В Української народної партії є майбутнє лише, якщо вона стане дійсно правоцентристською (консервативною) партією

Парламент важливіший за президента

Багато хто вважає, що політичний цикл в Україні визначається президентськими виборами. Це пов'язано з роллю, яку грає Президент України в формуванні напрямку розвитку держави. Справді, роль Президента України надзвичайно важлива, навіть при тих змінах до Конституції 2004 року, що були чинними протягом 2006-2009 років. В той же час, обираючи Президента України, громадяни обирають лише одну особу, яка, попри всю свою владу, не може щось зробити без взаємодії з чинними в країні політичними елітами. В першу чергу йдеться про народних депутатів Верховної Ради України. А це вже 450 осіб.

Якщо зробити ретроспективу ключових подій протягом всього періоду української незалежності, то можна побачити визначальну роль парламентаріїв в розбудові української держави та формуванні певних політичних традицій.

Пишу про це, щоби підкреслити факт початку нового політичного циклу, пов'язаного з обранням нового складу парламенту. В межах цього циклу буде обраний новий Президент України, відбудуться вибори до органів місцевого самоврядування. Саме політичні сили, представлені в українському парламенті, визначать ім'я майбутнього Президента України. Хоча, зрозуміло, що за ними стоятимуть постаті наших найбільш впливових олігархів.

Зміни почнуться не раніше 2017 року

Враховуючи, що новий склад депутатського корпусу не викликає особливого оптимізму, причому це стосується, як провладних депутатів, так і опозиційних, особливих сподівань на кардинальні позитивні зміни розвитку держави після президентських виборів, в мене особисто немає. Вікно можливостей відкриється лише після усунення від влади діючого Президента України та обрання значно більш якісного складу парламенту в 2017 році.

Розрахунок, що після президентських виборів 2015 року, поза залежністю, хто їх виграє, відбудуться позачергові парламентські вибори, з майже стовідсотковою гарантією виявиться хибним. Народні депутати, об'єднані корпоративним інтересом збереження самих себе в парламентських кріслах, зроблять все можливе та неможливе, щоби не допустити дочасних парламентських виборів.

Виходячи з цього, політичним силам, не представленим в цьому складі парламенту, потрібно налаштовуватися на довготривалу, постійну співпрацю з виборцями, яка дозволить спочатку отримати підтримку на виборах до органів місцевого самоврядування восени 2015 року, а потім вже надасть можливість боротися за прихильність українських громадян на парламентських виборах 2017 року.

РУХ розпався, бо досяг своє мети

Ця велика передмова була потрібно, щоби відобразити, в якій ситуації опинилася Українська Народна Партія (УНП) після останніх парламентських виборів, в результаті яких жоден її представник не став народним депутатом України.

Такий результат УНП на останніх парламентських виборах попри чиїсь особисті емоції, як на мене, був прогнозований, і я би, навіть, сказав – справедливим.

Зрозуміло, що це сталося внаслідок багаторічної діяльності, скоріше бездіяльності, самої партії.

В свій час Народний Рух України (як широкий громадський рух) розпався в силу того, що мета, заради якої наприкінці вісімдесятих років минулого століття об'єдналися дуже різні люди, була досягнута – Україна здобула свою незалежність. Особисті політичні амбіції та відмінність поглядів подальшого шляху розвитку України неминуче призвели до того, що поступово від НРУ почали відокремлюватися групи політиків, які почали формувати свої політичні партії. Можна згадати ПРП, Демократичну партію, Українську республіканську партію, ХДП, ХДС, УНП та інші. В'ячеслав Чорновіл розумів наслідки подібного процесу, тому НРУ була перереєстрована в політичну партію. Але відсутність чіткого усвідомлення шляхів розвитку України та розмитість власного електорального поля, зумовили подальший процес деградації НРУ та втрату прихильності виборців.

В цьому плані поступовий розпад НРУ нічим принциповим не відрізнявся від схожих процесів в постсоціалістичних державах Східної та Центральної Європи.

УНП попри те, що значна частина її представників свого часу вийшла з НРУ з метою формування правоцентристської партії, ментально залишалася тим самим націонал-демократичним рухом з дуже розмитою ідеологією та відсутністю чіткого усвідомлення свого місця в політичний системі України. Дискусію щодо того, інтереси якої електоральної групи має репрезентувати УНП в українській політичній системі, по великому рахунку, не припиняються до цього часу.

