Громадяни України в пастці неправових дій політичної еліти країни
Останні місяці я знаходжусь, як сказав колись Андрій Макаревич, у розлуці з самим собою, бо не можу знайти відповідь на питання, в який спосіб можна вийти із замкнутого кола неправових рішень, що все більше руйнують основи функціонування нашої держави як такої. Все почалось далеко не сьогодні. Ще на початку дев'яностих, з метою начебто боротьби з економічною кризою, парламент надав Кучмі право видавати декрети, що мали статус законів. Тоді ж правоохоронні органи отримали право затримувати фізичних осіб без рішення суду на строк до тридцяти діб, а генеральний прокурор підписував пусті бланки з санкцією на обшук помешкань та арешт громадян. Жахливі спогади того часу: розграбування країни ділками, трасти, що обікрали сотні тисяч пересічних мешканців країни, кримінальні безчинства правоохоронців, що отримали можливість збагачуватись так, як востаннє це робили чекісти в часи громадянської війни та НЕПу. Про правовий безлад, що охопив тоді країну, важко згадувати навіть через 17 років після тих подій.
Здавалось, розуміння хибності шляху вирішення наявних проблем у не правовий спосіб, мало б глибоко засісти в мозок, якщо не звичайних людей, то хоча б політичної еліти країни. Але не так сталось, як хотілось. Кучма, що був ідейним натхненником того правового нігілізму, у 1994 році став Президентом нашої країни. І все пішло по новому колу. Шантаж розігнати у не правовий спосіб парламент дозволив йому змінити Конституцію та отримати великі повноваження, які дозволили забезпечити не тільки нечуване власне збагачення та збагачення оточення, але і бажання підвішувати суддів за яйця, залякувати, бити та навіть вбивати опозиційних політиків та журналістів. При цьому режим величезної особистої влади Кучми міг існувати лише за умов, що ті, хто був готовий виконувати будь-які його накази, теж отримали можливість збагачення за допомогою відверто незаконних рішень правоохоронців та суддів. Це призвело до утворення фактично кримінальних каст прокурорів, ментів, суддів, які безкарно збагачувались, нехтуючи елементарними нормами моралі та навіть елементарної обережності. Саме тоді з'явився термін "корпорація правосуддя". Судді із захисників справедливості та права вкінець перетворились у консолідоване корпоративними інтересами напівкомерційне – напівкримінальне угруповання, в якому, за словами юристів, що "працюють" з судами, сто відсотків суддів, починаючи від якогось районного суду та закінчуючи Верховним судом, беруть хабарі. Навіть центральні органи виконавчої влади платили хабарі суддям за ухвалення необхідних рішень.
Доходило до повного правового нігілізму та абсурду. Член Верховного Суду України пан Онопенко роками суміщав свої суддівські повноваження з депутатством у парламенті, що заборонено Конституцією країни. Так би мабуть і продовжував до сьогоднішнього дня працювати на благо держави у двох іпостасях, якби не став Головою Верховного Суду. Саме ця людина зараз уособлює справедливість та право в країні. Саме цьому складу Верховного Суду, який не бачив нічого ганебного і неправового у тому, щоб таке порушення Конституції відбувалось протягом багатьох років, та який обрав собі Головою саме такого правопорушника, ми вручаємо і свої долі, і долю усієї країни.
Наприкінці дев'яностих років двадцятого – на початку двадцять першого століття це суддівське угруповання настільки зміцнилось, що могло вже подекуди навіть не виконувати команди Кучми та його оточення. Все залежало лише від розміру хабара, який мав бути наданий за подібну неслухняність. Хоча зрозуміло, що таке невиконання бажань Кучми було не завжди – тільки подекуди. Бо коли Кучма захотів втретє посісти президентську посаду, то члени Конституційного Суду, знущаючись над здоровим глуздом та принижуючи власну професійну гідність і втрачаючи залишки елементарної порядності, визначили, що перша президентська каденція, то начебто була і не перша зовсім, а така собі нульова.
А потім було вбивство Гонгадзе і цинічне знущання прокурорів над його матір'ю, яка так досі і не дізналась, чи рештки тіла її сина їй віддають на поховання.
Здавалось, що цьому правовому свавіллю, яке накрило всю країну з низу і до вищих органів влади, не має вже куди зростати.
Але потім був виборчий 2004 рік з нахабним і нічим неприкритим ґвалтування всієї країни, метою якого було, насправді, не бажання посадити в президентське крісло Януковича. Метою була необхідність розсварити громадян країни до тієї межі, коли усі будуть готові погодитись на подовження строку владних повноважень Президента Кучми та його кризового менеджера.
