Як українські (не) корупціонери пов'язані з непідсанкційними росолігархами. Part 2.

Нікого не здивувати, що майже 30 років українські корупціонери використовували зв'язки з представниками російських бізнесових кіл, щоб незаконно збагачуватися. Зрештою, українська економіка була тісно пов'язаною з рф і відповідні економічні мазурі міцно тримали нашу державу в своїх політико-економічних "обіймах".

У попередньому блозі розповідав про спільні бізнес-інтереси маловідомого швейцарця Олега Цюри з підозрюваним по "справі Сенниченка" – Сергієм Байраком. Нагадаю, цей кейс стосувався фантастичних для державних компаній втрат – Одеський припортовий завод та ОГХК – розміром понад 700 млн гривен.

Однак вдалося знайти ще більше цікаву інформація, а саме – з ким саме ще пов'язаний вищезгаданий бізнесмен Олег Цюра. І як саме він має змогу допомагати в обході західних санкцій російськими бізнесменами та олігархами.

Цього разу мова піде про спільні бізнес-інтереси з (не) олігархом Сергєєм Гільваргом, про якого згадувалося в минулому блозі. Тому нагадаю і поясню нижче.

Сергєй Гільварг – мажоритарний акціонер і голова ради директорів компанії MidUral, що спеціалізується на хімічному і металургійному (феросплави) секторі економіки рф.

Олег Цюра – через компанію Phoenix Resources AG – довірений трейдер Сергєя Гільварга. Зазначена останньою компанія експортує в інші країни ферохром, що виробляється російською корпорацією MidUral.

Бізнес-імперія Сергєя Гільварга створювалася не з нуля. Як типово відбувалося в пострадянських країнах, пов'язані із видобутком та переробкою рідких металів зокрема хрому, підприємства – це спадок економіки СРСР.

На початку 2000-х, під час першого президентського терміну владіміра путіна, в росії почала формуватися напівдержавна система експлуатації сировинних родовищ. І Сергєй Гільварг свого часу зайняв в цій системі доволі важливе місце.

Щоб зрозуміти роль Гільварга, як одного з численних гаманців Путіна, достатньо згадати більш ніж мутну історію витіснення італійської компанії Luigi Stoppani з акціонерного товариства "Русский хром 1915". Нагадаю, родина Стоппані контролювала 50% підприємства, у свою чергу до продажу росіянам ще 50% належали Kermas Ltd, яка була у сфері впливу хорватського підприємця Данко Кончара.

Як повідомляв російський "Коммєрсант", на початку 2006 року Данко Кончар продав Сергєю Гільваргу свою долю в компанії "Русский хром 1915" приблизно за 2 млн доларів. Важливо розуміти, що на той час родина Стопанні не збиралася перешкоджати угоді, але й продавати свою частку не бажала. Однак не так сталося, як гадалося. Задіюючи свої політико-правоохоронні зв'язки, російські акціонери витіснили італійців з підприємства.

З початку 2000-х вище керівництво рф стандартно пояснювало подібні процеси рейдерства ключовим і єдиним аргументом – стратегічно важливі компанії мають належати або російським резидентам, підконтрольним кремлю, або безпосередньо державі. Особливо це стосувалося виробничих потужностей, що необхідні для російського військово-промислового комплексу.

Саме тому зазначений "хромний" бізнес згодом перетворився на структуру MidUral, що нині контролюється Сергєєм Гільваргом через кіпрську офшорку MidUral Industrial LTD.





Ключовий актив MidUral Group – найбільший у світі виробник металевого хрому "Ключевський завод феросплавів". На рік зазначене підприємство виробляє близько 6 тисяч тон хрому, що використовується російським ВПК.



Більше того, один з ключових бізнесових бенефіціарів війни росії проти України, очільник держкорпорації "Ростех" Сергєй Чемезов під час обговорення ситуації щодо націоналізації Челябінського електрометалургійного комбінату, що виробляє схожу з "Ключевським заводом феросплавів" продукцію, відверто зізнався: продукція феросплавних заводів є стратегічно важливою для виробництва російської зброї.



Проте повернемось на 10 років в минуле.

До моменту окупації Кримського півострова російськими військами, керівництво кремля "смикнуло", що компанії, які займаються постачанням стратегічно важливих компонентів та матеріалів для ВПК, мають залишатися приватними. Цей план розробили з метою ускладнити накладення санкцій західними демократіями.

