Глобальна економічна криза: з чим зіткнеться Україна

Борису Кушнірук, для РЕ

В середовищі провідних економічних експертів світу, керівників міжнародних фінансових установ, державних лідерів багатьох країн вже не виникає дискусій, чи зіштовхнеться світова економіка з другою хвилею глобальної економічної кризи.

Це те, що вже визнається як даність, через яку доведеться пройти. Обговорення переважною мірою стосується того, як довго вона триватиме, як зміниться світ після неї, що необхідно робити, щоби наслідки її не були надмірно руйнівними та трагічними.

Глобалізація світової економіки та її перша криза

Якщо озирнутися на минуле, то можна зрозуміти, наскільки світ змінився за останні двадцять років.

Завдячуючи карколомному зростанню швидкості передачі інформації, проникненню Інтернету та мобільного зв'язку практично до самих віддалених куточків планети, вільному руху робочої сили, товарів, послуг, фінансів, відбулися глибинні зміни в міжнародному розподілі праці, розташуванню виробничих потужностей.

Глобалізація світу призвела до того, що керувати національними економіками та керувати державами так, як це було раніше, вже неможливо.

Зростаючі економічні проблеми європейських країн та падіння низки авторитарних режимів на Близькому Сході та в Африці, що проіснували декілька десятиліть, наочне тому підтвердження.

Неготовність державних лідерів більшості розвинених країн визнавати кардинальних змін в світові економіці, які відбувалися на їх очах, призвела до того, що значна частина виробничих потужностей поступово перемістилися в країни Азії та Латинської Америки.

Дешева робоча сила, поблажливе ставлення до екології та охорони праці, легкий доступ до науково-технічної інформації, активне вкладання коштів в освіту та наукову діяльність призвели до того, що на сьогодні надзвичайно впливовими виробниками промислових товарів стали Китай, Індія, Південна Корея, Індонезія, Бразилія.

Бажання державних діячів багатьох розвинутих країн підвищувати рівень зарплат та соціальних пільг без підвищення продуктивності праці та зростання ефективності національних економік призвело до поступового нарощування суверенних боргів, які після досягнення певного рівня перетворилися в надзвичайну проблему глобального значення.

При цьому намагання скоротити розмір суверенних боргів без реалізації заходів, які би дозволили відродити виробництво матеріальних цінностей, ще більше занурює економіки цих країн в довгострокову економічну депресію.

Все більш руйнівними також стають наслідки функціонування світової валютно-фінансової системи, що виникла після Другої світової війни. Вона де-факто базується на виконанні Федеральною резервною системою США функції центрального банку світу.

В доглобалізовану епоху частка США в загальному обсязі світового ВВП була найбільшою, розмір міжнародної торгівлі був відносно незначним і долар упевнено виконував функцію засобу платежу.

Але після того, як почали активно зростати економічні потужності країн Південно-Східної Азії та Латинської Америки, вільного руху капіталів і відсутності на загальносвітовому рівні механізмів регулювання інструментів грошового ринку, ситуація кардинально змінилася.

Існуюча світова валютно-фінансова система все частіше провокує формування фінансових "бульбашок" та деформацію реального співвідношення товарних цінностей в світовій економіці.

Виходить, що виникає гостра потреба у формуванні принципово іншої міжнародної валютної системи, яка не буде прив'язана до грошової одиниці однієї країни чи групи країн, та нової системи функціонування транснаціональних фінансово-кредитних установ.

Слід також враховувати зростаючи проблеми, що виникають у зв'язку з глобальним потеплінням, збільшенням чисельності населення планети з відповідним зростанням потреби у продуктах харчування та питній воді.

З урахуванням ще і цих факторів стають зрозумілими надзвичайні виклики, з якими зіштовхнувся світ, та глибинні причини, які спровокували першу економічну кризу глобалізованої світової економіки.

