Крути 2012. Постскриптум
Щойно повернувся із Крут і пишу по гарячих слідах. Лише декілька коротких думок.
Головне. Не було би хлопців, що за власним патріотичним покликом пішли на поле бою захищати свою країну, котра лише сім днів як проголосила свою Самостійність, не було би і теперішньоі Незалежності. Вони просто любили Україну та понад усе вірили у неї. І цієї простої, але великої речі, не зрозуміє жоден доморощений борець за чергові російські ордени, що і в цей день намагаються нас повчати.
Важливе. Мало молоді приїздить до Крут 29 січня. Не у співвідношенні до старшого покоління, а взагалі, її має бути значно більше. Особливо студентів. Нам необхідно зробити 29 січня днем справжнього паломництва патріотичного студенства до Крут. Хоча і холодно, і ліньки, і далеко. Але все ж таки, панове студенти, це був студентський бій, тому – треба!
Можливо, знайдуться для цієї справи (та і не тільки для цієї – он, скільки роботи) нові студентські ватажки і з наступного року започаткують 29 січня нову патріотичну традицію, адже простір для ініціативи та молодого погляду просто безмежний.
Останнє, практичне, але не менш важливе. Ми повинні згадувати про Крути не лише 29-го січня. До того ж, і Меморіал величний на місці бою постав, і музей працює, до речі, прямо у вагонах тих часів. Батьки повинні брати дітей, вчителі – учнів, старші – молодших і навпаки та Їхати до Крут, аби побачити і відчути це місце.
А після того, навіть у розхристаній українській душі, все стає на свої місця. Бо із правдою не посперечаєшся, навіть якщо її хтось хотів (і хоче) вибити із українських голів назавжди.
