Коментар до статті Павла Розенка ''Епоха застою''

Колишній перший заступник міністра праці та соціальної політики пан Розенко написав для "LB.ua/Економіка" статтю, яку присвятив проблемі реформування системи соціальних пільг.

Зовні основні тези статті виглядають цілком прийнятними.

Але, насправді, написане лише виглядає правильним. Не викликає жодних заперечень, мабуть, тільки теза про необхідність початку реформ з відміни пільг для можновладців.

Все інше є начебто правильним, в той же час кожний раз хочеться сказати "але..."

Пан Розенко пише, необхідна гідна зарплата, а не пільги. Все правильно, от тільки не пояснює, яким чином, при тому вкрай низькому рівні продуктивності праці, завищених обов'язкових відрахуваннях до фондів соціального страхування, корупції, можна підняти розмір зарплат.

Павло Розенко, вказує про необхідність адресності надання пільг. Це та банальна істина, яку вже навіть нецікаво згадувати. Але колишній заступник міністра соціполітики на цьому не зупиняється. Він зазначає, що пільгу, соціальну допомогу та виплату мають отримувати найменш захищені громадяни та особи, які мають заслуги перед державою. Все надзвичайно правильно в частині найменш забезпечених громадян, але от щодо осіб, які мають заслуги перед державою, все далеко не так просто. Вибачте, про кого йдеться?

Це надто загальна теза. Якщо про вищих державних посадових осіб, то в такій бідній країні, як Україна, це навряд чи варто робити.

Крім того пан Розенко, наголошує, що рівень доходу від якого людина втрачає право на отримання пільг має бути досить високим, приміром 6-8 прожиткових мінімумів. Цікаво – це він серйозно? З 1 січня 2012 року розмір прожиткового мінімуму на одну особу (у розрахунку на місяць) для працездатних осіб встановлюється: з 1 січня – 1073 гривні, з 1 квітня – 1094 гривні, з 1 липня – 1102 гривні, з 1 жовтня – 1118 гривень, з 1 грудня – 1134 гривні.

Тобто за ідеєю шановного пана Розенко та чи інша особа може отримувати соціальну пільгу навіть, якщо отримує в місяць дохід в розмірі до 800 – до 1000 доларів. Хотілось би нагадати, що ми бідна, а не багата країна.

До того ж, якщо вже йдеться про залежність отримання пільг від доходів, то мова повинна йти не про дохід конкретної людини, як зазначає пан Розенко, а про дохід на члена родини.

Остання теза Павла Розенко стосується пільг правоохоронцям. Він вказує, саме ці структури і є основними "споживачами" професійних пільг в Україні. А тому вони, як охоронці, режиму не дадуть нинішній владі провести справжню реформу соціальних пільг.

Річ навіть не в тім, наскільки відповідає дійсності теза, що правоохоронці є основними "споживачами" професійних пільг. Професіональні пільги має надто широке коло осіб, включаючи в тому числі військових, шахтарів, лікарів, вчителів та деякі інші категорії працівників, що працюють в сільській місцевості.

Про спроможність і бажання існуючої влади провести реформу соціальної сфери мова навіть не йдеться. Проблема в іншому. Пан Розенко, формуючи в громадській думці нового ворога реформ соціальної системи у вигляді правоохоронців, нічого не пропонує, що робити з цією доволі значною в будь-якій країні частиною одержувачів соціальних пільг. До речі нічого він не пропонує також стосовно професійних пільг, наприклад, тих такі шахтарів.

Хоча мав би, якщо вже вирішив говорити про основні кроки по реформі системи соціальних пільг.

Насправді, якщо йдеться про військових, в тому числі правоохоронці, то їх соціальне забезпечення взагалі має вирішуватися через накопичувальну систему страхування життя. Прикладів досвіду функціонування подібної системи в світі дуже багато, включаючи, до речі, Грузію. Кожний бажаючий може цим поцікавитися, тому окремо зупинятися на поясненні функціонування цієї моделі не буду. Якщо буде запропонована така система соціального страхування військовослужбовців та правоохоронці, тоді суспільство цілком зможе розраховувати на підтримку з їх боку.

Що стосується шахтарів, як і багатьох інших категорій найманих осіб, що працюють в шкідливих та складних умовах, то там питання захисту їх соціальних прав теж має вирішуватися через обов'язкове страхування життя та обов'язкові внески в недержавні корпоративні пенсійні фонди.

Що ж до того, з чого потрібно починати реформу системи соціальних пільг, то в першу чергу має бути відкритий доступ до державного реєстру одержувачів соціальних пільг. Не може бути нормальною ситуація, коли кошти державного бюджету, який формується за рахунок податків всіх громадян, використовується в утаємничений спосіб. Переконаний, якщо інформація про одержувачів соціальних пільг, розмір, підстави для їх отримання, стане загальнодоступною, то кількість різних пільговиків може доволі швидко суттєво поменшати.

І останнє про що не згадав пан Розенко. Без кардинальної реформи системи соціального страхування проблему соціальних пільг вирішити не вдасться. Існуюча абсурдна система соціальних пільг є продовженням неефективної, дестимулюючої системи соціального страхування.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.