"Павличенківці" – рекордсмени!
Між тим марш на захист Павличенків – найбільша з часів Майдану непартійна акція, чим можна пишатися. ("податковий майдан" лишимо поки за дужками)
Я з радістю відзначаю, що побито рекорд імені Рината Ахметова. Це коли після руйнування будинків на Андріївському ахметівським "Еста-холдингом" на Михайлівській площі зібралося 2 тисячі людей, без прапорів, політиків і будь-якої іншої участі політсил.
Пройшло тільки сім місяців, і на захист батька і сина Павличенків вийшло приблизно вдвічі більше народу!
Це прогрес, цивілізаційний прогрес країни.
Що зараз собі вирішить влада? У неї два варіанти, і обидва ризиковані.
Перший – ігнорувати протест тисяч, і чекати, поки їх стануть десятки тисяч. А коли на вулицю вийдуть сотні тисяч, режиму не стане. Доведеться душити протест – котрий потім неодмінно вилізе у іншому, несподіваному місці. Чи тікати.
Другий – поступки. Переглянути вирок.
Але це теж ризик для влади! Показати свою боязкість, показати простий, як двері, спосіб тиску. Виходить, щоб щось змінити, достатньо декількох тисяч щиро обурених людей?
Успіх тих, хто боровся проти Ахметова, і можливий успіх тих, хто зараз бореться за Павличенків, може, чого доброго, задати політичну моду в країні. Громадяни захопляться організацією масових акцій, почнуть гуртуватися і тисячами виходити на вулиці – о жах! – втративши свою зневіру у публічні акції, перетворяться на... європейців!
Цього теж влада не може допустити.
Можливо, я буду надто категоричний, але мені у кожному з таких випадків, як справа Павличенків, бачиться зародок повстання.
Ознаки життєздатного зародку революції три:
1. Схід і Захід разом. Приміром, і на сході, і на заході України міліцію у її нинішньому вовкулацькому втіленні бояться і ненавидять, вважають поміссю катів з хабарниками.
2. Протест не кришують політики. Як не дивно, наявність контролю за лідерами громадської ініціативи з боку основних політичних гравців, нехай і опозиції – це скоріше на руку владі, чим навпаки. Тому що зі звичним, знайомим і, як правило, ментально рідним противником режиму легше справлятися, ніж з новою силою, чия свідомість непередбачувана, непідвладна розумінню придворних політтехнологів.
3. Протест здатний до самоорганізації на багатолідерній основі. Свідомість влади – тоталітарна, вона привчена вираховувати лідерів і нейтралізовувати їх. Але коли лідерів надто багато, до того ж вони нові, а отже, і невідомі зв'язки між ними – тут звична схема не дасть результату вчасно, до того, як здійметься велика хвиля.
Отож, я б чекав поступок, але чекав би на пастки. Головне – не дати владі приводу ЗАКОННО запустити механізм репресій.
PS Хто цікавиться, як слід було б шукати реальних замовників злочину, за який засудили Павличенків, ось мій матеріал півторарічної давнини http://kiev.pravda.com.ua/publications/4d88c20e2b8a3/.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
