Якою буде Україна після парламентських виборів
Борис Кушнірук, для РЕ
Ще на початку 2012 року було досить зрозуміло, що Віктор Янукович у новому складі парламенту матиме на першому етапі – зима-весна 2013 року – стійку більшість загальною чисельністю не менше 270-280 депутатських мандатів.
Це буде забезпечено за рахунок депутатів за списком Партії регіонів (85-100 депутатів), комуністів (25-30) та депутатів-мажоритарників (150-170). Головне на цей момент питання, чи вдасться Януковичу отримати конституційну більшість голосів – 300 депутатів.
Хоча в реальності це навряд чи вплине в стратегічному плані на розвиток подій в країні. Будь-які зміни в Конституції потребують дві сесії парламенту, а вже к осені 2013 року ситуація в парламенті ймовірніше за все суттєво зміниться.
Головна проблема цієї пропрезидентської більшості полягатиме в тому, що переважна більшість мажоритарників та, навіть, значна частина "списочників" – це бізнесмени, які прийдуть в парламент для вирішення своїх бізнесових питань.
Також серед "списочників" від Партії регіонів багато тих, хто є представниками основних олігархічних груп країни.
В той же час економічна ситуація в світі та в Україні в 2013 буде лише погіршуватися. Це в свою чергу накладатиме суттєві обмеження на уряд для врахування побажань депутатів-бізнесменів.
Вже очевидно, що держбюджет 2012 року не буде виконаний по доходам приблизно на 25 мільярдів гривень. Держбюджет 2013 року буде ще важчим, як з точки зору його наповнення, так і спрямування коштів на цілі, не пов'язані з соціальними видатками та зарплатами бюджетникам.
За таких умов незадоволення депутатів-бізнесменів буде постійно виливатися в небажання голосувати за проекти уряду. Урядовцям доведеться вже з осені 2013 року домовлятися про підтримку урядових законопроектів на персональному рівні майже з кожним окремим депутатом.
Це чимось нагадуватиме ситуацію в українському парламенті в 2002-2004 роках. Але, по-перше, світова та українська економіка тоді були на підйомі, тому бюджетні можливості уряду були більшими.
По-друге, значна частина підприємств ще знаходилася в держвласності. Президент Кучма та уряд мали можливість розраховуватися з тими чи іншими депутатськими бізнес-групами держвласністю.
Зараз загальна кількість державних підприємств, які можуть бути приватизовані, значно менша. До того ж в першу чергу враховуватимуться інтереси головних олігархічних груп, включаючи "сім'ю".
Враховуючи це, можна припустити, що головний "пряник" для бізнесменів-мажоритарників, який буде готовий надати їм Президент Янукович, полягатиме в дозволі рейдерських захоплень та витискання чужого бізнесу в межах тих округів, в яких вони перемогли.
Якщо події розвиватимуться в цьому напрямку, слід очікувати дестабілізацію діяльності значної частини середніх та, навіть, малих підприємств в багатьох регіонах України.
А це лише погіршуватиме і так непросту економічну ситуацію в країні та створюватиме серйозні ризики ведення бізнесу в Україні в 2013-2014 роках.
Українська економіка надмірно залежить від світової економіки, до того ж вона має низьку продуктивність та надвисоку енергоємність. У зв'язку з цим слід очікувати швидке погіршення ситуації в українській економіці в порівняні з поступовим поглибленням глобальної економічної кризи в провідних країнах світу в 2013 році.
Це в свою чергу змушуватиме уряд з метою наповнення держбюджету посилити податковий тиск по відношенню до практично всіх великих бізнес-груп в країні, що лише призведе до зростання протиріч в оточені Президента Януковича.
При цьому, і це вже визнається практично всіма експертами в світі, ця глобальна економічна криза триватиме щонайменше до 2018-2020 року. Це в свою чергу створюватиме дуже серйозні проблеми для української економіки та загрози постійних соціальних вибухів.
Незадоволення владою з боку населення попри будь-які зусилля лише зростатиме в наступні декілька років, навіть якщо вона діятиме професійно, прозоро та справедливо. А цього очікувати навряд чи доводиться.
Як утримати владу чи забезпечити спокійний відхід з неї?
Подібний, цілком реальний, розвиток подій в українській економіці та парламенті виводить на перший план питання, в який спосіб Віктор Янукович намагатиметься зберегти владу в країні після 2015 року.
Ймовірних варіантів декілька, кожний з яких передбачає свій алгоритм реалізації, а також відповідні складнощі та ризики.
Перший, умовно "лобовий" варіант передбачатиме, що Віктор Янукович буде намагатися переобратися на загальних прямих президентських виборах. Це найбільш конфліктний варіант, бо виграти йому, навіть з урахуванням фальсифікацій, буде дуже складно.
А в разі поразки з'являється великий ризик втратити все, включаючи свободу та власність для самого Януковича, а також для "сім'ї".