Очевидно, що вихід з цієї кризи буде довготривалим і складним та ймовірніше за все розтягнеться на ціле десятиліття.

Глобальна економічна криза та Україна

Після восьмирічного зростання, що спостерігалося протягом 2000-2008 років, українська економіка два наступні роки стрімко падала. ВВП країни скоротився майже на двадцять відсотків.

Які ж були причини для настільки значних втрат для української економіки?

По-перше, в Україні слабкий внутрішній ринок. Україна надто багато імпортує того, що могла би виробляти самостійно. Бюджетна, податкова, митна політика та політика уряду щодо діяльності українських державних підприємств не спрямовані на придбання товарів національного виробництва.

По-друге, переважно сировинний характер українського експорту та значна залежність від постачань до Росії, яка сама суттєво постраждала від першої хвилі глобальної економічної кризи.

По-третє, висока енергоємність ВВП України. Споживання паливно-енергетичних ресурсів виробничою і невиробничою сферами на одиницю ВВП в Україні втричі перевищує розвинуті країни світу.

В цих умовах коливання цін на енергоносії в рази болючіше впливає на українську економіку по відношенню до більш енергоощадливих країн світу.

По-четверте, значне падіння української економіки під час першої хвилі глобальної економічної кризи було пов'язано також з помилками, які були допущені українським урядом та Національним банком протягом 2008 – 2009 років.

Україна виявилася абсолютно неготовою до обвалу світових фондових та товарних ринків в 2008 році. Навіть коли вже весь світ здригався від глобальної економічної кризи, український уряд продовжував переконувати громадян, що криза обійшла Україну стороною.

Зрозуміло, що проблеми, з якими зіштовхнулася в той період українська економіка, пов'язані не тільки з діяльністю одного уряду.

На жаль, в самий зручний час – в 2000-2008 роках, коли відбувалося економічне зростання, було зроблено дуже мало для реального реформування української економіки та державного управління.

Але як показує життя, Україну нічому не навчила перша хвиля глобальної економічної кризи. З осені 2009 року розпочався період тимчасового відновлення світової та української економіки.

Але український уряд, незважаючи на стабільну проурядову більшість, що з'явилася у Верховні Раді з квітня 2010 року, практично жодних економічних реформ не провів.

Як в 2008 році українців сьогодні знову переконують, що все добре і уряд не допустить економічної кризи. Хоча, виходячи з аналізу основних показників за підсумками першої половини 2012 року, можна впевнено казати, що економіка України насправді знову увійшла в рецесію.

З урахуванням зовнішніх кризових явищ ситуація в українській економіці в найближчі місяці, на жаль, буде лише погіршуватися.

Причому якщо наприкінці 2007 року, тобто до початку першої хвилі глобальної економічної кризи, обсяг державного та гарантованого державою боргу України складав 17,6 мільярда доларів, то 31 березня 2010 року становив вже 41,2 мільярда доларів, а на кінець першої половини 2012 року вже перевищив 60 мільярдів доларів.

Тобто за чотири роки діяльності двох останніх урядів суверенні борги України збільшилися більше ніж втричі.

Співвідношення обсягу державного боргу до ВВП України виглядає значно кращим ніж для багатьох країн світу, але це оманливе відчуття. Обслуговування зовнішніх боргів нам обходиться в три-чотири рази дорожче ніж провідним країнам світу.

Це означає, що рівень витрат з обслуговування боргу в нас такий, який, наприклад, би був в Німеччині за державного боргу в 120-160 відсотків від ВВП.

Набирання боргів двома останніми українськими урядами призвели до того, що можливості залучення коштів із зовнішніх джерел для фінансування в подальшому необхідних реформ фактично вичерпані.

Отже, як і в 2008 році, українську економіку очікує складний період. Український уряд не провів необхідних реформ, а тому Україну очікує важка економічна криза, яка буде наслідком кризи світової економіки та невиконаних внутрішніх завдань.

Далі буде...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.