Панове політикани, дайте спокій тим, хто пережив ту війну
Щороку напередодні 9 травня не без активної участі нашого північного сусіда в Україні розпочинаються цинічні гоцалки на кістках загиблих у Другій світовій війні.
Західноукраїнські та проросійські політики влаштовують змагання за прихильність виборців з одного боку на Західній, з іншого боку – на Східній та Південній України.
Вже доводилося стільки разів писати на цю тему, що вчергове повертатися до неї не дуже хочеться. З діями російських можновладців та російських спецслужб все зрозуміло. В умовах тотальної корупції, повної олігархізації Росії та всевладдя спецслужб їм потрібен стійкий міф, який би виправдовував існуючий стан справ. Коли відсутній позитив в сьогоденному житті та відсутні підстави вважати себе кращими в світі, тоді імперське мислення розгортається в минуле. Там шукається привід пишатися собою. І ця істерія з георгіївськими стрічками, які активно поширюють не тільки в Росії, але і в Україні, покликана розгортати думки суспільства не в майбутнє, а в минуле. Але ця нещира клоунада з георгіївськими стрічками та з фальшивими ветеранами призводить до того, що починається зворотній процес відторгнення. В блогосфері активно поширюються дослідження щодо фальшивих ветеранів, що обвішують себе нагородами, які не можуть мати за ознакою.
Ще більшого абсурду набуває поширення кольорів георгіївських стрічок, які взагалі то мають відношення в першу чергу до Російської імперії. І пов'язувати їх з перемогою у Другій світовій війні навряд чи доречно, бо, наприклад, кавалерами знака Ордену Святого Георгія були фінський Маршал Маннергейм, Группенфюрер СС Рудольф Бангерський, Кубанського козачого війська Генерал-лейтенант Андрій Шкуро, які воювали на боці нацистської Німеччини.
Відверта штучність прив'язування кольорів георгіївської стрічки до перемоги у Другій світовій війні породжує фарс.
В одному з міст України примудрилися, навіть, каналізаційні люки пофарбувати в ці кольори.
Що ж до України, то активне маніпулювання свідомістю людей за допомогою влаштування помпезного святкування Дня Перемоги, чи шляхом оголошення 9 травня Днем трауру, виглядає відверто аморальним. В силу трагічних сторінок української історії 9 травня для одних цей день залишатиметься найбільшим святом в їхньому житті, для інших – днем продовження панування тоталітарного режиму, який приніс величезні страждання мільйонам людей.
Так от, панове політикани, дайте спокій і першим, і другим. Одні повинні мати можливість святкувати в цей день. Інші – відзначати День скорботи, але не 9 травня, а 1 вересня, в день коли розпочалася Друга світова війна. Саме в цей день два тоталітарні злочинні режими – нацистський гітлерівський та комуністичний сталінський – за попередньо змовою розпочали війну за переділ світу, в якій кожний з них розраховував забезпечити собі світове панування.
P.S.
Наостанок хочу тут оприлюднити вірш Юрія Нестеренка.
"ЦЕНА ПОБЕДЫ!
"И было так: четыре года
В грязи, в крови, в огне пальбы
Рабы сражались за свободу,
Не зная, что они – рабы.
А впрочем – зная. Вой снарядов
И взрывы бомб не так страшны,
Как меткий взгляд заградотрядов,
В тебя упертый со спины.
И было ведомо солдатам,
Из дома вырванным войной,
Что города берутся – к датам.
А потому – любой ценой.
Не пасовал пред вражьим станом,
Но опускал покорно взор
Пред особистом-капитаном
Отважный боевой майор.
И генералам, осужденным
В конце тридцатых без вины,
А после вдруг освобожденным
Хозяином для нужд войны,
Не знать, конечно, было б странно,
Имея даже штат и штаб,
Что раб, по прихоти тирана
Возвышенный – все тот же раб.
Так значит, ведали. И все же,
Себя и прочих не щадя,
Сражались, лезли вон из кожи,
Спасая задницу вождя.
Снося бездарность поражений,
Где миллионы гибли зря,
А вышедшим из окружений
Светил расстрел иль лагеря,
Безропотно терпя такое,
Чего б терпеть не стали псы,
Чтоб вождь рябой с сухой рукою
Лукаво щерился в усы.
Зачем, зачем, чего же ради -
Чтоб говорить бояться вслух?
Чтоб в полумертвом Ленинграде
От ожиренья Жданов пух?
Чтоб в нищих селах, все отдавших,
Впрягались женщины в ярмо?
Чтоб детям без вести пропавших
Носить предателей клеймо?
Ах, если б это было просто -
В той бойне выбрать верный флаг!
Но нет, идеи Холокоста
Ничуть не лучше, чем ГУЛАГ.
У тех – все то же было рабство,
А не пропагандистский рай.
Свобода, равенство и братство...
Свободный труд. Arbeit macht frei.
И неизменны возраженья,
Что, дескать, основная часть
Из воевавших шла в сраженья
Не за советскую-де власть,
Мол, защищали не колхозы
И кровопийцу-подлеца,
А дом, семью и три березы,
Посаженных рукой отца...
Но отчего же половодьем
Вослед победе в той войне
Война со сталинским отродьем
Не прокатилась по стране?
Садили в небеса патроны,
Бурлил ликующий поток,
Но вскоре – новые вагоны
Везли их дальше на восток.
И те, кого вела отвага,
Кто встал стеною у Москвы -
За проволоками ГУЛАГа
Поднять не смели головы.
Победа... Сделал дело – в стойло!
Свобода... Северная даль.
Сорокаградусное пойло,
Из меди крашеной медаль.
Когда б и впрямь они парадом
Освободителей прошли,
То в грязь со свастиками рядом
И звезды б красные легли.
Пусть обуха не сломишь плетью,
Однако армия – не плеть!
Тому назад уж полстолетья
Режим кровавый мог истлеть.
И все ж пришел конец запретам,
Но, те же лозунги крича,
Плетется дряхлый раб с портретом
Того же горца-усача.
Он страшно недоволен строем,
Трехцветным флагом и гербом...
Раб тоже может быть героем,
Но все ж останется рабом.
И что ж мы празднуем в угоду
Им всем девятого числа?
Тот выиграл, кто обрел свободу.
Ну что же, Дойчланд – обрела.
А нас свобода только дразнит,
А мы – столетьями в плену...
На нашей улице – не праздник.
Мы проиграли ту войну.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