Діяльність без мети перетворює у "раба лампи"

Подібна ситуація об'єктивно не могла не призводити до зникнення мети, цілей та змісту діяльності членів УНП. Внаслідок відсутності усвідомлення мети діяльності та віри в майбутнє партії не могло не сформуватися банальне заробітчанство партійців, які бачать сенс свого членства в ній лише з точки зору отримання заробітку під час виборів. Причому лідер партії Юрій Костенко цілком щиро вважав, а, схоже, вважає і зараз, що головне його завдання – це знайти фінансування для утримання партії. Його логіка така: буде фінансування – буде і партія. Замикання на собі питання фінансування дозволило пану Костенку, з одного боку, сформувати жорстку залежність всієї партійної ієрархії від себе, зробивши незамінним на лідерському містку вже протягом дванадцяти років, з іншого – перетворило його з публічного політика та лідера партії в "раба лампи", що зайнятий переважно проблемами, про які в українській політиці ніхто і ніколи публічно та чесно не говорив.

Такий підхід дозволяв зберігати формально одну з найбільш розгалуженіших мереж партійних структур в України, в той же час її функціонування є, скоріше, номінальним. Вплив партійних осередків на політичні процеси в регіонах, за незначним виключенням, є мінімальним чи взагалі відсутній.

Зберігаючи лідерство, Юрій Костенко забезпечував собі також комфортний склад своїх заступників та правління партії. Він міг їх частково змінювати, але в будь якому разі принципово ніхто не міг вплинути на остаточне рішення, прийняте фактично одноосібно самим лідером партії. Це призвело до того, що в разі відсутності лідера УНП в Україні, навіть, по надзвичайно важливим питання політичного життя країни, керівні органи не були спроможними оприлюднити позицію партії.

Така ситуація призводила до вичавлювання з партії тих, хто міг створити конкуренцію Юрію Костенку. Передумовою цьому слугувала також відсутність в статуті вимоги про обмеження строків перебування на керівних посадах. Про європейський традицію щодо політичної відповідальності, яка передбачає добровільну відставку за провал на парламентських чи місцевих виборах, взагалі не йшлося.

Ще більше пригнічувало прояв активності партійців те, що така ж сама ситуація зберігалася не тільки на вищому, але і на регіональному партійному рівні. Доволі часто при повній відсутності діяльності, з відповідним результатом на виборах, керівниками обласних та районних партійних організацій протягом багатьох років залишаються одні і ті ж самі особи. Попри втому від партійної діяльності та відверте небажання щось робити, номінальне збереження партійних посад дозволяло їм тішити власне самолюбство та отримувати певний заробіток під час виборчих кампаній. Для збереження номінального керівництва їм було достатньо тримати біля себе групу партійців, що постійно переобиратиме їх. Інші члени партії їм були абсолютно непотрібні, їхня активність в будь-який спосіб придушувалася та саботувалася. За таких умов поява нових людей та їх кар'єрне зростання в межах партії була фактично неможливою.

Багато в чому сприяє цьому також партійний статут, за яким розпустити партійні осередки чи забезпечити оновлення її керівництва практично неможливо. Функціонування подібної ситуації протягом багатьох років не могло не призводити до повної деградації партії.

Зрозуміло, що за таких умов, багато хто, і в самій партії, тим більше за її межами, вже списав УНП в історичне небуття.

Сам факт зникнення тієї чи іншої політичної партії не є чимось надзвичайним та трагічним. Це нормальний процес розвитку суспільства. Якщо партія неспроможна оновлюватися, не може пояснити громадянам, чому саме вона потрібна громадянам, тоді припинення її діяльності та фактична ліквідація є цілком закономірним процесом.

УНП може очолити правий центр

Попри усвідомлення ситуація, що склалася в самій УНП, та розуміючи відношення суспільства до неї, дозволю собі висловити переконання, що в цієї політичної сили за певних умов може бути майбутнє.

Передумовою для цього є те, що поступово, але невпинно, формується класична партійна структуризація українського суспільства.

В лівій частині політичного спектру закріпила своє лідерство КПУ.

З лівоцентристського спектру фактично була вичавлена в маргінес Соцпартія. Її місце зайняла ВО "Батьківщина".

Партію регіонів можна вважати ліберальною партією. Але вона була створена представниками олігархічного, переважно сировинного, капіталу і захищає його інтереси. Тому їх лібералізм є спотвореним, він передбачає свободу та ліберальну економічну політику, в першу чергу, для великого капіталу. В його інтересах формується регуляторна, податкова, бюджетна, митна політика. Він надає свободу для формування монополій та призводить до відповідного знищення середнього та малого бізнесу.

Партія "Фронт змін" - це бізнес проект під одного, доволі авторитарного, лідера, який тяжіє до лібералізму, правда, схожому на той, що реалізовує Партія регіонів. При цьому, як показує практика, в разі потреби ця політична сила готова проголошувати лівоцентристські та лівопопулістські гасла.

