Навіщо Україні парламент, якщо ''пилити'' бюджет можна без нього
Борис Кушнірук, для РЕ
В усіх країнах, де хоча би за формальною ознакою існує демократія, головним законом року, який затверджує парламент, є державний бюджет.
Причому державний бюджет, це не питання доходної частини, яка формується, переважно, на основі податкового та митного законодавства.
Особливо впливати на надходження доходів до бюджету уряд не може, бо це питання того наскільки ефективно працює економіка, наскільки гарні фінансові показники діяльності підприємств, яка ситуація з доходами населення.
Тому, насправді, закон про державний бюджет – це закон про видатки, про те, на які цілі та скільки витрачатимуть державних коштів.
За великим рахунком, саме те, хто та в чиїх інтересах витрачає бюджетні кошти, і є головним питанням відносин влади та опозиції. Фактично, боротьба за владу – це боротьба за можливість визначати розподіл наявних коштів в державній казні.
А тому в парламенті будь-якої країни точиться запекла боротьба за кожну строку видатків бюджету. Але принципова особливість цієї боротьби полягає в тому, що якщо вже певні видатки передбачені законом про державний бюджет, то вони мають бути в обов'язковому порядку профінансовані.
Для уряду фінансування кожної статті видатків – його законом визначений обов'язок.
Це, мабуть, є нормою для кожної країни світу, крім диктаторських режимів і... України.
В Україні склалася стала традиція, коли уряд може абсолютно безкарно не фінансувати ті чи інші видатки, посилаючись, наприклад, на нестачу коштів.
Причому, передбачена Бюджетним кодексом України процедура скорочення видатків, відкриває можливості для його здійснення "в ручному режимі" з боку міністра фінансів і, зрозуміло, голови уряду.
Кожен може зрозуміти, до яких наслідків призводить ситуація, коли фінансування якихось видатків залежатиме фактично не від народних депутатів, а від міністра фінансів та голови уряду, які мають можливість їх заблокувати.
Чинна редакція Бюджетного кодексу України взагалі не визначає обов'язковості для уряду фінансування всіх видатків державного бюджету України, затвердженого Верховною Радою України.
Це призводить до того, що певна частина видатків бюджету за підсумками року з вини уряду залишається повністю або частково не профінансованими.
Не бажаючи фінансувати ті чи інші статті видатків, визначених держбюджетом, кожен уряд протягом всіх років української незалежності вдавався до різних механізмів затягування процесу відкриття фінансування статей бюджету або навмисного встановлення фінансування в останні один-два місяці бюджетного року, коли їх в принципі не можна ефективно та в повному обсязі використати.
Зрозуміло, що така система створила фантастичні можливості для корупції.
А після того ще Рахункова палата може розкритикувати розпорядників бюджетних коштів, що ті, мовляв, неефективно їх використовують.
Бюджетний кодекс України також не визначає строки, протягом якого Верховна Рада України повинна розглянути проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України щодо скорочення видатків, запропонований Кабінетом Міністрів України.
Не визначено також, що та в які строки має робити останній, якщо ці зміні не були схвалені. Це теж створює можливості для "ручного керування" бюджетом та зловживань, пов'язаних з цим.
При цьому в бюджетній практиці інших країн всі ці питання жорстко регламентуються бюджетним законодавством.
Там детально розписана процедура секвестру бюджету – спеціального механізму, який полягає в пропорційному зниженні витрат по всіх статтях державного бюджету протягом місяців, що залишилися до кінця поточного фінансового року, яка унеможливлює виключення представницького органу влади з процесу визначення видатків, які мають бути в обов'язковому порядку профінансовані урядом.
Але крім цих вже звичних зловживань в бюджетній сфері, притаманних для всіх урядів часів української незалежності, уряд Азарова-Арбузова винайшов ще одну можливість витрачати бюджетні кошти на власний розсуд, не погоджуючи це з Верховною Радою.
Законом про Державний бюджет України на 2013 рік передбачено, що уряд може у 2013 році надати державні гарантії на загальну суму 50 мільярдів гривень. І гарантії ці можуть даватися для залучення коштів на цілі фінансування фактично всього що заманеться.
