Як Кличку вийти з вулиці Серафимовича?
Припустимо, це правда, що бізнесмени, котрі зараз стали політиками у "УДАРі", повʼязані з будівництвом по вулиці Серфимовича в Києві, де вже було декілька зіткнень місцевих жителів зі спортивним воїнством, найнятим забудовником.
Тоді для Кличка – це прекрасний шанс продемонструвати омріяну нову якість політики. Якщо дійсно бізнесмен, котрий контролює цю ділянку, хоче своєму політичному вождю добра, і не бажає спорудити на своїй ділянці гробницю для репутації Віталія Кличка, то йому слід іти по стопам Ахметова. А саме, на цій території влаштувати повноцінний громадський простір, який був би не просто зеленою зоною, чи просто місцем дозвілля жителів Русанівки та Березняків, а чимось справді креативним.
Нехай Кличко покаже, як він бачить майбутню Україну. У цій країні більше половини населення котрої живе у таких от (а частіше – набагато більш занедбаних) багатоповерхових кварталах, як Березняки. Мистецтво, спорт, приязне сусідське спілкування – цього не вистачає українцям, котрі живуть у одноманітних кварталах.
Науковий факт – монотонність середовища міст породжує депресії та проблеми зі здоровʼям, плодить злочинність та різного роду нездорові залежності. Тому проблема радянських та пострадянських мікрорайонів – проблема національна. На відміну від багатьох інших, дати красивий почин її вирішенню можна було б уже зараз.
Це був би сильний крок, який би у кінцевому результаті підкреслив добру волю майбутнього кандидата у президенти. Це була б політична реклама, повна змісту.
Скільки цікавих публічних місць зʼявилося у Києві за останнє десятиріччя, за часи будівельного буму? Чим може похвалитися столиця перед гостями? Авжеж не потворними висотками на схилах Дніпра. Ці висотки обійшлись ледь не у мільярди, і скоро історія зітре їх, як брудну пляму, з обличчя міста.
Натомість навіть локальний проект Пейзажної алеї, з порівняно мікроскопічним бюджетом – місце, куди з задоволенням приходять туристи і кияни. І, мабуть, вона увійде в історію як сухий залишок від недавньої епохи.
Тому навіть невеличкий проект, направлений на потреби киян, а не на заробляння грошей за рахунок їх міста, буде помічений і прославлений. Просто через дефіцит таких проектів у місті і в Україні.
З самого процесу мирного врегулювання конфлікту можна зробити відмінне шоу з рекламою місцевого самоврядування, самоорганізації громадян та просування низової демократії. Утім, поки ми слухаємо лише чутки і сором'язливе мовчання.
Приміром, щойно зʼявилися чутки про продаж ділянки на Серафимовича якимось третім особам – я не вірю, що це зараз можливо. Купити може лише той, кому байдужі політичні ризики – а оскільки найближчі роки обіцяють бути запеклими, то влада зможе лишитися невинуватою лише тоді, коли власником будівництва буде опозиціонер.
У будь-якому іншому випадку правляче угруповання буде винне у всьому, що відбувається на тих – поки що зелених – гектарах Києва. (Ну і не кажучи про те, що продаж іншому, а тим більш – підкреслено провладному забудовнику буде трактуватися як зрада). І це владне угруповання з задоволенням випʼє з можливого забудовника всю кров.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