ВО "Свобода" – класичний приклад партії націонал-соціалістичного типу. В такій партії радикально права ідеологія в гуманітарній сфері, визначені ролі держави та прав громадян в розвитку країни, поєднується з лівими та подекуди, навіть, крайньолівими поглядами щодо механізмів реалізації соціально-економічної політики.

На лідерство в правоцентристському спектрі українського політикуму формально претендує партія "УДАР", яка проголосила себе правоцентристською політичною силою. Але, по-перше, це сталося лише завдяки декільком особам, які в силу обставин опинилися біля лідера партії "УДАР" Віталія Кличка. Саме вони змогли переконати його намагатися зайняти правоцентристську нішу. По-друге, поки що партія "УДАР" – це лише політичний проект під Віталія Кличка. Паразитуючи на рейтингу лідера, в цій партії опинилися люди надзвичайно різних політичних поглядів, а подекуди, і взагалі без них. Показовим є те, що, наприклад, членом цієї політичної сили цілком ймовірно міг стати Євген Філіндаш, який не приховує свої соціалістичні погляди та крайнє негативне ставлення до європейського напрямку розвитку України. Пан Філіндаш поки що, принаймні, в силу публічної активності громадськості не став членом формально правоцентристської партії "УДАР" та народним депутатом від цієї політичної сили. А от Віктор Пінзеник, який протягом багатьох років сповідує ліберальну ідеологію, вже є членом цієї партії та обраний народним депутатом за її виборчим списком. Певною мірою, на противагу йому, членом партії "УДАР" та народним депутатом-"ударівцем" став лівоцентрист Павло Розенко. Хоча слід визнати, що він завжди намагався ухилятися від публічного обговорення питань, що не пов'язані з соціальною політикою. Тому про справжні його погляди, можливо, не знають, навіть, керівники партії "УДАР".

І таких прикладів ідеологічного вінегрету та ідеологічної невизначеності в партії "УДАР" доволі багато. Крім того самому лідеру "УДАРУ" бракує розуміння важливості ідеологічних питань для розбудови незалежної держави. На такі думки наштовхує розмитість позиції Віталія Кличка у питаннях мови, зовнішньополітичної орієнтації, історичного минулого, що чітко прослідковується, як у програмі партії, так і у публічних виступах. Натомість, для правоцентристських партій характерна чіткість у всіх ідеологічних питаннях.

Виходячи з цього, вважати, що "УДАР" буде не просто проголошувати про свій правоцентризм, а усвідомлюватиме, в чому він полягає та який інструментарій для цього потрібний, принаймні, поки що підстав небагато.

Окремо слід зупинитися на партії "Наша Україна", яка в свій час теж могла претендувати на те, щоби стати потужною правоцентристською партією. Але, на жаль, ці сподівання були приречені, бо з самого початку її будували, як проект під одного лідера – Віктора Ющенка. Фундаментальний недолік такої партії в тому, що вона існує поки політично живий її лідер. Політичне вмирання лідера партії призводить до деградації та, через певний час, припинення її існування. Ідеологічні партії так формуватися та розвиватися не можуть. Якщо цілком серйозно наголошується, що партійці не можуть усунути лідера партії від керівництва, бо він, мовляв, її створив, тоді така партія в принципі не має майбутнього. Що, на жаль, ми і спостерігаємо.

До речі, в цьому плані партія "УДАР", "Фронт змін" та ВО "Батьківщина", якщо залишатимуться лідерськими проектами, цілком ймовірно з часом повторять долю партії "Наша Україна".

Говорячи про правоцентристський спектр доречно було би також згадати партію "Демократичний альянс". Ця партія привертає увагу багатьох громадських активістів та представників інтелігенції. Неабиякий інтерес до неї пов'язаний з тим, що її сформували активісти молодіжної громадської організації з однойменною назвою. Їх щирість та намагання формувати партію на високих морально-етичних засадах, прозорості джерел фінансування, не може не викликати повагу. В той же час поки що існують, щонайменше дві проблеми, які ставлять питання щодо подальшого успішного розвитку цієї політичної сили.

Перша пов'язана з проголошення партії "Демократичний альянс" християнсько-демократичною. З одного боку, такі партії, як правило, сповідують правоцентристські погляди. Прикладом можна вважати партію ХДС в Німеччині. Але з іншого – в Україні, як, мабуть, в жодній країні світу немає такої роздробленості християнських церков, при цьому жодна не займає панівного статусу. Між цими церквами існують доволі непрості стосунки та суттєві розбіжності. Натомість кожна з них має вплив на значну частину вірян. За таких умов побудова потужної християнсько-демократичної партії (ХДП) завдання не зовсім реалістичне. Принаймні, в країнах, де ХДП мають суттєву електоральну підтримку, такої роздробленості християнських церков немає.

