Дискусія з Віктором Остафійчуком щодо газових угод

Серед прихильників Тимошенко є такий пан Віктор Остафійчук, який постійно намагається виправдати газові угоди січня 2009 року. До позитиву слід віднести, що робить він це справді щиро, при цьому підходить до цього найбільш системно. І це не може не викликати повагу.

З ним вже декілька місяців поспіль в мене триває дискусія щодо газових угод, більшою мірою в соціальні мережі Facebook.

В неділю, 15 січня, пан Остафейчук розмістив в мережі посилання на свою уточнену редакцію статті, присвячену виступу Віктора Ющенка в програмі Савіка Шустера на УТ1 в жовтні 2011 року.

Враховуючи, що він наполегливо повторює деякі свої помилкові тези, спробую зробити коментар до цієї його статті.

Пан Віктор, намагаючись звинувачувати Віктора Ющенка в брехні, сам свідомо чи ні, але робить низку відверто некоректних тверджень.

Немає ані часу, ані бажання писати детальний аналіз, тому коментар телеграфним стилем по пунктам.

1. Пан Остафійчук пише:

"Віктор Ющенко дає показники споживання натурального газу по Україні, Німеччині та Італії (про некоректність саме такого вибору порівнянь трохи згодом):

Україна – 52 млрд куб м, Німеччина – 33 млрд куб м, Італія – 19 млрд куб м.

Насправді, Німеччина споживала 93 млрд куб м, Італія – 78 млрд куб м. Правильніше було б говорити про імпорт російского газу. Для 2009 року цифри були відповідно такі:

Україна – 27 млрд куб м, Німеччина – 35,7 млрд куб м, Італія – 22,9 млрд куб м. Отже, руйнується перша теза Ющенка про Україну як найбільшого імпортера російського газу, принаймні щодо 2009 року".

Насправді, якщо подивитися офіційну статистику Держкомстату, то можна побачити, що Україна імпортувала 37 млрд 954 млн куб газу. Ця невідповідність пов'язана з тим, що пан Остафійчук дає дані за 2009 рік, забуваючи, сподіваюся, ненавмисно, про 11 млрд куб, які Тимошенко за змовою з Путіним відібрала у РосУкрЕнерго. Тобто, насправді, в 2009 році Україна імпортувала майже 38 млрд куб газу, і була таки найбільшим іноземним споживачем Газпрому. Це також випливає з довідника "Газпром в цифрах 2006-2010 року", що розміщений на сайті Газпрому.

Слід також нагадати, що 2009 рік мав низку особливостей. Вони пов'язані з тим, що Тимошенко, зрозуміло, пан Остафійчук впевнений, що вона це робили цілком безкорисно, дала восени 2008 року вказівку докупити додатково декілька млрд кубів газу, які не було куди дівати ані Газпрому, ані Нафтогазу. Тому імпорт в 2009 році був меншим.

До речі, згідно згадуваного вище довідника Газпрому, в 2009 році експорт в Німеччину склав, насправді, 33,5 млрд куб, а в Італію – 19,1 млрд куб. Причому, враховуючи, що італійські компанії вважають ціни на газ Газпрому нереально високими, тому в 2010 році вони придбали в нього лише 13,1 млрд куб газу.

2. Пан Віктор спростовує Ющенка та пише, що Німеччина, експортувала газ не через Україну по трубопроводу "Дружба", а по трубопровід "Ямал-Дружба", через Білорусь. В той же час Німеччина щонайменше 40% газу отримувала таки через України. Причому, щоби було зрозуміло, це питання не тільки обмежених можливостей трубопроводу "Ямал-Дружба". Річ в тім, що газ більшою мірою споживається осінньо-зимовий період, а тому саме тоді газу потрібно значно більше поставити споживачам. Це можливо лише за рахунок газосховищ, і не в останню чергу українських, що знаходяться на Західній Україні. Німецькі газосховища не мають достатніх потужностей і будувати їх вкрай дорого.

Отже Газпром змушений зараз, і буде надалі, транспортувати газ територією України та зберігати в українських газосховищах, в тому числі з метою транспортування його Німеччині та інші європейські країни. Ось чому Газпром, до речі, з одного боку, розповідає, що українська ГТС скоро вже нікому не буде потрібна, з іншого – наполегливо шантажує Україну, намагаючись її купити чи принаймні повністю взяти під свій контроль.

3. Пан Остафійчук пише, що неможна порівнювати України з Німеччиною та Італією, тому що вони мають декілька джерел постачання газу. Але, по-перше, це стосується, мабуть, взагалі всіх європейських країн крім України. По-друге, цим підкреслюється, що Газпром, як монополіст, не може шантажувати інші країни, а Україну може. Так це, правда. Але тоді варто нагадати, що Україна теж займає монопольне становище по відношенню до Газпрому в якості транзитера. Газпром не мав, принаймні на початку 2009 року, реальних можливостей обійти Україну. І, насправді, ще дуже довго не зможе. Тому монопольний шантаж постачальника легко відбивався монопольними можливостями транзитера. Тобто можливості не піддаватися на шантаж монополіста в 2009 році були, зрозуміло, якщо би було бажання, і не було інших домовленостей, про які дуже мало відомо.

4. Пан Остафійчук вказує, що не можна порівнювати Україну з Німеччиною та Італією, бо компанії цих країн є чи можуть бути інвесторами проектів Газпрому. Але при цьому робить дивовижний висновок, що потрібно порівнювати Україну з Польщею чи Словаччиною. Хоча абсолютно незрозуміло, як можна порівнювати споживача, що купує 38 млрд куб газу, та Польщею з її 9 млрд кубів і Словаччиною з 5,4 млрд куб (дані за 2009 рік). При цьому Україна купує значні обсяги газу у весняно-літній період, тобто наперед, і зберігає в своїх сховищах за свій рахунок, а Польща та Словаччина практично весь обсяг купують в осінньо-зимовий період. До того ж потрібно, визначаючи ціну газу для Польщі та Словаччини, щонайменше, враховувати витрати на транзит територією України.

5. І останнє зауваження. Пан Остафійчук заперечує наявність збитків, посилаючись на публічні звіти самого Нафтогазу. Насправді, державні високопосадовці та керівники державних підприємств мають особливість на публіку наводити данні, які хоча виглядають правдивими, такими фактично не є.

Значно більш правдиву інформацію про реальний стан справ державних підприємств можна отримати з міжнародних аудиторських звітів, які, як правило, оприлюднюються. Так от, виходячи з міжнародних аудиторських звітів, що розміщені на сайті "НАК Нафтогаз", його збитки за підсумками 2007 року складали 66 млн грн, 2008 року – 2008 млн грн, 2009 року – 22 млрд 701 млн грн. При цьому такі катастрофічно збиткові результати діяльності Нафтогазу були в нього з урахуванням 11 млрд дешевого газу, незаконно відібраного в РосУкрЕнерго. Зрозуміло, якби ці 11 млрд довелося купувати за загальною ціною, збитки були значно більшими.

Слід також нагадати, що в 2009 році уряд, задля того щоби закрити "дірки" в балансі Нафтогазу, був змушений за рахунок коштів держбюджету збільшити статутний капітал на 18,6 млрд грн. До речі, цю абсурдну практику закриття реальних збитків Нафтогазу шляхом накачування його статутного капіталу, продовжує і уряд Азарова.

Отже "чудові" наслідки газових угод знаходять своє підтвердження не з красивих промов високопосадовців державних підприємств, а з сухих даних міжнародних аудиторів.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.