Роздуми про одну зняту статтю ''ЕП'' та цивілізаційний вибір України (частина друга)

перша частина тут

Того ж дня в 17.58 з'являється ще одна стаття Сергія Лямця.

Її слід особливо відзначити, бо це стаття, в якій вперше робиться спроба довести, що Арбузов та його піарщики займаються роздмухуванням антиросійської кампанії. Доказова база цього твердження робиться на підставі поширення "російського темника", в якому були задіяні в тому числі інформресурси, що контролюються за твердженням редакції "УП", Сергієм Арбузовим. Але тут важливо зробити дві ремарки. По-перше, поширення цього темника відбувалось і в соціальних мережах, причому "шерили" його там всі, хто прочитав. І скільки сотень чи може, навіть, тисяч осіб це зробило, невідомо. Редакція "УП" не наводить дані, хто першим почав поширювати цю інформацію, бо встановити це доволі важко. Це до речі, відома проблема соцмереж. Бо всі ми стаємо заручниками інформації, яка може виявитися недостовірною. Але в будь-якому разі робити категоричне твердження, що це першими почали поширювати саме піарщики Арбузова, навряд чи коректно. Тим більше, достовірність чи недостовірність того, що цей чи подібний темник не направлявся з Росію в Україну, встановити нікому не вдалося. А те, що цілеспрямована "дефолтна" пропагандистська кампанія російськими спецслужбами ведеться, стверджувала сама "ЕП".

По-друге, поширення цього темнику відбулося 9 вересня, і за твердженням редакції "УП", вони побачили його лише 6 вересня. А звинувачення у антиросійський позиції Арбузова на шпальтах "ЕП" з'являються вперше 4 вересня, причому, нагадую, без жодних доказів цього. Тоді виникає риторичне питання, на підставі чого робилося те твердження?

А тепер, вибачте, знову розлоге цитування:

"У нас появились основания сделать несколько предположений. Первое – что пиарщики Сергея Арбузова пытаются столкнуть лбами Россию и Украину".

Трохи далі:

"Экономическая правда" неоднократно писала, что пиарщики Сергея Арбузова всячески разжигают антироссийские настроения.

Зачем это делается, одному Богу известно. Очевидно, "младореформаторы" решили, что лучший способ заработать себе очки в глазах президента – это облить грязью страну, которая является крупнейшим покупателем украинских товаров. Пусть даже такие действия опускают собственного гаранта, который официально и много раз заявил, что нужно сберечь отношения и с Европой, и с Россией. Получите, Виктор Федорович.

Логика откровенно ущербная, даже если Россия оказывает экономическое давление на Украину, чтобы та отказалась от планов подписывать соглашение об ассоциации с ЕС".

Ще далі:

""Экономическая правда" неоднократно писала, что пиарщики Сергея Арбузова всячески разжигают антироссийские настроения. Таким образом, у нас появились основания сделать несколько предположений. Первое. Что пиарщики Сергея Арбузова занимаются разжиганием межнациональной розни. А именно, они пытаются столкнуть лбами Россию и Украину. Интересно, разжигаются ли антироссийские настроения по поручению президента Виктора Януковича и премьера Николая Азарова??"

Звертаю увагу, на це ""ЕП" неоднарозово писала, що піарщики Арбузова розпалюють антиросійські настрої". Пригадайте, що вперше напряму це твердження з'являється лише того самого 9 вересня.

11 вересня зявляється ще одне згадування Арбузова в контексті російсько-українських відносин.

В статті: "Як Нацбанк обвалює курс" зазначається:

"Но в свете того, что пиарщики первого вице-премьера Сергея Арбузова пытаются разжигать антироссийскую истерию, история обретает более зловещие очертания".

Ця стаття цікава тим, що звинувачення на адресу Арбузова вперше проголошується не Сергієм Лямцем.

До речі, як там з обвалом курсу Нацбанком від "ЕП" станом на кінець вересня?

11 вересня відбулась ще одна важлива подія. Головний редактор "УП" категорично спростувала будь-які звинувачення щодо можливого отримання Сергієм Лямцем коштів за оприлюднення замовних матеріалів.

І ось після двохтижневого затишшя з'являється і зникає ще одна стаття Сергія Лямця, яку мені теж доведеться розлого цитувати. Причому, як колись писав Бєлінський, важко зупинитися. Там що не твердження, воно варте цитування.