Ще однією проблемою розвитку цієї партії є те, що їх, принаймні поки що, сприймають скоріше, як групу гарних хлопців та дівчат, ніж виразниками інтересів певної соціальної верстви населення. А чим далі, тим більше, ми спостерігатимемо електоральну підтримку виборців тих партій, які вони вважатимуть виразниками своїх соціально-економічних інтересів. Саме такі партії визначають порядок денний української політики та формують громадську думку. Виходячи з цього, існує ризик, що до членів "Демальянсу" ставитимуться позитивно, але голосуватимуть за інші партії.

Необхідні організаційні зміни в УНП

Отже, за таких умов, правоцентристський спектр українського політикуму залишається фактично оголеним. А тому можна вважати, що суспільний запит в ідеологічній правоцентристській партії (консервативній, за європейською методологією) існує. Чи зможе УНП здійснити оновлення та стати справді загальнонаціональною правоцентристською партією питання поки що відкрите. Можливості для цього є, бо, попри всі проблеми, в УНП залишається значна частина партійців, які усвідомлено сповідують правоцентристські погляди, хочуть оновлення партії та вірять, що можуть реалізувати свої амбіції саме в ній.

Виходячи з цього, окреслю основні кроки подальшого розвитку УНП, які, на мою думку, необхідно здійснити для того, щоби зробити її привабливою для виборців.

По-перше. Має відбутися суттєве оновлення керівництва партії, включаючи її Голову. Очевидно, що лідер партії, який, при всій повазі до нього, не зміг за 12 років, в значно кращих для УНП політичних умовах, жодного разу привести партію до парламенту, як самостійну політичну силу, не зможе зробити це і в майбутньому. В партії в це не вірить, мабуть, жодна людина. А без віри в перемогу в політиці, як і в житті, досягти успіху просто неможливо. Також, чим далі, тим більше даватиметься взнаки вік та стан здоров'я сьогоднішнього Голови партії.

Тому найбільш відповідальним та чесним кроком пана Костенка було би відмовитися від намагань балотуватися на посаду Голови на звітно-виборчому з'їзді, який відбудеться, ймовірно за все, наприкінці січня – на початку лютого 2013 року. В цьому випадку він, як людина, що внесла значний внесок у розбудову партії, міг би бути обраний членом Ради УНП (дорадчого органу, який має право впливати на формування засадничих положень Програми партії, визначення кандидатур керівників та кадрового складу всіх органів партії).

Питання, хто в цьому випадку претендуватиме на посаду Голови партії та зможе отримати підтримку більшості партійців, безперечно існує. Але без відповідного першого кроку з боку самого пана Костенка обрання нового Голови партії виглядає вкрай конфліктним. Відкритий конфлікт в партії щодо лідера призведе до припинення членства значної частини партійців та остаточної її маргиналізації.

По-друге. Необхідно провести звітно-виборчий з'їзд партії в два етапи. На першому – обрати нового Голову партії та його заступників. Крім того має бути створена робоча група, яка протягом короткого терміну (не більше двох-трьох тижнів) підготує проект змін до Статуту, що передбачатимуть:

• обов'язковість періодичної ротації керівних органів партії, як на центральному, так і регіональному рівні;

• надання центральним органам партії права впливати, за певних обставин, на заміну керівників регіональних організацій партії;

• обов'язковість сплати членських внесків та визначення цього, як факту, що підтверджує членство в партії;

• зменшення кількості членів Центрального проводу (ЦП) та Правління партії (надто велика чисельність цих органів обмежує можливості для оперативного їх скликання, а також провокує додаткові видатки, які, в умовах катастрофічної нестачі коштів в найближчі роки, є недоречними).

На другому етапі з'їзду мають бути затверджені зміни до Статуту та обрані члени ЦП партії. Вже після цього на основі змін до Статуту повинні бути проведені звітно-виборчі конференції регіональних партійних організацій та суттєво оновлено їх керівництво.

По-третє. Одним з основних стратегічних рішень, яке потрібно прийняти, має стосуватися необхідності публічно закріпити статус партії, як правоцентристської політичної сили, що починає вести активну боротьбу за електоральну підтримку виборців Сходу та Півдня України. Тільки в цьому випадку УНП може стати загальноукраїнською партією та мати майбутнє.

