''Плоть нічтоже, дух животворить''. Пам'яті УПА.
14 жовтня 1942 року на Волині та Поліссі почали діяти перші загони Української Повстанчоі Армії. УПА користувалася підтримкою місцевих українців, тому німці відразу вдалися до масштабних контрзаходів: німецька пропаганда того часу оголосила бійців УПА "спільниками Москви", а генерал фон дем Бах ропочав виснажливий наступ проти УПА на поліських теренах. Тим часом повстанці показово відбили у німців Камінь-Каширський, загрожували на інших тактичних напрямках. Наприкінці 1943 року влада німців на Волині та Поліссі обмежувалася лише містами – у селах, на шляхах та залізниці ситуацію контролювали українські партизани.
На межі 1943-1944 років УПА досягла піку своєї могутності: у її лавах перебувало не менше 40 000 бійців. Тоді ж розпочалася реальна війна на два фронти, яка виснажувала армію. Лише у триденному бою під Гурбами на Волині із військами сталінського НКВД проти УПА було задіяно до 30 000 війська із застосуванням танків та важкої артилеріі. Як наслідок, повстанці зазнали великих втрат і з початком 1945 чисельність УПА не перевищувала 20 000 бійців.
Загибель 1950 року головного командира УПА Р. Шухевича, масові репресії проти населення, виснаження після багаторічноі боротьби призвели до поступового згортання спротиву. Проте останній акт опору, пов'язаний із іменем УПА мав місце аж 2 травня 1961 (!) року у Бережанах на Тернопіллі.
Боротьба УПА продовжує хвилювати серця мільйонів українців, особливо молоді. Спротив війська Директоріі, Холодного Яру, Медвинськоі республіки та УПА стає дедалі більш легендарним та зрозумілим усупереч політиці замовчування та саботажу цих явищ з боку влади. Не дивно: їх цікавить "русский мир", а ми хочемо жити у справді Самостійній Україні, вони просувають російську попсу, а ми українську культуру, ми шануємо усіх борців за волю, а вони тільки тих, кого дозволяє Кремль.
Кремлівські ідеологи уже давно поставили знак рівності між білогвардійцями та червоноармійцями – бо ж і перші і другі "сражались за Великую Россию". При цьому чітко скеровуючи "п'яту колону" в Украіні на боротьбу проти справжньої національної єдності українців. Їхнє завдання, щоб ніхто із наших дідів, що боролися за Україну у різних арміях, не подав руки один одному, вільно чи невільно передаючи тим самим естафету ворожнечі нам – іхнім дітям та онукам.
До речі, рівно п'ять років тому – 14 жовтня 2006 року Урядова Комісія, утворена ще Президентом Л.Кравчуком, затвердила офіційний висновок колективу істориків Інституту історії НАН України на чолі із професором С.Кульчицьким, у якому чітко зазначено (цитую по пам'яті):" боротьба ОУН-УПА була боротьбою за державний суверенітет Украіни у той спосіб та тими методами, які були можливими за умов та обставин військового часу". Я добре пам'ятаю те засідання, позаяк скликав його та головував на ньому як віце-прем'єр. Офіційний висновок був надрукований і розісланий до всіх більших бібліотек країни, з ним можна ознайомитися і зараз.
Владі ж нагадаю: не буває доброї економіки без національної єдності, не буває України без українців, не буває успішної країни без сильного духу.
"Плоть нічтоже, дух животворить", – говорив великий Григорій Савич Сковорода.
Нам вирішувати, дорогі Українці!