"Интернет наводнили апокалиптические тексты, в которых говорится о том, насколько ужасно для Украины партнерство с Россией.

И радостно-восторженные о том, насколько спасительна для нас ассоциация с ЕС.

Спору нет, европейский выбор – это более интересный вариант для Украины. Как минимум, он сулит цивилизованные правила игры между властью и населением.

Накануне подписания соглашения в Вильнюсе, бесспорно, хорошо и правильно рассказать о том, что наша страна тянется к правовому полю Евросоюза. Но зачем же при этом разжигать антироссийскую истерию?

Сотрудники первого вице-премьера Сергея Арбузова, которые исподтишка раздувают войну с Кремлем, видимо, не осознают один простой факт: жители востока и юга Украины напрямую смотрят российские телеканалы. И им вот-вот начнут на пальцах объяснять, кто такие на самом деле те люди, которые находятся во власти в Украине.

Приход Владислава Суркова на должность советника президента РФ по Украине означает, что пропаганда будет вестись на таком высоком уровне, который для украинских горе-технологов недосягаем. Подвергаться ей будут жители восточной и южной Украины.

Это тот самый электорат Виктора Януковича, который искренне верит, что дружить с Россией нужно. Пусть Украина не вступает в Таможенный союз – не проблема. Никто и не понимает, что это такое. Точно так же электорат не понимал, что такое Единое экономическое пространство – ЕЭП – или Союз независимых государств – СНГ.

Однако люди точно понимают одно: украинская власть начала очень враждебно относиться к России. Если "арбузовские мальчики" думают, что их действия не ассоциируются с Януковичем, то их ждет разочарование.

Достаточно пообщаться с жителями Херсона или Луганска. Для них заявления Януковича, преследование "пророссийских" депутатов и пропаганда в украинских СМИ – это звенья одной цепи" .

А далі просто перл, який можна смакувати і смакувати:

"Мы не утверждаем, что в Москве сидят божьи люди, которые не сказали ни одного дурного слова в сторону Киева. Но чисто этически у них есть очень правильная позиция: они не развязывали информационную войну. Да, "тормознули" на границе сыр, шоколад и трубы, но истерику в информационном пространстве начали технологи господина Арбузова".

Ось так. Не більше, не менше. І це офіційна позиція не піарщика якогось з Росії, це офіційна позиція редакції "ЕП".

Йдемо далі:

""Экономическая правда" начинает публикацию серии материалов правительства на тему отношений с Россией и ЕС. Главный вывод, который напрашивается при анализе этих документов, – Украина не имеет стратегической политики. Вопрос о том, идти в ТС или ЕС, решался буквально "на коленке". Скорее всего, это было личное решение Виктора Януковича, принятое им по собственному разумению. Исходя из личных интересов сохранения власти и богатства. И лишь после этого различные госорганы начали "натягивать" аналитику, которая подтвердила бы умозрительное решение Януковича. Собственно, отсюда и антироссийская пропаганда в СМИ. Совершенно очевидно, что президент в курсе, какие тезисы вбрасываются в информпространство. А значит, он их одобряет".

Тут пропоную перевести дух та згадати, що рішення про те, йти в МС чи ЕС приймалося не сьогодні і не вчора. На це рішення працював, і попередній президент, і попередній уряд. За твердженням Петра Порошенка, текст Угоди про асоціацію був на 90% написаний ним ще за часів керівництвом Міністерством закордонних справ. Це рішення базується на економічних інтересах українського бізнесу. Мені ще в 2010 році доводилося писати, що незважаючи на всю атмосферу розпачу, який панував після підписання Харківських угод, в Митний союз Україна не вступить, бо це суперечить глибинним інтересам українського великого капіталу.

Важливо також усвідомлювати, що вибір між МС та ЄС – це справді цивілізаційний вибір, тому він взагалі не може прорахуватися в суто економіко-математичних моделях.

Відомий український економіст, професор Бураківський, у зв'язку з цим на шпальтах "ДТ" резонно зауважує, що всі економіко-математичні розрахунки, на які посилаються прихильники Митного союзу, передбачать значне число факторів та припущень. І якщо хоча би деякі з них вказані некоректно, то і всі розрахунки та висновки є помилковими. Виходячи з цього, плюси та мінуси приєднання до Митного союзу або рух в бік європейського розвитку мають оцінюватися не на математичних розрахунках, робить висновок він. І з цим важко не погодитися.