Необхідні зміни публічної позиції УНП

УНП необхідно проголосити, що вона цінує своє націонал-демократичне минуле, але в подальшому в першу чергу зосереджує свою увагу на питаннях захисту інтересів малого та середнього бізнесу, приватних підприємців та самозайнятих осіб, високопрофесійних та добре оплачуваних фахівців.

УНП має ставити перед собою мету публічної протидії на всіх рівнях монополізації економіки, формуванню олігархічного капіталу. Саме монополізація економіки на сьогодні є ключовим фактором, що веде до знищення малого та середнього бізнесу в Україні, скорочення кількості високооплачуваних фахівців, в цілому зменшує прошарок населення, що відноситься до середнього класу.

Члени УНП повинні зосередити свою діяльність на сприянні та наданню допомоги по формуванню кооперативного руху на селі, створенню та розвитку об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, органів самоврядування населення, як одного з головних інструментів формування громадянського суспільства та самоорганізації громадян з метою захисту своїх інтересів.

Крім того УНП повинна домагатися на всіх рівнях, в тому числі здійснюючи публічний тиск, як на владу,так і на опозиційні парламентські партії, обов'язковості відкритості та публічності інформації про:

• права власності на нерухомість;

• всіх одержувачів соціальних пільг і спеціальних пенсій;

• доходи та витрати державних службовців; правоохоронців, судів та членів їхніх родин;

• витрати бюджетів усіх рівнів з глибоким рівнем їх деталізації;

• документи, які розглядаються органами влади.

По-четверте. Має бути відновлено керування та координація діяльністю депутатів місцевих органів влади, які є членами УНП. Їх чисельність за підсумками попередніх виборів до місцевих органів самоврядування оцінювалась десь в межах 2,5 тисячі осіб. Якщо вони вважають необхідним для себе залишатися членами УНП, вони зобов'язані докладати всіх зусиль, щоби забезпечити виконання рішень, пов'язаних з реалізацією тих задач на регіональному рівні, які визначаються керівними органами партії.

Тих, хто не хоче цього робити, або втратив зв'язок з партією, необхідно виключити з членів партії. На наступних виборах ці особи за жодних обставин не можуть бути висунуті від УНП. Краще мати значно меншу чисельність партійців – депутатів, але бути впевнені, що вони роблять все, щоби реалізувати рішення партії. Координація та сприяння діяльності депутатів – членів УНП повинно бути одним з головних завдань керівників регіональних організацій партії, з відповідною звітністю Секретаріату УНП.

По-п'яте. Питання сприяння розвитку української мови та культури української нації потрібно розглядати, як інструмент захисту національних економічних інтересів, і в першу чергу середнього класу. Національна мова та культура визначали національну окремішність народу, вони були, є і будуть в майбутньому механізмами соціально-економічного розвитку країн.

Потрібно зосередити увагу партійців на необхідності роз'яснювати виборцям, що в умовах глобалізації економіки, збереження національної мови та культури захищає в першу чергу представників малого та середнього бізнесу від захоплення внутрішнього ринку представниками великого іноземного капіталу. Цей капітал зацікавлений в зникненні культурних традицій та звичаїв населення окремих держав. Чим менше національно-культурних відмінностей між ними, тим легше просувати на внутрішні ринки цих країн свою продукцію, яка виробляється на великих підприємствах, в країнах з меншими витратами на робочу силу, охорону праці та навколишнього середовища. В русифікації України зацікавлений, як російський капітал, так і західноєвропейських, американський та південно-азійський. В цьому випадку вони мають можливість розглядати ринки Росії та Україні як єдиний ринок, з однаковим механізмом просування своє продукції. До речі, з тих же самих міркувань, навала англомовних термінів, для яких не впроваджують україномовні еквіваленти, також призводить до ослаблення економічної незалежності України.

Варто зазначити, що однією з головних причин доволі жорсткої мовної політики Франції є саме економічна складова. Ще наприкінці 80-х там побачили загрозу масового поширення насамперед, культурного продукту (фільми, естрада, розваги) і вжили відповідні заходи. Варто розуміти, що іноземний культурний продукт це не просто фільм, це також пропаганда культури та традицій споживання, купа супутніх товарів, від брендових кулькових ручок та продуктів харчування, до автомобілів та побутової техніки. Зупинити цю економічну експансію може лише збереження власної національно-культурної ідентичності.

Зазначені вище кроки, спрямовані на оновлення партії, є лише переліком ключових питань, які необхідно здійснити. Кількість завдань, які необхідно виконати задля того, щоби стати потрібною українському суспільству, значно ширший. Але без вирішення тих завдань, про які йшлося вище, шансів на майбутнє в партії взагалі немає.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.