджету, отримували можливість показати, як вони "покращують життя вже сьогодні", і тому абсолютно не виступали проти цих зростаючих обсягів споживчих кредитів та галопуючого збільшення обсягів імпорту. Те що за все прийдеться розплачуватись різким погіршенням торговельного балансу, суттєвою нестачею валютних коштів у 2009 та 2010 році, подальшим обвальним падінням доходів державного бюджету по цим статтям, ніхто з них не думав. Ну яка там економіка, коли йде бійка за булаву.
Отже після цього розлогого коментарю щодо взаємного впливу уряду і центрального банку при проведенні грошово-кредитної політики, можна перейти і до питання наявного у НБУ інструментарію впливу на курсову політику.
На початку хотів би відзначити, що у останні декілька років Нацбанк, і це є безперечним позитивом, став значно більш відкритим, відображаючи на своєму вебсайті http://www.bank.gov.ua досить багато статистичної та аналітичної інформації. І саме інформація з вебсайту НБУ дозволила мені робити певні висновки. В той же час мушу відзначити, що робити чіткий і впевнений прогноз ситуації на валютному ринку, не дозволяє відсутність оперативних даних (тобто за попередні один-два дня) по обсягу готівки поза банками (так званий грошовий агрегат М0) і залишку коштів на рахунку Казначейства в НБУ. Для чого вони потрібні поясню трохи нижче.
Отже поїхали.
Національний банк ще у 2007 році повинен був обмежити споживче кредитування та іпотечне кредитування банків (в частині придбання земельних ділянок фізичними особами, бо більшу частину отриманих коштів селяни спрямовували на поточне споживання). Цим самим Нацбанк міг скоротити попит на іноземну валюту. Досягається це обмеження дуже легко. НБУ достатньо було підвищити хоча б до 50% розмір резерву під ці види кредитів і банки просто не змогли б спрямовувати свої кредитні ресурси на ці цілі. Для осіб далеких від банківської справи поясню, що центробанк встановлює вимоги по формування резервів під активні операції банків. Розмір цих резервів коливається, в залежності від надійності позичальника та наявності забезпечення, від 2 до 100 відсотків від розміру кредиту. Формуючи ці резерви, банки погіршують свої фінансові показники, але тим самим створюють джерело, за рахунок якого зможуть покрити збитки у разі неповернення кредитів.
Ще одним інструментом обмеження попиту на іноземну валюту може бути підвищення нормативу обов'язкових резервів на кореспондентських рахунках банків в НБУ під залучені у суб'єктів господарювання та фізичних осіб кошти. Таким чином у банків виникли б додаткові обмеження з купівлі іноземної валюти зі своїх коррахунків в НБУ. До речі тут ми підходимо до досить важливої інформації, яку можна побачити на одній зі сторінок сайту НБУ. На ній відображений залишок коштів на кореспондентських та транзитних рахунках банків. Станом на ранок 31.10.2008 р. залишок коштів банків на їх коррахунках в НБУ скоротився до 11783.6 млн. грн. – самого нижчого рівня з листопада 2006 року, це при тому, що зобов'язання банків за коштами, залученими на рахунки суб'єктів господарювання та фізичних осіб, збільшились за цей час майже у два рази. Таким чином можна впевнено казати, що банки вже повністю вичерпали можливість купувати іноземну валюту у Нацбанку для себе чи для своїх клієнтів, бо купуючи її, необхідно перерахувати відповідний обсяг гривні зі свого коррахунку.
Тут ми підходимо ще до одного питання. А за рахунок яких коштів взагалі банки можуть купити іноземну валюту. Перше джерело, яке я вже відзначив, – це кошти на коррахунках банків в НБУ. Протягом жовтня вони скоротились з 24185.7 млн. грн. до 11783.6 млн. грн. Друге джерело – це кредити самого Нацбанку. І тут ми можемо побачити, що Нацбанк протягом жовтня видав банкам кредитів (без так званих овернайт – кредитів, що надаються для формального дотримання банками їх резервних вимог) на загальну суму трохи більше 14,2 млрд. грн. Тобто з тих майже 5 млрд. дол. США, проданих НБУ на міжбанківському ринку у жовтні, десь 2,7 млрд. дол. США придбано фактично за рахунок коштів самого НБУ. І головна проблема тут полягає у тому, що не зрозумілі ані критерії, ані умови (з точку зору строків і процентних ставок по ним), за якими Нацбанк видавав ці кредити. Ще більш підозрілим виглядає те, що за якимись, відомими лише керівництву НБУ, критеріями визначалися банки, яким валюта продавалася за курсом, що суттєво відрізнявся від біржового. Тобто, замість прозорої і зрозумілої усім учасникам міжбанківського валютного ринку, була задіяна процедура, яка комусь дозволила непогано заробити, і в той же час формувати додатковий ажіотажний попит на іноземну валюту.
Третє джерело – це кошти фізичних осіб, які в паніці скуповували долари США та Євро по абсурдно завищеному курсу. Причина цієї паніки – це дії самого Нацбанку та уряду, який спочатку проголошував, що у нас, завдячуючи гарному керівництву, з економікою все добре, а потім, зрозумівши, що на світову кризу можна списати всі помилки своєї безглуздої економічної політики, закричав "караул", зумовивши додаткову паніку вже на валютному ринку. Кошти фізичних осіб – це насправді найбільш небезпечне джерело попиту на іноземну валюту та дестабілізації валютного курсу, бо на відміну від коштів на коррахунках банків, їх значно більше – на кінець вересня поза банками знаходилось 133, 6 млрд. грн. (більш свіжих даних не має, тому важко давати аналіз, як змінився цей показник протягом жовтня). Якщо платоспроможний попит банків (підкріплений відповідними залишками на коррахунках в НБУ) на безготівкові долари США задовольнити не важко, і Нацбанк це зробив фактично протягом двох днів – 30 та 31 жовтня, то у разі виникнення паніки у населення, заспокоїти ситуацію дуже не просто, а інколи майже неможливо. Тому дії Нацбанку по погашенню ажіотажного попиту на іноземну валюту протягом жовтня назвати відповідальними і професійними навряд чи хтось наважиться. Скоріше легше припустити, що хтось з Правління та Ради НБУ не погано заробив, навмисно провокуючи паніку на готівковому валютному ринку.
Ще одне джерело, яке може формувати попит на валюту – це кошти уряду. Саме тому так цікаво було б проаналізувати дані про зміни залишку коштів Казначейства на рахунку в НБУ. Від того, як багато там коштів та наскільки розумно діятиме уряд, теж залежать спокій на валютному ринку. Якщо уряд утримається протягом наступних одного-двох тижнів від будь-яких значних витрат, то ситуація стабілізується досить легко. Відсутність безготівкової гривні у банків та відсутність додаткової готівки зможе повернути процес знецінення гривні на її зміцнення по відношенню до дол. США та Євро і замість продажу іноземною валюти Нацбанк вже на початку листопада зможе її купувати.
Що ж до середньо та довгострокової ситуації на валютному ринку, то вона безперечно залежить від координації дій уряду і НБУ. Уряд за допомогою бюджетної, фіскальної та регуляторної політики повинен суттєво скоротити попит на імпортні товари. У свою чергу Нацбанк повинен обмежити можливості банків кредитувати некритичний імпорт та скоротити так звану "відкриту валютну позицію" банків, обмежуючи їх можливості для валютних спекуляцій. Якщо усі ці спільні кроки уряду та центробанку будуть зроблені, то може ще раз категорично наголосити, що можливості забезпечити стабільний курс гривні до іноземних валют є не тільки у 2008, але і у 2009 та 2010 році.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
