Ще раз про професійну відповідальність журналістів
Не знаю, хто як, але я, декілька років назад, з якогось часу, майже перестав читати "Дзеркало тижня". Причина банальна – кількість відвертої джинси та ангажованих статей почала просто зашкалювати. На жаль, останнім часом я значно рідше переглядаю статті на ЕП. Причина та сама – там все менше стає якісних економічних матеріалів, і все більше таких, що викликають роздратування відвертою непрофесійністю та некоректністю.
Зробивши в своєму блозі публічний аналіз одного з таких прикладів некоректності, я наштовхнувся на вкрай сумнівну реакцію з боку редакції УП. Дійшло, навіть, до того, що попри моє категоричні заперечення, допис в блозі "Про мій блог на УП" був відкритий реадакцією для коментарів. Але коли з нього просто видалили частину тексту, то це перейшло в стадію порушень не тільки журналістської етики.
Коли вже писав цю статтю, побачив останній допис в блозі Мустафи Найєма. Стаття в "Експресі", про яку йдеться в ньому, мене шокувала. Якщо інформація, наведена в ній, підтвердиться, тоді Тягнибоку доведеться не просто йти з політики. Там є всі підстави для притягнення його до кримінальної відповідальності.
Посил і Мустафи, і головного редактора львівської газети щодо некоректної реакції політиків на викривальні статті журналістів абсолютно правильний.
Здійснювати від імені суспільства контроль за політиками, в тому числі, опозиційними, це не забаганка, а обов'язок журналістів. Але в той же час вони самі повинні дотримуватись певних стандартів, дуже жорстко дотримуючись вимог щодо подачі інформації. На жаль, це далеко не завжди так.
Ця передумова, певною мірою, вимушена. Бо змушений знову повернутися до питання коректності статей, що розміщуються на шпальтах ЕП.
Декілька днів тому там з'явилась стаття ""РАГУЛЯтор" валютного ринку". Стаття написана російською, а назва, чомусь, українською. Хоча, зрозуміло, мовна чехарда – це не головне.
Стаття присвячена критиці валютної політики Нацбанку. Протягом багатьох років мені доводилось не тільки займатися аналізом грошово-кредитної, в тому числі валютної політики НБУ, але і писати пропозиції по її корегуванню. Написано мною було і багато критичних статей щодо тієї політики, яку проводив Нацбанк, за керівництва Ющенка, Тігіпка, Стельмаха, Арбузова, Соркіна. І те, що я в свій час півтора роки за контрактом зі Світовим банком був консультантом уряду з питань розвитку кредитного ринку, дає мені право висловлювати судження, в тому числі критичні, щодо політики Нацбанку.
В мене і зараз багато підстав для професійних зауважень до неї. Вважав, і вважаю, що Нацбанку було доцільно в минулому році провести глибоку девальвацію гривні замість того, щоби витрачати золотовалютні резерви (ЗВР).
Серйозною помилкою я, також, вважаю жорстку монетарну політику, яку проводив Нацбанк в минулому році. Йому вдалося зберегти курсову стабільність, але дефляція і депресія, в яку скотилась українська економіка, пов'язана, в тому числі, з рішеннями, що приймалися центробанком в 2012 році.
Впевнений, також, що Нацбанк повинен йти на радикальніше зниження облікової ставки та на цільову емісію при реалізації проектів, пов'язаних, в першу чергу, з енергозбереженням.
Є в мене зауваження і щодо валютного регулювання. Я вважаю безглуздою і неефективною систему валютного контролю, що передбачає надання купи документів при проведенні, навіть, мінімальних платежів по експортно-імпортним операціям. Хоча, очевидно, якщо сукупний обсяг операцій не перевищує, наприклад, ста тисяч доларів, то звітність повинна, в зведеному вигляді, подаватися раз на місяць, чи, навіть, раз в квартал. Це зменшить витрати суб'єктів підприємницької діяльності на підготовку відповідних документів. Не робитимуть дурну роботу комерційні банки та сам Нацбанк, обробляючи величезні стоси паперів.
Є питання і щодо банківського нагляду. Постійне невчасне введення тимчасових адміністрацій в проблемні банки лише створює напругу в банківській системі, веде до порушень прав вкладників, формує, в цілому, недовіру до неї. До того ж, провокує зростання соціальної напруги в суспільстві.
Не завжди влаштовує і якість статистики, що оприлюднюється Нацбанком.
Кожне з цих зауважень можна деталізувати та роз'яснювати. Але будь яка критика в бік політики НБУ повинна робитися професійно, без намагань проголошувати заяви, що не витримують навіть мінімального критичного аналізу. Вже не кажучи, що в тій ситуації, в якій опинилась Україна напередодні Вільнюського саміту, будь-яке розхитування крихкої курсової стабільності грає на руку тим, хто бажає зриву європейського розвитку України.
