Україна не проклята держава!
Під час виборчої кампанії, спілкуючись із мешканцями сіл, селищ та міст нашого Дубенського 154-го виборчого округу, бачу, як люди зневірилися. Вони вже не вірять нікому, хто приїжджає до них напередодні виборів. Практично жодна з обіцянок, що роздавалися переможцями виборчих перегонів, не виконана. І це на тлі масового безробіття, жебрацького рівня зарплат, несправедливих закупівельних цін на сільгосппродукцію, "вбитих" доріг, значна частина яких не реконструювалися з п'ятдесятих-шістдесятих років минулого століття.
Величезні сподівання після Майдану обернулися глибоким розчаруванням, апатією, втратою віри в майбутнє Української держави.
В уявленні пересічних українців держава, з її сотнями тисяч чиновників, правоохоронцями, депутатами, існує окремо від громадян та їхніх проблем.
Переважна частина тих, з ким мені доводилося спілкуватися протягом серпня-вересня, не усвідомлюють, що таку відокремлену від людей державу, ми щодня, щогодини відтворюємо самі.
Саме люди приводять до влади мільйонерів, коли голосують за них на виборах, купуючись на їхню гречку, гроші та пусті обіцянки.
Кого звинувачувати, якщо ти готовий обрати народним депутатом чиновника – бізнесмена-мільйонера, які свої десятки мільйонів доларів "заробив", обікравши саме тебе?
До того ж цей чиновник, маючи мільйони, не посоромився у 2011 році виписати собі за рахунок державних коштів матеріальну допомогу в 3100 гривень. Мабуть, йому бідоласі саме цих грошей бракувало, щоби вижити...
Зараз він намагається виставити себе благодійником, котрий роздає кошти нужденним. Але вся ця благодійність оплачується не з його власної кишені, а за державний кошт. Навіть на ремонт церков він пропонує... бюджетні кошти, виділені на благоустрій сіл. І селяни ще мають придумати, як порушуючи закон, перевести ті гроші в готівку й витратити на облаштування церков.
Як люди можуть голосувати за мільйонерів, котрі заробили й примножили свої статки не своїми руками і не своїм розумом?
Усі ці блага прийшли до них тому що, даючи хабарі, вони скупили за безцінь підприємства. При цьому працівникам виплачують усього по півтори тисячі гривень, зате собі встановили зарплату в сотні тисяч гривень. Як можна голосувати за бізнесмена-мільйонера, який витрачає декілька мільйонів гривень на друк дорогих глянцевих журналів про себе коханого? І це в умовах, коли школам бракує навіть букварів для першокласників!
Що притягує всіх цих ділків до парламентських крісел, чого вони до них так рвуться? Невже їхні потенційні виборці вважають, що бізнесмени справді покинуть свій бізнес і прийдуть в парламент, щоб дбати про інтереси пересічних громадян?
Невже люди не розуміють, що корупція, яка панує в державі, починається з обранням таких мільйонерів народними депутатами?
Ті триста мільйонерів, які після кожних парламентських виборів опиняються у Верховній Раді, приймають закони лише у власних інтересах.
Вони зацікавлені у збереженні тотальної корупції, монополізації влади та економіки, у масовій бідності, бо бідних людей легше купити, залякати, обдурити.
У світі добре відомо, що чим корумпованіше держава, тим бідніше населення. І навпаки, у країнах з низьким рівнем корупції найвищий соціальний рівень життя громадян.
Я глибоко переконаний, що Україна не проклята держава, у неї є майбутнє!
З нашими працелюбними та кмітливими людьми, родючими землями, природними копалинами, надзвичайно вигідним транзитним розташуванням, Україна може протягом кількох років суттєво змінитися на краще. І досвід Польщі та Грузії яскраве тому підтвердження.
Але це стане можливим, лише коли люди перестануть купуватися на передвиборчі подачки та не обиратимуть бізнесменів депутатами. Це є обов'язковою передумовою подолання корупції в країні.
Обираєш олігарха – робиш свою дитину наймитом!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
