Криза попсової антикорупції
А тепер давайте серйозно.
Зараз – той історичний момент, коли медійна боротьба з корупцією сягає занепаду.
Боротьба з корупцією з допомогою публікацій у ЗМІ – жанр, котрий починає переживати кризу.
Безумовно, це ефективний спосіб налякати корупціонерів – засвітити схему, сколихнути громадську думку. Без цього ніяк, це альфа і омега.
Але цього не достатньо.
Журналістські розслідування, при усіх потугах їх авторів до об'єктивності, проводяться за своїми законами. Це – закони агітації та пропаганди. Вони фундаментально відрізняються від механізмів роботи правосуддя.
А саме правосуддя має ставити крапку. На жаль, воно крапку не ставить, нема таких прецедентів, коли резонансні розслідування закінчуються обвинувальними вироками, котрі вступають в силу.
На жаль, сьогодні "розслідувальництво" захопилося саме собою. Яскраві сюжети, великі зарплати, громадська увага. Тим не менш, значна частина (не всі, не всі) журналістів та інших професійних діячів орієнтовані на короткостроковий ефект, і не думають про справжній результат.
Починається виродження.
Закони агітпропу, виявляється, боляче б'ють по самим "викривачам". Через ту саму призму, через яку вони у кращі часи звикли дивитися на об'єктів своїх розслідувань, подивилися на них. І виявилося, що призма – криве дзеркало, достатньо грубий та необ'єктивний інструмент.
Приміром, багато викриттів базувалося на тому, що когось бачили разом у неформальному спілкуванні.
Або що хтось отримував великі доходи за не зовсім з'ясованих обставин.
Або в складних соціальних умовах хтось здійснював покупки, достойні доларових мультимільйонерів.
Або заповнював декларації з неточностями.
Виявилося, що ТОЧНО ТАКІ САМІ явища притаманні для багатьох "антикорупціонерів", "розслідувальників" та "викривачів".
Номінально притаманні.
Якщо дивитися формально, а не в суть речей.
Будь-якій з глуздом людині очевидно, що корупціонери та викривачі – це різні категорії, різна публіка. Але тепер уже остаточно ясно, що самою лише медійністю корупцію не побореш. Потрібно починати розуміти більш глибокі речі. Вивчати механізми права, студіювати закони, принципи розслідування та суду. Ставати з публіцистів, продуцентів текстів та відеосюжетів – прагматичними правозахисниками. Відкривати для себе багато речей, котрими колись нехтували. Займатися самоосвітою, шанувати наукових авторитетів та вчитися успішних практиків.
Це – наступний рівень осягнення, перехід від поп-антикорупції до орієнтації на результат, до побудови державних механізмів.
Хтось до цього не готовий?
Тоді його з'їсть криве дзеркало.
PS Будь-які збіги з поточними подіями випадкові. Вірю у своїх молодих колег і довіряю)
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