Очевидно, що рішення має базуватися на висновках про перспективність типів розвитку ЄС та Митного союзу. Головним, фундаментальним недоліком Митного союзу є те, що зараз це об'єднання авторитарних, вкрай корумпованих режимів, які в принципі неспроможні до інноваційного шляху розвитку. Недемократична система управління, непрозорий розподіл бюджетних коштів та наявних природних ресурсів в інтересах наближених до влади еліт, роблять економіки цих країн надзвичайно неефективними. Враховуючи, що головною рушійною силою Митного союзу є російські можновладці, для яких це об'єднання лише інструмент для політичних цілей – відновлення російської імперії в колишніх кордонах, розраховувати на його ефективне функціонування не варто. А в силу об'єктивних причин іншим воно бути і не може. Тому і майбутнього в ньому немає. В цьому об'єднанні немає нічого, що робить його перспективним, що формує можливості для динамічному розвитку. Але якщо це так, то чи варто йти в бік того, що немає майбутнього? В той же час, ЄС – це один з найбільших платоспроможних і інноваційних ринків. Інноваційність виробництва в ЄС перевищує 75%. ЄС – це територія високоефективної інноваційної економіки, з прозорими правилами гри, з контролем суспільства над демократично обраною владою, з незалежними судами, із захищеними правами власності. І якщо ставити на терези шлях розвитку в бік ЄС чи Митного союзу, то очевидно, що це вибір між минулими спогадами та майбутніми перспективами. Чи варто тоді задаватися питанням, куди краще рухатися Україні?

Ймовірніше за все, наші чиновники, які були задіяні в процесі підготовки Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, далеко не всюди повністю відстояли інтереси українських підприємств. Можливо, просто у зв'язку з не найкращим рівнем кваліфікації. Допускає це. Але в цьому випадку визначальним є питання вікна можливостей, яке відкрито саме зараз. Тільки зараз Україна має можливість підписати Угоду про асоціацію. І спроби ще торгуватися за ті чи інші позиції, могло призвести до відкладання її підписання на невизначений термін. Надто довго та ретельно збираючись в похід, можна взагалі нікуди не піти.

І наостанок ще одне цитування Сергія Лямця з його знятої статті:

"Реализация большей части мер по сближению с Евросоюзом займет от двух до пяти лет, а некоторые – до семи лет. Есть ли у Януковича внятный план действий Украины на этот период?

Давайте вспомним предположение о том, что решение двигаться в сторону ЕС принималось спешно – лично президентом и без наличия стратегии. Лишь после этого чиновники принялись анализировать перспективы и последствия подписания соглашения об ассоциации.

Конечно же, рассматривать эти сценарии следовало не за два месяца до подписания Соглашения об ассоциации с ЕС, а значительно раньше. Теперь отсутствие стратегического мышления приходится покрывать тактическим приемом – антироссийской пропагандой в СМИ".

Виникає питання, чому головний редактор "УП" прийняла рішення про зняття цієї статті?

По-перше, назвати її коректною, до того ж такою, що відображає позицію головного редактора УП, неможливо. Вона настільки пропагандистські вибудувана, та настільки відверто спрямована на дискредитацію європейського напрямку розвитку України, що це вже занадто. Причому, для цього знову таки цілеспрямовано звинувачується саме українська сторона в розпалюванні ворожнечі між Україною та Росією. Але це виглядає настільки натягнуто, особливо в контексті всього, що в ній написано, що пані Притула була просто змушена її зняти.

І останнє. Розумію, що ця думка може викликати неймовірні емоції з боку головного редактора УП, але яку варто висловити, з урахуванням необхідності зробити припущення щодо того, що ми спостерігаємо протягом вересня на шпальтах "ЕП".

P.S.

Я написав цю заключну думку, але вирішив її не розміщувати в себе в блозі. Для багатьох після всього прочитаного і так стає все зрозумілим.

Ну, а якщо пані Притула хоче її дізнатися, то я можу вислати на пошту. Хоча, впевнений вона вже теж все усвідомлює, але продовжує захищати честь мундиру, роблячи це не дуже вправно, переходячи межу.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.