Підсумки парламентських виборів. Що далі?
Зразу, як стали відомі загальні підсумки парламентських виборів, було бажання висловитися з цього приводу. Але враховуючи, що ще тривали конфлікти, пов'язані з фальсифікацією виборів з боку влади, вирішив відкласти написання цього блогу. Не хотілося давати зайвий привід деяким діячам писати: "Навіщо тих опозиціонерів підтримувати в їх боротьбі за чесні результати волевиявлення, якщо вони нічим не краще за тих, хто при владі?"
Зараз ситуація заспокоїлася, а тому можна без зайвих емоцій аналізувати результати виборів. Хоча, зрозуміло, навряд чи можуть відчувати спокій ті 15 кандидатів від опозиційних партій, в яких у відверто бандитській спосіб відібрали перемогу.
Попри цю тактичну поразку опозиції зроблю, можливо, для багатьох несподіваний висновок, що команда Януковича ці парламентські вибори програла, а опозиція виграла. Так, за рахунок комуністів та мажоритарних кандидатів – самовисуванців, Партія регіонів матиме парламентську більшість в парламенті. Але депутатів від ПР в парламенті буде лише 185. З усіма іншими прийдеться домовлятися. А значить, диктувати свою волю "регіоналам" буде важкувато. Зараз за допомогою "батогу" Адміністрація Президента Януковича зможе отримати контроль за більшістю голосів в парламенті. Але вже з осені, а дехто вважає, що, навіть, з весни наступного 2013 року уряду та Президенту доведеться домовлятися з депутатами по кожному голосуванню. Не допоможіть ПР і "безвідмовна обслуга олігархів" – комуністи. Вони матимуть лише 33 депутатські мандати. Тобто і з їх допомогою сталу більшість отримати не вдасться. До того ж, хто каже, що олігархи збираються підтримувати режим Януковича до останнього?
Як пригадується, розрахунки влади напередодні виборів були куди більш оптимістичні. Тоді головним питанням було, чи зможе Банкова отримати контроль за конституційною більшістю депутатських голосів. А зараз їм доводиться думати, як забезпечити хоча би сталу просту більшість голосів в парламенті.
Сподіваюсь, багато хто зараз розуміє, наскільки правильною була думка тих, хто підтримував проведення парламентських виборів не восени 2011, а 2012 року. Очевидно, якби вибори проводилася в 2011 році "регіонали" отримали значно кращий результат, цементуючи сьогоднішній режим щонайменше до кінця 2016 року. Тоді цілком ймовірно вони мали би конституційну більшість в парламенті. Принаймні підсумки виборів до місцевих органів влади давали всі підстави передбачати саме такий перебіг подій.
Ще більш важливим фактором, який вказує на програш влади на цих виборах, є те, що на їх підсумки слід дивитися через призму президентських виборів 2015 року. А тут ситуація для команди Януковича все більше виглядає безнадійною. Для цього доцільно брати в розрахунок не загальну кількість депутатів – членів фракції ПР, які сформовані переважно за рахунок "мажоритарників", а дивитися на підсумки результатів голосування за партійні списки. Бо саме вони вказують, що навіть з урахуванням голосів, відданих за комуністів, режим Януковича отримав 43 відсотка голосів, в той час як три опозиційні партії – ОО, "Удар" та "Свобода" – більше 50 відсотків. До того ж слід враховувати, що не обійшлося без вкидання бюлетенів на користь ПР. Доволі чітко це відображено в дослідженні "Гаусс проти фальсифікацій: аномалії на виборах-2012" на сайті liga.net.
Тобто, щонайменше, на 1,5-2% результати голосування за ПР завищені.
Також доречно враховувати, що якась частина голосів, які були віддані опозиційним партіям, були зараховані на користь ПР. Найбільшою мірою це мало місце на Сході та Півдні України. Це сталося в першу чергу в зв'язку з відсутністю на багатьох дільницях членів комісій – представників від ВО "Свобода" та "Удар". Голоси кралися в першу чергу в них. До речі, це стосується не тільки Сходу та Півдня України. Схоже, подібні факти мали місце і в місті Києві.
Отже ці вибори наочно засвідчили, що Президент Віктор Янукович зіштовхується зі зростаючим розчаруванням виборців і, що особливо важливо, свого "ядерного" електорату. Значна частина його східно- та південноукраїнських виборців "проголосувала ногами" проти нього. Очевидно, що ця негативна тенденція буде лише зростати. Цей факт ставатиме чим далі, тим більш очевидним для бізнесу та суспільства. А значить зростатиме вплив лідерів опозиційних партій. Всі змушені будуть враховувати, що саме вони, ймовірніше за все, стануть владою в 2015 році.
