Як грузини кажуть "ні" диктатору путіну
Увесь цивилізований світ спостерігає, як в Грузії "пропихують" Закон про іноагентів, що напряму загрожує курсу цієї кавказької країни на євроінтеграцію. І масові протести в Тбілісі – ознака фундаментальних змін в свідомості народів, які одними з перших опинилися "під впливом росії". І ці народи поступово "приходять до тями" і готові опиратись.
Нагадаю, що 17 квітня парламент Грузії у першому читанні схвалив так званий "російський закон", а саме Закон "Про прозорість іноземного впливу". Це прямолінійна аналогія з кремлівським законом "про іноагентів". При цьому не забуваємо, що з ухвалення останнього згаданого закону в рф стало початком кінця будь-якої опозиції в країні "боліт і ведмедів". А далі – вбивства опонентів режиму путіна ледве не в режимі онлайн.
Як наслідок, два тижні тому в Тбілісі на вулиці вийшли близько 2 тисяч протестувальників із закликами "Ні – російській мрії". Безумовно, це замало, але то був лише початок.
Голосування вже у другому читанні відбулося 1 травня. На цьому етапі до протестів приєдналося близько десятки тисяч грузинів, що став найбільш чисельним мітингом після розпаду СРСР.
Що цікаво, православна церква Грузії, як це не дивно, стала на захист "російського закону" і через день після своєї публічної заяви отримала 40 млн ларі з держбюджету, або 14 млн євро в перерахунку.
Що ж планується далі?
Наступний етап – це ухвалення законопроекту у третьому читанні, що має відбутися упродовж наступних двох тижнів. Після цього закон передадуть на підпис президенту.
Що важливо, прийняття цього закону у Грузії лобіює проросійський політик, прем'єр-міністр та лідер найбільшої фракції в грузинському парламенті "Грузинська мрія" Іраклій Кобахідзе. Це "ручна лялька" мільярдера з серйозними російськими зв'язками Бідзіни Іванішвілі.
Однак, на противагу їм виступила президентка Грузії Саломе Зурабішвілі, яка до речі свого часу була близькою соратницею Іванішвілі. Саломе очолює грузинську партію "Шлях Грузії" і вже обіцяє ветувати вищезгаданий законопрооект.
Попри це, у парламентської більшості на чолі з Кобахідзе буде шанс подолати президентське вето – для цього достатньо голосів у парламенті. Якщо точніше, то проросійські сили мають 83 из 150 голосів, тому легко зможуть "осилити" вето.
Дозволивши кремлю впливати на обмеження прав і свобод грузинських громадян у їхній же країні, грузинська влада ставить під сумнів власний суверенітет.
І прийняття вищезгаданого закону означатиме для Грузії втрату шансу на членство в ЄС, який країна виборювала понад 10 років. Нагадаю, що вони отримали статус кандидати лише 4 місяці тому. І це ж по факту була мрія декількох поколінь грузинів.
При цьому, ще до побиття протестувальників у Тбілісі Європарламент прийняв резолюцію, згідно з якою переговори щодо членства Грузії не розпочнуться, поки закон про "іноземний вплив" буде діяти. Нічого не нагадує? Ситуація ідентична тій, в якій Україна опинилась у 2014 році за часів Януковича.
Наразі Грузія знаходиться на перехресті між європейським і російським векторами. Доля цього закону окреслить шлях, яким країна рухатиметься далі – або до поглиблення залежності від росії, або до членства в ЄС. Цікава перспектива, правда ж?
Більше того, що цікаво, протести в Грузії не мають чіткої партійної приналежності. Крім опозиції – "Єдиного національного руху" – в опорі беруть участь представники різних соціальних, вікових і політичних груп. Але ключову роль відіграє молодь, що поставила за ціль стати повноцінною частиною Європи.
Це означає, що протести мають потенціал перерости в дещо більше. Особливо в контексті агресивного розгону 1 травня із застосуванням сльозогінного газу та гумових куль.
Зробивши послугу путіну, Кобахідзе та його партія, хоча вони нічого не вирішують, бо всім керує Бідзіна Іванішвілі, можуть втратити не тільки контроль над ситуацією в країні, але і підтримку частини свого електорату, адже сам Кобахідзе активно просував вступ Грузії до ЄС. І зараз сам же ставить цю можливість під загрозу. Ну змінив позиції, бо "зверху" вказали, з ким же не буває?
Проте народ Грузії готовий опиратись путіну. І не лише вони, як ми знаємо.
Багатотисячні протести в Тбілісі жодним чином не впливають на перебіг російсько-української війни. Станом на зараз – це внутрішня історія, спрямована проти посилення кремлівського тиску на Грузію. Однак сам факт загострення такого протистояння – позитивний сигнал.
Усе частіше народи колишніх радянських республік, які упродовж років знаходяться в орбіті російського впливу, відкрито демонструють непокору путінському режиму. Казахстан, Грузія, Азербайджан, Вірменія, а в перспективі навіть можливо й Таджикистан. Попри відчутну економічну та політичну залежність, антиросійські настрої в цих країнах посилюються. Нам треба їх підтримувати і спрямовувати свої сили також на зменшення відповідних російських впливів на зазначені держави.
Подібні процеси відбуваються також і в суб'єктах російської федерації – Північний Кавказ поступово "закипає". Правда дуже повільно. З'являються хоч і малі, але осередки озброєного підпілля, дії якого здебільшого спрямовані проти етнічних росіян в регіоні, особливо в складі силових структур.
Про те, що Південний Кавказ прокидається ще рано говорити. Але не здатність кремля контролювати ситуацію, як раніше – вже очевидна.
Щодо російського пливу в так званих "союзних" країнах – ситуація для путіна однаково складна.
Будь-яка пропаганда, будь-яка підтримка проросійських проксі – в Грузії, Казахстані чи Європі, наприклад – потребує ресурсів, яких у росії значно менше ніж було до повномасштабного вторгнення.
Війна з Україною виснажує російську федерацію. А чим диктатор слабший, тим він агресивніший. Як щур, що загнаний в куток.
Україна солідарна з грузинським народом в їх боротьбі проти спроб росії диктувати внутрішню політику незалежній, суверенній державі.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