Інакше тлумачити норму, згідно з якою гарантії можуть надаватися для фінансування "інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвитку економіки України, в тому числі експортоорієнтованих і енергозберігаючих проектів", навряд чи можливо.
Особливо вражає такий напрямок гарантій: "За рішенням Кабінету Міністрів України для забезпечення виконання зобов'язань головних розпорядників бюджетних коштів, що виникають при залученні ними коштів для здійснення капітальних видатків понад обсяги встановлених бюджетних призначень".
Тобто народні депутати передбачили, що головним розпорядникам встановлений певний розмір капітальних видатків, а уряд може власним рішенням дозволити їм залучити коштів понад обсяги встановлених бюджетних призначень. Виникає питання, а навіщо нам взагалі тоді ці народні депутати потрібні і встановлені ними обмеження?
Якщо видатки за рішення уряду можуть бути збільшені, значить і дефіцит держбюджету буде вищим ніж це встановлено законодавцями. Причому, як бачимо, непотрібно навіть отримувати в них згоду на здійснення тих чи інших видатків.
Тобто наш уряд в такий спосіб і світ дурить про справжній розмір дефіциту держбюджету, і народних обранців посилає куди подалі. Без них розберуться, як краще прилаштувати бюджетні кошти.
Але і це лише частина проблеми. Річ в тім, що коли уряд напряму залучає кошти, наприклад, розміщуючи ОВДП, то ставка доходності суттєво менша, ніж коли хтось це робить самостійно під гарантії уряду.
А покривати цю різницю доведеться з того самого держбюджету, а по суті з кишені всіх громадян України.
Як це виглядає на практиці, можна зрозуміти, прочитавши повідомлення, що "Укравтодор" розмістив облігації на суму 7,275 мільярда гривень з номінальною процентною ставкою 16,3% річних під минулорічні держгарантії уряду.
Добре, якщо по факту з'ясується, що ці облігації потім за номінальною вартістю викупить Нацбанк. Тобто весь дохід отримає він. І тоді йтиметься лише про приховану емісію гривні в інтересах уряду.
Попри те, що це пряме порушення закону, можна вважати, що в нашому випадку – це гарний розвиток подій. Реальність, насправді, виглядатиме значно гірше. Бо якщо, навіть, ці облігації потім у комерційних банків викупить Нацбанк, то своє банки не упустять, і при їх продажі собі при на хліб з маслом зароблять. Але це ще квіточки.
Коли уряд напряму за допомогою Нацбанку розміщує ОВДП, то він йому за це нічого не платить. Якщо ж облігації випускає, навіть, державна структура, то вона має заплатити комісію банку, який займався їх розміщенням на ринку.
Крім того, потрібно сплатити послуги юридичній компанії, яка супроводжуватиме випуск цих облігацій. Менше ніж 0,5% від загального обсягу залучених коштів ці послуги банку та юрфірми точно не коштуватимуть.
Тобто витрати на випуск облігацій на суму 7,275 мільярда гривень обійдуться щонайменше в 36 мільйонів гривень. Далі гірше. Останні декілька місяців уряд розміщував свої ОВДП з максимальною доходністю 14,3%.
Тобто процента ставка на 2% нижча. А це означає, що додаткові процентні витрати, пов'язані з випуском облігацій "Укравтодором", лише за один рік складатимуть 145,5 мільйона гривень.
Враховуючи, що "Укравтодор" це державне агентство, яке в принципі не має власних джерел доходів, то всі його витрати фінансуються за рахунок бюджетних коштів.
Тобто відмовившись напряму через держбюджет фінансувати діяльність "Укравтодора", натомість застосувавши механізм держгарантій, уряд Азарова-Арбузова нанесе збитки державі в розмірі 185-190 мільйонів гривень лише за один рік. А ці облігації взагалі то випущені на 7 років.
Це державні збитки від залучення лише 7,275 мільярда гривень під держгарантії. Кожен може порахувати, в що виллється авантюра уряду Азарова-Арбузова, якщо в такий самий спосіб буде залучено ще 50 мільярдів гривень.
Що там громадянам країни розповідають про збитки від дій Луценка, який не погодив через уряд щорічне фінансування заходів зі святкування Дня міліції, та який розмір збитків був нанесений державі?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