Аналізуючи кроки НБУ, потрібно розуміти складність ситуації, в якій він зараз знаходиться.
Мені вже багато разів доводилось пояснювати, що НБУ має лише частину можливостей впливу на грошово-кредитну політику. Інша частина знаходиться в руках уряду.
Нацбанк лише частково впливає на обсяги експорт-імпортних операцій, а значить попиту та пропозиції іноземної валюти. Обсяг наявних ЗВР теж залежить не тільки від нього. Якщо уряд не готовий виконувати рекомендації МВФ щодо проведення реформ в соціальній сфері, в сфері ЖКГ та енергоринку, неспроможний забезпечити ефективне використання бюджетних коштів, не бажає здійснювати кроки по демонополізації економіки, більш того, нерідко сприяє їй, тоді можливості отримати фінансову підтримку від цієї організації в нього майже немає. Що в свою чергу призводе лише до погашення фінансових зобов'язань перед МВФ з відповідним скороченням ЗВР. Кожний залишається зі своїм – МВФ зі своїми коштами, уряд – з нереформованою, хворою економікою та малими ЗВР.
Отже, НБУ опинився в складній ситуації, коли він змушений використовувати весь наявний в нього інструментарій, в тому числі, і адміністративний, для забезпечення \ стабільності національної валюти. До речі, протягом всіх років незалежності Нацбанк, неодноразово вдавався до більш жорсткого контролю по відношенню до банків, які намагалися розхитати курс національної валюти. Нічого нового з точки зору використання адміністративних важелів впливу в цьому році по відношенню до минулих років Нацбанк не робив.
Більш того, впевнений, що це правильний підхід. Річ в тім, що в разі значної доларизації економіки, надмірної залежності від зовнішньоторговельного обороту, політика вільного курсоутворення є вкрай небезпечною. Тому, наприклад, навіть, Китай з його рівнем економічної потужності, але з надмірною залежністю від зовнішньої торгівлі, використовує практику обов'язкового продажу не 50 відсотків, а всієї валютної виручки суб'єктів господарювання.
У зв'язку з цим давайте подивимося, а в чому конкретно звинувачує журналіст ЕП Нацбанк?
Отже, головний критичний запал журналіста пов'язаний з тим, що НБУ намагається не допустити дестабілізацію курсу та надмірне його коливання за допомогою більшого адміністративного втручання.
Так, Нацбанк, ая-яй-яй який поганий, коли намагається не допустити надмірне зростання обсягів купівлі іноземної валюти, особливо в дні, коли виходить на ринок Нафтогаз. Взагалі то, це ненормальна ситуація, коли державна корпорація затягує з придбанням валюти до останнього дня, а потім виходить зразу з великим попитом на ринок. Зрозуміло, що деякі банки, знаючи цю безграмотну практику Нафтогазу, намагаються в такі дні пограти на підвищення курсу іноземної валюти на міжбанківському ринку.
На жаль, замість аналізу, журналіст ЕП, рівень економічної грамотності якого, прямо скажемо, не дуже високий, вдається до патетики на кшталт "терор НБУ", "регулятор тероризує своїх підопічних", "курс почав рушитися", "спасти Нацбанк від обвалення курсу", "рагулятор".
Давайте спочатку загадаємо, що сам цей журналіст написав статтю "Як Нацбанк обвалює курс" (11.09.2013). В ній він прямо звинуватив керівництво Нацбанку і уряду, що ті свідомо обвалюють курс нацвалюти. Чи були коректними його звинувачення, чи знайшли вони своє підтвердження?
Дивимось, що у нас з курсом. Бачимо – середній курс гривні по відношенню до долару США на міжбанківському ринку з часу написання тієї статті, залишається в коридорі 8,1376-8,1521. Тобто, зміни курсу гривні були в межах 0,18%. Так що – курс обвалився? Нацбанк разом з урядом взяв і обвалив курс нацвалюти?
Зрозуміло, що під час сесій коливання могли бути більшими, але суб'єктів ринку цікавить не окрема угода, а загальна ситуація протягом дня, тижня місяця.
Цікаво, що за цей самий час курс пари долар-євро змінювався в коридорі 1,33-1,38, тобто коливання сягали 3,76%. А якщо взяти річний період, то коливання становили 9,2%, від 1,2662 до 1,3832 долар за євро. І це без всієї патетики "курс рухнув". Немає на ЄЦБ та ФРС пана Комахи. Він би їм пояснив, які вони "рагулятори".
Якщо ми говоримо про обсяг валютних інтервенцій НБУ, то у серпні він взагалі не виходив на міжбанківський ринок, ані з купівлею, ані з продажем іноземної валюти. У вересні, на піку кампанії, спрямованої на дестабілізацію курсу гривні, загальний розмір інтервенцій Нацбанку склав 582,5 млн дол. США, у жовтні – 297,2 млн дол США.
