Вічная Вам пам'ять, Великий Українцю

    Сьогодні Україна прощається із Богданом Сильвестровичем Ступкою... Я не кінокритик і не театральний оглядач, але мушу написати ці рядки, бо гостро відчуваю потребу в них. Бо вважаю, що ніхто не міг показати, відчути, зобразити Україну так, як міг це Богдан Ступка. Йому була до снаги будь-яка Україна – а вона завжди така різна. Тільки він міг так по-українськи зіграти зовсім різних, часом – протилежних – за характерами та устремліннями українців.

     Івана Мазепу у Іллєнковій "Молитві за Гетьмана Івана Мазепу" і Тараса Бульбу у Бортковій версії безсмертного творіння Миколи Гоголя.

     Тараса Шевченка на франківській сцені у "Снах за Кобзарем" і Богдана Хмельницького у епічній постановці Єжи Гоффмана.

      Середнього із братів Звонарів, що пішов до УПА, у культовому "Білому птасі із чорною ознакою" та багатьох українців совєтської епохи, коли у титрах спеціально не вказувалося, що герой Ступки українець. Але грав Богдан Сильвестрович так, що це ставало очевидним із перших секунд.

     І навіть Тев'є Тевель, якого я у виконанні Ступки бачив безліч разів, по ходу дійства щоразу ставав для мене простим українцем з передмість Одеси, що так само потерпає від чорносотенних погромів.   

    Я думаю це тому, що Майстер міг розпізнати Україну скрізь і завжди. За всіх часів, правителів і режимів. За кожного із яких вона неодмінно була, не зважаючи ні на що. І неодмінно буде. Також, не зважаючи ні на що. Ось ЦЕ я бачив у його Творчості, таким є мій Богдан Ступка.

    ...Останній раз бачив його на сцені театру Франка на вшануванні 70-літнього ювілею. По завершенні разом із сотнями інших людей піднявся на сцену, подарував квіти... Ніхто із цих сотень не знав, що Майстер на цій сцені востаннє...

      Богдан Сильвестрович назавжди лишається із нами, лишається із Україною. Він не може піти від нас, бо роздарував нам усього себе, до останньої крихти. Усім нам, таким різним і таким однаковим...

    Вічная Вам пам'ять, Великий Українцю...