При цьому слід пам'ятати, що Віктор Янукович ніколи не відрізнявся сильним характером та не був готовий битися до останнього, тому піде на цей варіант лише, коли буде загнаний в глухий кут обставинами, або якщо не усвідомлюватиме проблематичність переобрання на новий термін.
Другий варіант – зміна Конституції з подальшим обранням президента в парламенті.
Цей варіант виглядає доволі сумнівним в реалізації, бо для цього потрібно, по-перше, внести зміни до Конституції, по-друге, забезпечити обрання Януковича президентом в парламенті.
Враховуючи відсутність особливої зацікавленості в цьому з боку основних бізнес-груп, це виглядає не дуже реалістичним. Хоча, цілком можливо, що відповідні спроби будуть реалізовуватися, перед тим, як піти на "лобовий варіант".
Слід також зазначити, що ці спроби супроводжуватимуться зростаючим зовнішнім тиском на Віктора Януковича та його оточення з боку європейських держав, США та Росії. При цьому жоден з цих зовнішніх гравців не бажатиме збереження влади в руках Віктора Януковича після 2015 року.
Через це здійснюватимуться прямий тиск безпосередньо на Януковича, на його оточення та основних українських олігархів. А саме останні, без ілюзій, де-факто, визначатимуть ім'я майбутнього президента країни.
Третій варіант передбачає повернення чинності Конституції зразка 2004 року. В цьому випадку головною фігурою знову стає прем'єр-міністр.
Маючи парламентську більшість, цілком можна забезпечити контроль над всіма гілками влади і після президентських виборів у 2015 році. Досягти цього буде відносно нескладно.
У правників-конституціоналістів обґрунтувань для відміни рішення Конституційного суду в 2010 році більш ніж достатньо. Але ризик полягає в тому, що наступний президент, якщо це не буде ставленик "сім'ї", бажатиме повернути собі повноваження президентів Кучми та Януковича.
І не факт, що йому це не вдасться. А значить ризик втрати влади, свободи та власності для Віктора Януковича зберігатимуться надвисокими.
Четвертий варіант – це обрання президентом наступника, який буде визначений за погодженням з "сім'єю" Януковича та основними українськими олігархами.
Цей варіант найбільш спокійний для подальшого розвитку країни, але в той же час він виглядає на даний час не дуже реалістичним. Для цього потрібна щонайменше згода самого Януковича, який, схоже, навіть не припускає ймовірність втрати влади в 2015 року.
Виходячи з того, який варіант буде обраний "сім'єю" Януковича, можна очікувати подальші дії президента протягом кінця 2012 та 2013 років.
В першу чергу це стосується питання призначення наступного прем'єр-міністра. Якщо обирається перший, другий чи третій варіант, тоді Президенту Януковичу потрібен "технократ-управлінець", який не матиме власних президентських амбіцій та непов'язаний з жодною з олігархічних груп, але спроможний керувати економікою країни в умовах економічної кризи.
Як не дивно, але Микола Азаров попри неприйняття з боку суспільства та втому від нього з боку самого Віктора Януковича може виявитися незамінним. Будь-яке інше призначення несе суттєві ризики для останнього.
Очевидно, що в 2013 році уряду доведеться приймати непопулярні рішення як для громадян, так і для олігархічних бізнес-груп. А чи буде готовий до цього будь-хто з тих, хто може отримати прем'єрське крісло, невідомо.
Також доволі популярна версія про можливість призначення на посаду прем'єра вже наприкінці 2012 року Сергія Арбузова. Але це несе для Віктора Януковича суттєві ризики.
По-перше, він асоціюватиметься лише з "сім'єю" Януковича, а тому вороже сприйматиметься практично всіма бізнесовими та політичними групами, пов'язаними з владою.
Бажаючих "підставити" його буде більш ніж достатньо, а тому проводити через парламент рішення, в тому числі непопулярні, йому буде дуже складно.
По-друге, один з перший кроків, який потребуватиме економіка після виборів – це проведення значної девальвації гривні. І саме на Арбузова в очах суспільства лягатиме відповідальність за це, не зважаючи на те, чи здійснюватимуть девальвацію, коли він ще залишатиметься на посаді голови Нацбанку чи вже стане прем'єр-міністром.
Отже, призначення Арбузова на посаду прем'єр-міністра передбачатиме "спалення" його вже протягом 2013 року. І при цьому слід мати на увазі, що він сприйматиметься ставлеником особисто Януковича, а тому весь негатив від діяльності цього прем'єра йтиме в першу чергу на самого президента.
По-третє,існує ймовірність збереження на посаді прем'єра Азарова до середини 2013 року з тим, щоби найбільш непопулярні рішення для громадян та олігархічних груп були прийняті при ньому.
Але тоді вже не пізніше літа 2013 року має бути призначений прем'єром людина, що буде спроможна одночасно виявитися непоганим управлінцем, вміти домовлятися з усіма основними бізнес-групами та бути хоч трохи харизматичним.
Саме ця людина повинна буде виграти президентські вибори 2015 року, не зважаючи на зростаюче незадоволення та втому суспільства від режиму Януковича.
Далі буде...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
