Несамовите бажання заїхати пану Гмирі по пиці
Днями мені випадково на очі потрапила веб-конференція комуніста Гмирі на веб-сайті "Обозу".
Сергій Гмиря куди порядніше за пана Симоненко та відвертіше у своїх поглядах, саме тому, схоже, лідер комуністів і випхав його з парламентського партійного списку. Для мене Гмиря це відображення такого собі морального збочення комуністів-революціонерів першої половини двадцятого століття, які щиро вірили в комуністичну маячню та готові були і своє життя віддати для її реалізації і мільйонів своїх співвітчизників на той світ за собою потягнути. Таких людей недоречно підтримувати, але при цьому не можна не поважати за щирість поглядів. В той же час після прочитання одного з висловлювань пана Гмирі під час цієї веб-конференції у мене виникло щире бажання заїхати йому по пиці.
Це несамовите бажання у мене виникло навіть не тоді, коли пан Гмиря робив спроби представити одного з найбільш злочинних персонажів двадцятого століття – Леніна, у якості "великого революціонера, творця, перетворювача, мислителя". Подібну характеристику пан Гмиря дає особі, яка віддавала особисті накази вбивати тисячі та на навіть десятки тисяч людей за класовою ознакою, і страшенно обурювалась, коли ці вбивства не були такими масовими, як йому хотілось. Наскільки ж потрібно бути збоченим, щоб з таким пієтетом говорити про людину, яка ані за освітніми, ані інтелектуальним, вже не кажучи моральними якостями, навіть близько не наближалась до інтелектуальної еліти дореволюційної Росії? При усій моїй матеріалістичності змушений визнати, що, мабуть, є щось надприродне в тому, що тіло Леніна, який під час свого недовгого, але жахливого правління, віддавав накази на вбивство тисяч ні в чому невинних людей, досі навіть не поховано. Схоже сама природа пручається цьому. Дійсно, хай краще воно повільно гниє в Мавзолеї.
Я проти самовільного пошкодження пам'ятників будь-кому, хоча і вважаю дикістю знаходження пам'ятника одному з жахливіших злочинців двадцятого століття у центрі європейської держави. Це все-рівно що побачити пам'ятник Гітлеру, Сталіну чи Пол Поту у Берліні, Парижу, Відні. Але є щось закономірне у тому, що істукани, розставлені по всьому колишньому Радянському Союзу, зараз пошкоджують і зносять. За наказом Володимира Ульянова (Леніна) надто багато церков та пам'ятників діячів минулої епохи було знищено, щоб це не відгукувалось і на пам'ятниках йому.
Лише роздратування викликали у мене намагання пана Гмирі представити змову двох злочинних тоталітарних режимів по розподілу Європи, у якості геніального рішення Сталіна. Документи, які поступово оприлюднюються розставляють все по своїм місцям. Обидва режими починають вважати в Європі однаково злочинними і такими, що несуть однакову відповідальність за розв'язання найжахливішої бійні в історії людства.
До речі пан Гмиря, як і його комуністичні поплічники, вперто називає гітлерівський режим фашистським, а не націонал-соціалістичним. Такою підміною назв ще зі сталінських часів хотіли відволікти увагу від надзвичайної схожості комуністичного та націонал-соціалістичного режимів, що бажали одноосібного світового панування, і тому не могли раніше чи пізніше не здійснити напад один на одного.
І якщо до якогось моменту відповіді Гмирі викликали лише роздратування, то справжня лють у мене з'явилась тоді, коли пан Гмиря відповідав на питання щодо геноциду кримських татар.
Я навожу її дослівно, щоб усі спочатку самі спробували оцінити відповідь цього комуністичного діяча.
"Моя точка зору про те, що сталося – депортація кримських татар була незаконною, але це був гуманний акт. Бо, не секрет, що дуже багато представників чоловічого населення кримських татар співробітничали з німцями. Аби все було згідно із законом, потрібно було судити і по законах військового часу розстрілювати. Народу б не було. Народ вижив".
Замисліться, що вихваляє цей комуністичний покидьок. Цілий народ, від немовлят до стариків, що навіть самостійно пересуватись вже не могли, без суду, скопом, як худобу, зібрали разом та посадили в товарні вагони і повезли на тисячі кілометрів від домівок їх предків. Третина з них взагалі не доїхала, бо повимирали від голоду та хвороб. Це називається гуманізмом від Гмирі та його комуністичних соратників.
Сергій Гмирі під час веб-конференції зробив ремарку: "Комуністи України – не сталіністи. З ХХ з'їзду комуністи засуджували те погане, що було при Сталіні. Сучасна Компартія України прийняла ряд вирішень, які засуджують негативні явища".
У українських комуністів вбивство мільйонів громадян України та інших народів колишнього Радянського Союзу – це не злочини комуністичного режимів на чолі з їхніми комуністичними вождями Леніном, Сталіном, Хрущовим, Брежнєвим, це лише "негативні явища".
Комуністи України безперечно не сталіністи і не ленінці. Вони чудово розуміють, що якщо б вони спробували публічно оголосити своїми програмні ленінські гасла щодо диктатури пролетаріату, експропріації експропріаторів, світової пролетарської революції, то вони не те, що в Україні не змогли б зареєструвати свою партію, їх всюди в світі вважали би терористичною організацію і ганяли як шалених псів.
Які з наших українських комуністів ленінці чи сталіністи? Вони давно вже прилаштувались до існуючої системи, і дивлячись на випещене обличчя Петра Симоненка розумієш, що його майже все влаштовує. Його влаштовувало, мабуть, взагалі все, якщо б ще більше грошей мав. Але особливість ситуації з нашими сьогоднішніми комуністичними виродками полягає в тому, що вони, граючи на ностальгії не так вже комуністичного, як проросійські налаштованого електорату, дозволяють собі публічно виправдовувати злочинні дії своїх попередників.
В багатьох країнах світу пропагування та вихваляння ідеології нацизму та нацистських вождів є кримінальним злочином. Бо там розуміють, щоб уникнути повторення трагедії минулого потрібно осудити ті злочини, та заборонити пропаганду злочинної нацистської ідеології та вихваляння нацистських вождів. І така заборона не вважається порушенням демократії та свободи слова. В Україні ж комуністична ідеологія та комуністичні вожді не були офіційно засуджені, тому спадкоємці тієї злочинної ідеології можуть і надалі безкарно пропагувати діяння своїх злочинних попередників та вихваляти їхні "гуманні акти".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