Результати виборів для опозиційних партій, що потрапили до парламенту
В першу чергу мають підстави радіти результатам виборів лідери ОО ("Батьківщини" – "Фронт змін") та ВО "Свобода". Результати, очевидно, перевищили їх очікування. Натомість партія "УДАР" мала підстави сподіватися на кращий результат. Принаймні, ще за чотири тижні до виборів, рейтинг цієї політичної сили підвищувався до 20% відсотків. Але керівники виборчої кампанії партії "УДАР" не змогли якісно протидіяти звинуваченням з боку інших опозиційних партій, що їхня політична сила пов'язана з владою та працюватиме з нею після виборів. Наскільки це відповідає дійсності, питання доволі дискусійне, але створити відповідну атмосферу в інформаційному полі країні конкурентам "УДАР", безперечно, вдалося. Судити про це можу навіть на рівні спілкування з власними родичами, доволі далекими від політики.
Надзвичайно успішні підсумки виборів для ВО "Свободи" для більшості, в тому числі, і для автора цих строк, виявилися дещо несподіваними. Інша справа, що цей результат для ВО "Свобода" пов'язаний, як з гарною, багаторічною роботою зі своїми потенційними виборцями, так і був наслідком декількох важливих суб'єктивних факторів. Зрозуміло, що далеко не всі, хто голосував за цю партію, підтримують ксенофобію, расизм та несприйняття демократії з боку її членів.
В опозиційно налаштованій до влади частині суспільства було багато тих, хто був незадоволений діяльністю опозиційних парламентських партій та політиків. Вони показали свою неспроможність протидіяти силовому тиску з боку влади. Більш того, в багатьох склалося враження, що подекуди вони підіграють їй. Тому виборці хотіли бачити в парламенті політичну силу, яка буде готова до силового протиборства з пропрезидентськими силами. По великому рахунку виборці розглядають ВО "Свобода" не стільки, як інтелектуальну силу, що спроможна запропонувати та реалізувати якусь іншу стратегію розвитку країни, скільки, як такий собі опозиційний "спецназ", готовий битися з депутатами – "регіоналам" та комуністам. Життя покажіть наскільки ці очікування виборців ВО "Свобода" справдяться.
У зв'язку з цим днями відбулася доволі показова жвава дискусія в фейсбуці та блогосфері на УП з приводу того, що ж там взагалі написано у виборчій програмі ВО "Свобода". Причому ця дискусія розгорнулася не до, а після виборів. На жаль, мабуть, 99% відсотків виборців, навіть, з вищою освітою, виявилося неспроможною прочитати передвиборчі програми тих партій, за які вони проголосували. Але це загальна проблема наших громадян протягом всіх років незалежності.
Сприяло гарному результату ВО "Свобода" на виборах також прийняття "мовного" закону, який, на думку "регіоналів", мав викликати сплеск підтримки з боку виборців Сходу та Півдня України, але призвів до прямо протилежних наслідків. Цей закон жодним чином не допоміг "регіоналам" отримати додаткові голоси, натомість радикалізував настрої значної частини виборців на Заході та в Центрі України.
Якщо аналізувати результати виборів по мажоритарним округам, то можна пересвідчитися в двох важливих тенденціях, про які соціологи наголошували ще навесні цього року. Практично ніде не спрацювала технологія роздачі "гречки" виборцям. Є сподівання, що і надалі переважна частина виборців, попри погіршення свого фінансового стану, не купуватиметься на передвиборчу "благодійність" кандидатів в депутати.
Ще однією тенденцією цих виборів стало те, що виборці в більшості випадків голосують практично однаково, як за партійний список, так і за кандидата від цієї партії. З одного боку, це дуже добре, бо дозволяє проводити партійну структуризації суспільства. Кандидати – самовисуванці насправді нікого не представляють крім самих себе. Партії несуть політичну відповідальність за свою діяльність в парламенті та поза ним. Негативне сприйняття виборцями діяльності тієї чи іншої партії призводить до її поразки на виборах. Якщо ж йдеться про діяльність депутатів -самовисуванців, то в суспільства фактично відсутня можливість висловити своє негативне ставлення до нього. Такий депутат, попри порушення всіх норм політичної етики, цілком може знову обратися по якомусь мажоритарному виборчому округу.
В той же час таке автоматичне голосування за партійний список та за кандидата від цієї партії призводить до того, що виборці не перевантажують себе необхідністю прочитати його передвиборчу програму, вивчити біографію, а подекуди, навіть, не пам'ятають його прізвище.
При цьому такі кандидати від партій-лідерів виборчих перегонів доволі часто не дуже напружуються під час виборчих перегонів, щоби зустрітися зі своїми виборцями. За них все робить бренд тієї політичної сили, від якої вони йдуть на вибори. Крім того, і це також стало ознакою цих виборів, саме внаслідок цього, поширеною була практика купівлі бізнесменами права балотування по тому чи іншому округу від партії, яка найбільш популярна в певному регіоні країни.
