Про помилки минулого можна забути, якщо не робитимуться нові

Після указу Януковича про помилування Юрія Луценка у таборі опозиції панує піднесення та певна ейфорія.

Ідіотизм, який був скоєний в грудні 2010 року, влада під внутрішнім та зовнішнім тиском була змушена виправляти в квітні 2013 року. Попри всю браваду представників влади та її придворних політологів щодо сили Януковича, який не побоявся випускати Луценка в день проведення мітингу в місті Києві, очевидно, що це вказує на слабкість правлячого режиму.

Я доволі критично ставлюся до діяльності пана Луценка на посаді Міністра внутрішніх справ. І попри всі заяви про повну невинуватість Юрія Луценка вважаю, що він неодноразово відверто підставлявся у зв'язку зі своїм правовим нігілізмом, нехтуючи банальною бюрократичною процедурою.

В той же час я не вважаю правильним зараз нагадувати про всі його помилки, хоча деякі з них заслуговують на доволі жорсткі епітети.

Є певні сподівання, що ці два з чимось роки не пройшли для нього даром. В нього був час та можливість оцінити не тільки свої вчинки, але і тих, хто опинявся навколо нього, особливо протягом 2004 – 2010 років.

Але про помилки минулого можна забути, якщо не робитимуться нові. В той же час є сенс пригадати, можливо, ключову помилку Юрія Віталійовича. Він, не будучи юристом, за повної відсутності управлінського досвіду, жодного дня не пропрацювавши в правоохоронних органах, зеленого поняття не маючи, як функціонує система МВС, вирішив очолити це специфічне відомство. Досвідчені ментівські генерали швидко з легкістю обламали Юрія Віталійовича, підставивши його на відомих історіях з обшуком офісу Рината Ахметова та арештом Бориса Колеснікова. Зрозуміло, що відому дурню про відрубані ноги постраждалого в історії здирництва акцій ТЦ "Білий лебідь", пан Луценко не сам видумав. Це хтось з його оточення йому підсунув. Але після всіх цих історій весь реформаторський дух Юрія Луценка повністю зник. Ми стали свідками доволі відомого бюрократичного прийому. Використовуючи емоційний порив новопризначеного керівника, який ще не має досвіду роботи, його підставляють в якусь халепу, при чому так, щоби зовні виглядало, що вся ініціатива виходила, начебто, від нього самого. А потім начальник вже боїться жодного різкого руху, погоджуючи свої дії з більш досвідченими підлеглими. Саме цього хотіли і цього досягли МВСівські зубри.

Я про це згадав, не для того, щоби задіти якось пана Луценка. На ці роздуми мене наштовхнуло активне поширення інформації в інтернеті, що оточення Юрія Віталійовича розпалює його амбіції, з метою підштовхнути його до проголошення бажання стати єдиним кандидатом опозиції в боротьбі за місце Київського міського Голови.

Якщо це станеться, то, по-перше, пану Луценку необхідно буде отримати підтримку всіх трьох парламентських опозиційних партій. Бо якщо такої підтримки не буде, наприклад, від УДАРу, тоді це дуже зіграє на руку владі. Але це ще півбіди. Значно гірше буде, якщо таку підтримку Юрій Віталійович отримає. Бо тоді він з легкістю виграє вибори.

Пару місяців тому я пояснював, чому Віталію Кличку не варто балотуватися на посаду Київського міського Голови.

І головним аргументом була відсутність досвіду управління міським господарством. А управляти ним, насправді, значно складніше ніж будь-яким міністерством. Вже не кажучи, що в умовах не проведення реформи системи ЖКГ, за не реформованості адміністративно-територіального устрою та жахливого дисбалансу між обов'язками та фінансовими можливостями, місцева влада постійно опиняється в надзвичайні скруті, з усе зростаючими проблемами. За таких обставин будь-який міський голова стає цапом відбувайло, на якого вішають всі гріхи. До того ж центральна влада за допомогою маніпулювання субвенціями має можливість ще і додатково підставити його. А враховуючи банальну відсутність досвіду управління міським господарством, Юрій Луценко, ставши міським головою, ще і своїх помилок наробить.

"Регіонали" ж всю провину за проблеми київського міського господарства покладуть не особисто на пана Луценка, а на всі опозиційні сили. Отже за таких умов, Київський міський Голова, доволі швидко може розтринькати довіру киян не тільки до себе, але і до всіх опозиційних сил. І це в Києві. В столиці. Тобто там, де і буде відбуватися головне протистояння між "донецькими" та опозицією в 2015 році. Саме тут опозиції потрібно буде мати максимальну мобілізацію виборців. А в разі провалу діяльності міського голови, який був підтриманий всією опозицією, не виключено, що кияни будуть настільки розчаровані, що не так вже рватимуться на Майдан, щоби захистити свій вибір.

Це не означає, що опозиція, парламентська та позапарламентська, не повинні домагатися проведення чергових виборів депутатів та міського голови. Безперечно потрібно зробити все, щоби таки вибори відбулися в цьому році. Крім того, необхідно, щоби на цих виборах на усіх мажоритарних округах були єдині кандидати від опозиції, але обов'язково погоджені з громадськими активістами та з їх представництвом щонайменше в двадцяти відсотках мажоритарних округів. Вони, як ніхто інші, заслужили на це.

Зрозуміло, що від парламентської та позапарламентської опозиції також має бути погоджений єдиний кандидат на посаду Київського міського Голови. Але, по-перше, це повинен бути той, хто не балотуватиметься на посаду Президента України в 2015 році. По-друге, це повинен бути не класний оратор та трибун, а людина, яка має значний управлінський досвід та розуміється на економіці міста та його проблемах.

Якщо ж оточення пана Луценко таки переконає його, щоби саме він повинен стати єдиними кандидатом на посаду Київського міського Голови, тоді це вже буде його нова помилка, яка демонструватиме, що він нічому не навчився та нічого не зрозумів. Коли ж він зіштовхнеться з усіма проблемами Києва, які він просто не зможе вирішити, тоді йому обов'язково згадають про все, про що зараз готові промовчати.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.