При цьому ніякого ресурсного голоду банки протягом цього часу не відчували. Залишок коштів на коррахунках в НБУ складав 23-28 млрд грн.
Тобто ніякого ажіотажного попиту з боку банків на іноземну валюту, а також обмеження їх ліквідності з боку НБУ не спостерігалося. З початку року на коррахунках банків, взагалі, постійно знаходилося понад 20 млрд грн.
Показовою є ситуація на ринку готівкової валюти. Середній курс продажу дол. США з початку року виріс з 808,89 грн за сто дол. США до 820,84 грн за сто дол. США. Тобто зростання склало аж 1,48%. В цьому випадку можна сміливо проголошувати: "курс нацвалюти рухнув". Чи не так?
Причому жодного обмеження на придбання іноземної валюти немає. Як відсутня і ситуація, коли іноземну валюту не можна придбати в обмінних пунктах.
Зрозуміло, якби було прийнято рішення опустити курс гривні до 8,5 чи 9 грн за дол. США, то купувалися і продавалися долари саме за ним. Але такого рішення немає, і майже на сто відсотків впевнений, що в цьому році його не буде. І в наступному, з величезною ймовірністю, теж.
Хоча, очевидно, що утримувати незмінним курс гривні Нацбанку стане значно складніше, в разі зриву підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Навіть, якщо якісь кредити надасть Росія. Бо російські кредити можуть покрити тимчасові потреби уряду та Нацбанку, але не можуть послабити зростаючи проблеми у взаємній торгівлі між Україною та Росією. І це питання не тільки політичного фактору. Проблеми українського експорту в цю країну пов'язані з тим, що російська економіка, попри надвисокі ціни на енергоносії на світових ринках, вповзає в довгострокову депресію. Зростає дефіцит федерального бюджету, вже не кажучи про бюджетні проблеми російських регіонів.
Внаслідок цього значна частина російських підприємств згортає інвестиційну активність. А саме інвестиційні товари – машини, обладнання, труби – є найбільш важливою частиною українського експорту в Росію.
Цікаво, що коливання курсу гривні до євро протягом року були в межах 8-9%, але ніхто з пафосом не повідомляв, що гривня "рухнула" чи стрімко зросла.
Який висновок можна зробити з невеличкого аналізу ситуації, що склалась на валютному ринку. Нацбанк тримає курс гривні в своїх руках доволі впевнено, іноді відпускаючи поводдя, інколи, навпаки, вдаючись, як до ринкових, так і до адміністративних заходів впливу. У Нацбанку є можливість зберігати стабільним курс гривні. З покриттям розривів між попитом та пропозицією на іноземну валюту з боку суб'єктів підприємницької діяльності він цілком справляється.
Головним завданням для збереження курсової стабільності для нього є недопущення паніки та ажіотажного попиту на іноземну валюту з боку населення. Банки більше 2-2,5 млрд доларів все рівно купити не зможуть (у них для цього просто не буде ліквідності на коррахунках). А от населення на руках має більше 200 млрд грн. І якщо хоча би чверть цих коштів буде спрямована на придбання доларів, Нацбанк, справді, утримати курс нацвалюти навряд чи зможе.
І з урахуванням цього очевидного фактору задамось питанням, хто і навіщо тоді вдається до проголошення пророцтв про неминуче падіння курсу гривні, намагаючись спровокувати негативні очікування населення? На цьому риторичному питання я планував завершити написання цієї статті, але...
Панове, так неможна!
Коли цей текст вже був написаний, з'явилась нова стаття пана Комахи
"Нацбанк не відкидає можливість конвертації валютних депозитів (документ) ". Чесно кажучи, залишається тільки висловлюватися в манері Тетяни Монтян.
Про який рівень журналістики може йти (про рівень економічних знань вже мовчу), коли пишеться наступний пасаж: ""Економічна правда" вже писала про те, що в Нацбанку таємно готують проект постанови, яка дозволить чиновникам в примусовому порядку конвертувати валютні депозити населення в гривну"?
Якщо хтось сподівається в статті знайти хоч натяк на підтвердження цього відверто абсурдного твердження, то він глибоко помиляється. Його там немає. Бо не може бути в принципі.
Поясню, чому саме так. Невеличкий лікнеп для пана Комахи та редакції ЕП.
Почну з елементарного, хоча на ньому, насправді, можна було би і взагалі зупинитися. Отже, стосунки між особами (в нашому випадку банками та вкладниками) визначаються угодами, які в свою чергу базуються на нормах Цивільного кодексу. Так от, не зможе Нацбанк прийняти будь-який нормативний акт, який би міг передбачати невиконання банками зобов'язання повернути вкладнику валютні вкладення саме в тій валюті, в якій вони були покладені на депозит. В нього немає таких повноважень.