І в цей момент сталося найгірше. Боротьба з драконом породило нових драконів. Правове свавілля, з одного боку, породило бажання і готовність використовувати такі ж аморальні та неправові методи юридичної боротьби – з іншого. Пригадуєте абсурдне рішення парламенту про припинення дії Постанови Верховної Ради про затвердження на посаді прем'єр-міністра Віктора Януковича. Боротьба з діями кримінального штибу по фальсифікації президентських виборів закінчилась вельми спірним з правової точки зору рішенням щодо проведення повторного другого туру та просто одіозним і відверто неконституційним рішенням про внесення змін до Конституції у спосіб, відмінний від того, який передбачений самою Конституцією. А далі з кожним місяцем та навіть днем правове свавілля та безкарність ставали все більш зухвалими. З легкістю незаконно звільнялись державні чиновники, відмінялись попередні укази Президента та постанови уряду та парламенту. Причому зрозуміло, що в основі усіх цих рішень було не намагання навести лад в країні. За усіма ними стояло лише бажання зміцнення особистої влади як інструмент до збагачення тих чи інших осіб. Нахабна скупка народних депутатів оптом та вроздріб, хабарі членам Конституційного суду, з одного боку, наштовхувались на таке ж нехтування правом і Конституцією з іншого. Будь-які правопорушення стали можливими, причому без жодного покарання за подібні дії. Скуплені на кореню суди та правоохоронці гарантують безкарність свавілля з боку наших небожителів. Громадяни України вже перестали довіряти справедливості та законності будь-яких рішень суддів. Вони вже не вірять фактично нікому з тих, кого відносять до політичної еліти країни.
І зараз вже не дивують а ні розірвання угод з Венко на догоду Москві, а ні зухвале кримінальне відбирання газу у Росукренерго, а ні скасування постанови Верховної Ради про проведення виборів до Тернопільської облради. Тим більше не дивує постанова про проведення президентських виборів 25 жовтня 2009 року. Не дивують а ні самі ці рішення, а ні їх правове обґрунтування з боку тих чи інших а-ля правників, головне професійне уміння яких схоже полягає лише у правильному внесенні валіз у необхідні судові кабінети.
І коли перший заступник міністра юстиції Євген Корнійчук каже, що "з юридичної точки зору, видається, ні у одного юриста немає сумнівів, що вибори (у Тернопільську облраду) пройшли незаконно, бо Верховна Рада просто відмінила попередню постанову про вибори, а це означає, її не існує в природі", то у мене не виникає жодних сумнівів у тому, якими насправді питаннями опікувався цей родич Голови Верховного Суду України, будучи партнером юридичної компанії "Магістр & партнери".
Велич цього гіганта юридичної думки настільки безмежна, що навіть безглуздо задавати наївне питання про те, що якщо вибори можна відмінити у спосіб скасування постанови про призначення виборів, оголошуючи її "неіснуючими в природі", то куди мають бути віднесені вже здійснені витрати на їх підготовку. Якщо постанови про проведення виборів "не існує в природі", то як мають бути правовим чином оформлені вже здійсненні дії по їх підготовці, їх що теж потрібно оголосити такими, що не існували в природі?
Ну, про ще одного бютівського правничого умільця – пана Портнова, до написаного вже пані Мунтян у своєму блозі, можу лише додати, що у будь-якій правовій державі він за свою багаторічну вельми бурхливу діяльність давно би вже грів зовсім інше місце, а не парламентське крісло. Але таких в нашому парламенті більш ніж достатньо, не кажучи про окремо взяту бютівську фракцію, де таких добре, якщо тільки половина.
Про який рівень правосвідомості громадян можна говорити, коли один з народних обранців, який ще нещодавно робив спроби виставити себе моральним авторитетом країни, може не соромитись пояснювати своє голосування за відверто абсурдне та неконституційне рішення про дату наступних виборів критичним ставленням до результатів діяльності команди Президента Віктора ЮЩЕНКА. А кому подобається діяльність Президента? Зараз вже майже нікому, але йдучи неправим шляхом, прямуєш лише в пекло.
Надвисокий рівень критичності до пана Ющенка пов'язаний з надвисоким рівнем сподівань на нього у 2004 та 2005 роках. Але на жаль пан Президент не усвідомлював тоді, а схоже і зараз, що змінити країну на краще можна лише приборкавши тотальну корупцію та реформувавши правоохоронну систему та систему судочинства. Він не усвідомлював того як це зробити, а можливо і не хотів. Він постійно боровся з Тимошенко та Януковичем за свої повноваження, а не за зміни в країні. Він скоро піде так і не виправдавши сподівань мільйонів громадян України. І мені зараз вже не важливо, чому так сталось, мені важливо зрозуміти, що робити далі.
Я сам з собою в розлуці. Я не знаю, як у правовий спосіб позбутись усього цього кодла, що сидить в уряді, парламенті, в Секретаріаті Президента, в судах і прокуратурах. Я не знаю, як в правовий спосіб країні позбутись бютівського угруповання, що має усі ознаки кримінального, разом з лідером цього угруповання. Я поки що не бачу, як країні позбавитись такого ж угруповання, але з назвою Партія регіонів. Я не розумію, як в державі Україна у правовий спосіб позбутись Тимошенко і Януковича, Балоги і Турчинова, Губського і Портнова, Бойка і Клюєва, Шуфріча і Фірташа, та сотні інших діячів в уряді, парламенті, в Секретаріаті Президента, в судах і прокуратурах, що як ракова пухлина своїми метастазами, знищують все живе в країні. Очевидно, що усі ці особи не збираються діяти у правовий спосіб, вони підуть на все заради свого збереження у владі та можливостей подальшого власного збагачення. Вони не зацікавлені в зміні існуючих правил гри, і вони не будуть їх міняти. Очевидно, що змінити країну на краще можливо лише змінивши цю еліту. Але діючи у правовій площині, ми не маємо практично жодних шансів позбутись їх, а почавши витискати з влади їх їхніми ж методами, неминуче перетворимось на нових драконів.
P.S.
Останнім часом я закривав можливість коментування свої блогів, але сьогодні чомусь вирішив дозволити робити це. Мабуть настрій чи то сумний, чи то войовничий.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
