Щодо повернення награбованого
Спостерігаю дискусію двох шанованих мною сторін – Тетяни Чорновол та співробітників різних недержавних організацій, що спеціалізуються на протидії корупції, щодо законопроекту 3025 .
З одного боку, мені абсолютно близька позиція тих, хто звертає увагу на певні протиріччя між даним законом та статтею 62 Конституції України, згідно з якою особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
З іншого боку, ми зараз у незвичайній ситуації. Ми живемо у парадигмі війни, в той же час як наші правові реалії та свідомість людей тилу відстають від неї.
Такий закон буде визнанням імпотентності української правоохоронної системи, котра, маючи достатньо інструментів у КПК, все ж не показує жодного помітного результату.
Майно корупціонерів, накрадене за попередні роки, зараз використовується проти нас. Зокрема, на початкових стадіях російської агресії перші осередки проросійських бойовиків фінансувалися саме за кошти Януковича та його оточення. Врешті, це вилилося у колосальні жертви і матеріальну шкоду, неспівставну з усім, що ми бачили раніше.
Є всі підстави вважати, що зараз це майно буде далі використовуватися для фінансування тероризму, оплати фальсифікацій під час виборів, іншого роду підривну діяльність на кшталт безкоштовного агітаційного листка "Вєсті".
Водночас прокуратура, МВС та СБУ, а також суддівська система нездатні оборонити нашу державу від злочинців. Частина з цих злочинців вільно ходить до Верховної Ради і на них не чути подань від ГПУ, а частина споживає награбоване по закордонах.
В такому розрізі я розумію мотивацію авторів цього законопроекту. Вочевидь, це воєнна логіка.
Обеззброїти ворогів під час війни, позбавити їх знарядь, якими вони атакують нас. Отримати такі конче необхідні матеріальні ресурси для озброєння солдат на Сході.
А все, що буде потім – буде потім. Нам головне – вижити. Витримати ці пару років, поки ми не станемо в військовому сенсі достатньо сильними, щоб на нас боялася напасти Росія, щоб повернути Крим і окуповані райони Донбасу. В будь-якому разі, якщо ці гроші сьогодні порятують життя громадян – запропоноване рішення матиме сенс.
Чи спрацює така логіка – не можна знати наперед, але вона має право на життя. На її користь свідчить той аргумент, що Захід все ж на нашій стороні. Навряд чи там будуть поспішати захищати права Януковича як людини.
Утім, я думаю, що цей законопроект потребує серйозних дій на інших фронтах. На ГПУ надії немає – треба ставити на позови проти корупціонерів, добиватися повернення активів із-за кордону. Ставку нам залишається робити лише на приватне звинувачення, бо представники держави зв'язані по рукам і ногам політичними домовленостями свого начальства. Доводити вину корупціонерів у закордонних судах, бо на наших надії нема. Таким шляхом вже пішли деякі країни Азії та Африки – схоже, нам цього не уникнути.
ФБ автора
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