Процедура проста: російській державі не мало належати 50%+ відсотків акцій або часток у підприємствах. Схожа історія якраз стосується підконтрольних MidUral Group компаній. Це повинно було унеможливити санкціонування підприємств, що входили до цієї бізнес-групи. Те ж саме стосується і особисто Сергєя Гільварга.

Зазначена "схема" обходу санкцій перестала працювати після повномасштабного вторгнення у 2022 році. Санкції почали накладати як на державні компанії росії, так і на приватні структури.

Проте і в цьому випадку росіяни знайшли вихід із ситуації.

Олег Цюра, що до 2021 року включно брав участь у збуті продукції бізнесів Гільварга, в той же час очолював швейцарську компанії Interchrome AG. До Цюри директором значився громадянин Німеччини Іоганн Еккерт. І як це не дивно, саме Еккерт згодом очолював німецьку компанію з дуже знайомою назвою – RusChrome Gmbh.



Інша торговельна компанія MidUral, яка публічно не згадувалася, швейцарська Chromograph SA – до літа 2022 року називалась MidUral Chemicals SA. Вона спеціалізувалась виключно на експорті хімічної продукції з уральських та приуральських хімічних підприємств. Знову ж таки, Chromograph SA очолював вищезгаданий Іоганн Еккерт.



У 2022 році, після початку повномасштабної війни, Олег Цюра разом з Сергєєм Гільваргом змінили тактику. Німецька RusChrome Gmbh влітку була ліквідована через запровадження 4-го санкційного пакету Євросоюзу, що заборонив імпорт російської сталі та труб. Причина може бути доволі банальною – вони очікували розширення санкційних обмежень на феросплави та деякі види іншої металургійної продукції.

Однак це сталося не так швидко. "Очікувані" санкції було запроваджено у грудні 2023 році. У свою чергу, повна заборона імпорту чавуну та феросплавів настане лише з 1 січня 2026 року.

У зв'язку з цими несприятливими умовами для російських компаній, Сергєй Гільварг в березні 2022-го створив інший "плацдарм". Пов'язані з Гільваргом Олег Цюра та Іоганн Еккерт стали членами наглядової ради швейцарської компанії Phoenix Resources AG. Ця компанія стала виконувати ролі ключового трейдера MidUral Group щодо експорту феросплавної продукції.



Однак постачання сировини з боку Phoenix Resources AG на світовий ринок відбувалася через треті країни, що не підтримують запроваджені санкції проти рф. Зокрема, мова йде про "обхідні шляхи" через експортно-імпортні операції з Мексикою та Індією.





Юридично виглядає цілком пристойно – пряма поставка до Індії. Проте насправді сировина одразу прямує до Естонії, а далі – до ЄС та інших країн. Про це свідчить інформація щодо операцій естонської компанії-трейдера MBR Metals OU. Вже ця компанія належить громадянину Естонії Денису Трєщалову.

Зазначене підприємство до 2022 року постачало з РФ левову частку продукції, проте у 2023-2024 роках зрозуміло чому переорієнтувалося на імпорт феросплавів з Індії. Хоча до повномасштабної війни цей ринок для них був повністю закритим.



Що цікаво, естонська MBR Metals OU постачає сировину навіть в США.



До речі, естонська MBR Metals постачала російські феросплави навіть в Україну, хоча будемо відвертими – лише до 2022 року. Таким чином схема дозволяла уникати застосування торговельних обмежень на прямі постачання відповідної продукції, що запроваджені після 2014 року.



У зв'язку з контрольованістю кремлем всіх стратегічно важливих компаній, що постачають сировину як російському ВПК, так і закордон, підшефні Сергєю Гільваргу компанії ("Ключевський завод феросплавів") підтримують так звану "спєціальную воєнную опєрацію" рф.



Підсумуємо цей кейс.

Як Сергєй Гільварг, так і Олег Цюра – не під санкціями країн західних демократій. Їхній бізнес "цвіте і пахне", а також... вочевидь, постачає сировину російському ВПК.

Вірогідно європейці не надто поспішають відмовлятися від цінної російської викопної сировини, тоді як українці щодня страждають від масових атак дронів, крилатих і балістичних ракет. Більше того, закупляючи через треті юрисдикції "хромову" продукцію, західні демократії фінансують ці бомбардування, закидаючи гроші просто в російських бюджет.

У такому разі логічно, щоб саме українська сторона виступила ініціатором і проявила себе у санкціонуванні

вищезгаданих суб'єктів. Необхідно показати їхню реальну роль в уникнення західних санкцій проти рф, зосередившись хоча б на ролі Сергєя Гільварга.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.