Вибір як боротьба за Незалежність
Парадоксальна доля України – при владі здебільшого ті, хто до здобуття Незалежності ніяк не доклався, до неї байдужий і у кращому випадку користується її плодами, а у гіршому – її щосили нищить.
Таку долю нам необхідно змінити. Якомога швидше. Не повинен президент суверенної країни (якщо він дійсно президент), відкриваючи монумент на честь її Державної Незалежності зневажати державну мову, не знаходячи їй місця на державному заході, як це сталося у Харкові.
Тому гріш ціна промовам про Незалежність після "стартового свистка" на знищення української мови, який дав саме Янукович. Вже давно усім відомо, що у теперішній системі авторитарноі ієрархії ніхто, окрім нього, таких повноважень не має.
Вибори на тлі сутичок за мову можливо і вигідні владі, як дехто каже, для концентрації електорату. Тільки намір у них електорат не сконцентрувати, а залякати. Принаймні,таке враження від спілкування із людьми та дій влади на початковому етапі виборчої кампанії.
Пригадую у зв'язку із цим Білорусь,1995 рік: вибори і референдум водночас як перша спроба Лукашенка монополізувати владу. Був тоді у Мінську спостерігачем від Народного Руху. Ще лідирували на кожному окрузі у столиці кандидати від опозиції, ще були можливими їхні виступи на ТБ і радіо. Але люди вже були сповнені тривоги, а у повітрі буквально висіло передчуття майбутньої диктатури...
Вибори було сфальшовано, а референдум про мову,герб,прапор і нову конституцію відібрав у білорусів і незалежність, і демократію. Схожість теперішньоі української атмосфери із тодішньою білоруською для мене є очевидною. Із тією лише різницею, що українці ще можуть зупинити диктатуру,а білоруси уже не могли.
Тому я переконаний: вибір,зроблений проти режиму, є боротьбою за Незалежність. Яку ми мусимо захистити.
Зі святом Вас, дорогі Українці!