Президентська виборча кампанія вже розпочалась
Враховуючи, що зараз стратегічним стає питання президентських виборів, головні кроки опозиційних партій будуть пов'язані саме з цим. Очевидно, що головними претендентами на президентську булаву від опозиції є Арсеній Яценюк та Віталій Кличко. Команда Президента Віктора Януковича, безперечно, була би зацікавлена вивести в другий тут виборів саме Олега Тягнибока, але це навряд чи станеться. ВО "Свобода" та сам Олег Тягнибок цілком усвідомлюють, що спроби розпочати власну президентську кампанію призведуть до масованої, консолідованої критики всіх інших опозиційних сил. Їх звинувачуватимуть в підігріванні режиму Януковича. Враховуючи, що при такому розвитку подій, подібні звинувачення виглядатимуть цілком виправданими, ВО "Свобода" ризикуватиме втратити довіру значної частини своїх виборців.
Тому зі стратегічної точки зору ВО "Свобода" та Тягнибоку буде доцільніше зіграти більш довгострокову гру, заявляючи про готовність підтримати єдиного кандидата від опозиції (Арсенія Яценюка чи Віталія Кличка), з відповідними зустрічними зобов'язаннями з його боку. Не менш складна ситуація в Арсенія Яценюка та Віталія Кличка. Очевидно, що обидва мають президентські амбіції. Ще більшими є амбіції їхніх команд. Арсеній Яценюк наполягатиме, що єдиним кандидатом від опозиції має бути саме він, бо рейтинг ОО більший і фракцію в парламенті вони матимуть значно більшу. Але, по-перше, в самій "Батьківщині" дуже сильні анти-Яценюківські настрої. По соціальній мережі фейсбук вже навіть блукає термін "антисенізм", який поширюють члени "Батьківщини". Тобто йому щось потрібно зробити з цим. Авторитарними методами проблему не вирішиш. Ворогів нажити так можна, а друзів та прихильників – ні, а для успішної виборчої кампанії потрібні саме вони. До того ж в "Батьківщині" чимало тих, хто був наближений особисто до Юлії Тимошенко, а зараз повністю витиснений людьми Яценюка та Турчинова. По-друге, якщо Тягнибоку та ВО "Свобода" теоретично є про що домовлятися з Арсенієм Яценюком, як можливим майбутнім єдиним кандидатом від опозиції, то Віталію Кличку – немає. Його амбіції вище за міністерські, а прем'єром він бути не зможе. Просто в силу повної відсутності досвіду управлінської діяльності. Тому Віталій Кличко та його команда не погодяться на кандидатуру Арсенія Яценюка, як єдиного кандидата від опозиції на президентських виборах. А от якщо Арсеній Яценюк погодиться на пост прем'єра, уступивши Віталію Кличку право бути єдиним кандидатом від опозиції, то такий тандем може виявитися цілком життєздатним і матиме всі шанси виграти президентські вибори.
Цілком можливо, що всі ці три опозиційних лідера йтимуть на вибори самостійно, намагаючись домовитися вже після першого туру. Але є ризик, що запекла боротьба між ними за виборців на Заході та Центрі України призведе лише до зневіри до них. І ці виборці теж можуть проголосувати на президентських виборах "ногами", відмовившись йти до виборчих дільниць.
Зрозуміло, що в цьому плані слід згадати Юлію Тимошенко. Очевидно, в разі, якщо Тимошенко буде звільнена з тюрми та матиме право балотуватися до 2015 року, саме вона претендуватиме на роль єдиного кандидата від опозиції. Більш того, очевидно, що вона виграє ці вибори і в інших представників опозиції, і у Президента Віктора Януковича. Головним аргументом для виборців стане те, що вони хочуть тюрми багатьом нинішнім можновладцям, починаючи з Віктора Януковича. А саме Тимошенко, на відміну від Яценюка та Кличка, не тільки обіцятиме, але і точно буде готова виконати це в першу чергу. Очевидно також, що, в разі її приходу до влади, почнеться тотальний переділ власності. Враховуючи ці фактори, можна вважати, що попри всі публічні заяви опозиційних вождів, в бізнесовій та політичній еліті країни існує негласний консенсус з приводу того, щоби до президентських виборів пані Тимошенко з тюрми не випускали. Не погоджується з таким консенсусом лише невеличка група осіб в "Батьківщині", яка була найбільш наближена до Тимошенко, але їх голос зараз чутно, мабуть, тільки в соціальних мережах. Їх спроби почати надто активно обурюватися з цього приводу обернеться жорсткою обструкцією та звинуваченнями, що вони своїми заявами лише сприяють розколу опозиції та підіграють владі.
До речі, в 2015 року в разі перемоги опозиції Тимошенко точно випустять з тюрми. Суди зразу ж прозріють, всі вироки проти неї скасують і вона претендуватиме на посаду прем'єр-міністра. В цьому випадку Арсеній Яценюк ризикує втратити можливість обіймати прем'єрську посаду за домовленістю з Віталієм Кличко. Тому домовленості з Кличко не гарантують йому впевнене обіймання посади прем'єр-міністра, що в свою чергу створює додаткові проблеми зі створенням їхнього тандему.
P.S.
Для особливо великих своїх "шанувальників" повідомляю, що свою позицію щодо результатів виборів для "Нашої України", а також про подальшу долю УНП, я планую написати протягом найближчих днів. Тому цю тему в коментарях під цим блогом можете зайвий раз не педалювати.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