Нацбанк при всьому своєму бажанні не може зобов'язати комерційні банки не виконувати умови депозитних угод. В нього є право в деяких випадках призупиняти повернення депозитів, але вимагати, щоби банки повертали кошти з валютних депозитах в гривнях, він не зможе.
Навіть, якби Нацбанк такий нормативний акт прийняв, тоді він би не пройшов реєстрацію в Мінюсті. Але, якщо і Мінюст, керований представником, зрозуміло, злочинного режиму, його зареєструє, то суди за позовами вкладників його відмінять. І займатися дурними розмовами, що при владі одні злочинці, а тому від них можна очікувати всього чого завгодно, і суди прийматимуть лише рішення вигідні їм, не слід. Кінець в кінці, не довіряє редакція УП Кушніруку в якості експерта, хай спитає, наприклад, адвоката Тетяну Монтян. Їй, сподіваюсь, як фахівцю в сфері права, редакція УП довіряє. Але спочатку спитайте, а потім вже оприлюднюйте на головні сторінці статтю, з твердженнями, які не витримують елементарної критики.
Добре, припустимо, що підступні керівники Нацбанку, які тільки сплять і бачать, як обрушити курс гривні, хочуть підготувати якийсь законопроект, який дозволить їм оголосити примусову конвертацію валютних вкладів фізичних осіб.
Хтось уявляє, що такий законопроект, навіть, минулий склад депутатського корпусу підтримав би, не кажучи про нинішній?
І річ не тільки в значно більшій залежності від виборців половини нинішніх депутатів. Банально, у багатьох з них є валютні депозити. Вони, що погодяться, щоби дядькам з Нацбанку надали повноваження відібрати у них їх власні валютні кошти? Хтось в це вірить?
До речі, коли пан Комаха на підтвердження своїх припущень наводить приклад обов'язкового продажу на міжбанківському ринку частини валютної виручки, то йому слід пам'ятати, що таке право Нацбанку надано законом. При цьому є принципова різниця між валютною виручкою та вкладами. Валютна виручка експортера є результатом діяльності багатьох суб'єктів господарювання усередині країни, в тому числі тих, хто безпосередньо сам нічого не експортує. Тому центральні банки багатьох країн світу мають законом встановлене право приймати рішення про обов'язковий продаж частини чи, навіть, всієї експортної виручки на внутрішньому валютному ринку. Коли ж йдеться про валютні кошти на депозитах, то вони вже є власністю особи. І ніхто не може її відібрати у нього, інакше ніж на підставі закону чи за рішенням суду.
Підемо від юридичної в суто економічну складову твердження про підготовку документів щодо примусової конвертації валютних вкладів. Чи розуміє пан Комаха суто технологічний бік справи реалізації подібної примусової конвертації валютних заощаджень?
Депозити, в тому числі валютні, для банків є пасивами. Це джерело для їх активних операцій. Якщо, навіть, уявити, що буде прийнято рішення про примусову конвертацію валютних вкладів населення, то що далі, що це дасть Нацбанку? У нього що ЗВР збільшаться від цього? Це ж пасиви банків, їх у них не відбереш. Ці пасиви вже використані як джерело для видачі валютних кредитів. Які ще мають бути повернуті, що далеко не гарантовано. Як відомо, саме валютні кредити зараз є найбільш проблемними активами банків.
Добре, частина валютних активів зберігається у вигляді коштів на коррахунках в іноземних банках. Але їх відібрати у банків теж неможливо. Ці валютні кошти є забезпеченням по іншим зобов'язанням банків в іноземній валюті – коштів суб'єктів господарювання на валютних рахунках, кредитів та облігацій, номінованих в іноземних валютах іноземних кредиторів. Та якщо тільки з'явиться повідомлення, що ця валютна ліквідність банків відбирається у них Нацбанком, іноземні кредитори вимагатимуть негайного повернення всіх цих кредитів. О це, справді, означало би банкрутство практично всій банківської системи.
Отже, для мене очевидно, що журналістські припущення, за якими немає жодних доказів, і взагалі нічого спільного з реальністю, написані із зовсім інших причин. Вони мають зовсім іншу мету. Пояснювати, яку, вважаю зайвим. Розумний, як то кажуть, сам зрозуміє.
Але сам факт появи подібних статей, викликає доволі сумні почуття відносно редакційної політики УП. Ну, неможна так, панове! Це просто неповага до власних читачів.
P.S.
Ця стаття, як і наступні статті в блозі я залишатиму закритими для коментування, поки редакція УП не припинить практику вилучення тих чи інших коментарів читачів за власним бажанням, за межами правила недопущення коментарів та закликів до дій, що заборонені законами України.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
