Хто і як вбивав правоохоронну реформу

Я вже неодноразово писав (ось і ось) про безпрецедентно жалюгідний стан правоохоронних органів, до якого призвів хаос у законодавстві з регулювання цієї сфери.

Не можу не нагадати про причини.

У травні цього року з порядку денного було знято з порядку денного і відкликано законопроект 1692-1 від 27.01.2015 "Про поліцію і поліцейську діяльність", котрий був громадським, вивіреним у численних дискусіях варіантом реформи органів МВС.

Сталося це через те, що частина його авторів пішла на "компроміс", а по суті – зраду інших співавторів, і погодилася відкликати його, в порушення регламенту.

Неетичний момент був у тому, що перший у списку автор цього законопроекту – Віктор Чумак (Блок Петра Порошенка), пишучи заяву про відкликання 1692-1, не повідомив про це ні Віталія Купрія, ні мене, котрі теж були співавторами проекту. Отож, про те, що наш законопроект щез з порядку денного, ми з Купрієм дізналися зі ЗМІ.

Момент же порушення закону був у тому, що контрольований Володимиром Гройсманом апарат ВР пішов на порушення Закону України "Про Регламент Верховної Ради України", і всупереч статті 104, частині другій був "ліквідований" простим рішенням клерка, а не голосуванням більшості ВР, як того вимагає Закон.



Отож, якщо депутати скаржаться на невиконання Гройсманом регламенту, помилково думати, що це кулуарна проблема депутатів. Це скоріше проблема усієї країни.

Отож, через позицію Чумака, Гройсмана та інших не було розглянуто і прийнято якісний законопроект поліцейської реформи.

Як свідчать експерти, потім через відсутність консенсусу, через небажання його йти на будь-які поступки:

- ми до цих пір не створили фінансову поліцію і прикордонну поліцію, а також не визначились із місцевою поліцією;

- не можемо розмежувати кримінальну поліцію і органи досудового розслідування та будемо знову вносити зміни до закону;

- не розуміємо, що таке програма діяльності поліції та звіт про її виконання;

- маємо неупорядковані і безконтрольні ззовні бази даних поліції;

- не маємо розуміння самостійності поліцейського;

- не маємо європейських стандартів робочого часу і часу відпочинку поліцейського;

- не визначилися із ротацією, стажуванням;

- маємо залежність зарплати поліцейських, а тобто і самих поліцейських не від закону, а від керівника;

- досі не маємо Дисциплінарного статуту Нацполіції, визначеного законом;

- не маємо уявлення про відставку поліцейського, про поліцейські школи тощо.

Додам – не маємо адекватного громадського впливу на ключові кадрові призначення (у новій поліції спокійно "виринають" обличчя екс-беркутівців), місцева влада не має реального механізму впливу на своїх локальних очільників міліції (процедура висловлення недовіри ледь не настільки ж складна, як імпічмент Президента).

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.