Про "конфлікт" Луценка і Горбатюка
Часто запитують мою думку щодо рішення генпрокурора Луценка про скорочення штату департаменту спеціальних розслідування (ДСР) Генпрокуратури та передачу справ іншим слідчим підрозділам ГПУ.
Я скажу на правах, по-перше, постраждалого у одній зі справ, котру розслідують у Горбатюка (викрадення Вербицького і мене у січні 2014-го), по-друге, на правах людини, котра в рамках своїх депутатських та звичайних можливостей як могла, так допомагала роботі слідчих ДСР: давно треба було не лише ліквідувати цей скандальний департамент, але й провести слідчим шляхом перевірку всього того, що там коїлось!
***
Очолюваний Сергієм Горбатюком департамент (раніше – управління) Генпрокуратури мав розслідувати не тільки злочини, скоєні в ході акцій протесту взимку 2013-2014 років, і не тільки вбивства міліціонерів чи солдат Внутрішніх Військ у той період.
Передусім цей підрозділ створювався для того, щоби покарати СУДДІВ І ПРОКУРОРІВ, які за часи Януковича виносили незаконні рішення на користь можновладців, та нейтралізувати економічні схеми керівників попереднього режиму й джерела їх злочинних статків.
Для цього в розпорядження Горбатюка було передано кількаповерховий будинок, де раніше розміщувалось усе Головне слідче управління ГПУ, а також колосальні фінансові та людські ресурси.
Наприклад, слідчих у цьому Департаменті було більше, ніж у військовій прокуратурі по всій Україні.
І де результат?
Нема.
За 2 роки роботи не повідомлено про підозру жодному судді чи прокурору, на передано до суду жодної справи відносно посадовців, суспільство так і не почуло правди про те, як викрадали, катували та вбивали учасників акцій протесту.
На лаві підсудних опинились лише одиниці, та й то з пересічних виконавців.
Навіть у тих випадках, коли інші правоохоронні органи затримували когось з причетних до злочинів проти учасників акцій протесту, у Горбатюка відмовлялися повідомляти такому фігурантові про підозру.
Наприклад, в лютому 2016 року був затриманий поліцейський Олійник, який з табельної зброї вбив ні в чому не винуватого неповнолітнього хлопця.
Тоді я оприлюднив інформацію про те, що цей Олійник у січні 2014 року, працюючи на посаді слідчого Оболонського райуправління міліції, фальсифікував кримінальні провадження проти активістів "Автомайдану", жорстоко побитих "Беркутом" у Кріпосному провулку.
Зокрема, на його клопотання був арештований Денис Сергієнко, якого Олійник притягнув до кримінальної відповідальності за сфальсифікованою підозрою. Але попри те, що Сергієнко був ще в 2014 році визнаний потерпілим, до цього дня Горбатюк не повідомив Олійнику про підозру!
Чимало цікавого я можу розповісти й про те, як у Департаменті Горбатюка "розслідували" справу про викрадення мене та Юрія Вербицького. Всі обставини викрадення, внаслідок якого Вербицький загинув, були встановлені Департаментом кримінального розшуку МВС України ще в березні 2014 року.
Як виявилось, мій телефон прослуховувався Департаментом оперативно-технічних заходів МВС України з дозволу судді Апеляційного суду Києва Глиняного, а отриманою інформацією тодішнє керівництво МВС ділилось з "Чебою" – Олексієм Чеботарьовим.
Власне, викрадали нас з покійним Юрієм Вербицьким, зокрема, охоронці "Чєби". За версією слідства, інформація, отримана ДОТЗ МВС України внаслідок прослуховування мого телефону, передавалась Чеботарьову через наближену до міністра Захарченка особу – тодішнього креативного продюсера 112 каналу Зубрицького, якому влітку 2014 року було повідомлено про підозру.
Але після того, як справа потрапила до ДСР, слідчі дії були фактично припинені. Лише після моїх скарг зовсім недавно були виявлені зловмисники.
Ними виявились два непричетних до викрадення співробітники поліції, які в 2014 році працювали в Головному управлінні МВС України у Києві і вся вина яких полягала в тому, що вони підписали кілька суто формальних процесуальних документів, на підставі яких був отриманий дозвіл судді Глиняного на прослуховування мого телефону.
Слабкість підозри, повідомленої моїм "викрадачам" у Департаменті спецрозслідувань Генпрокуратури, була настільки очевидною, що суд навіть відмовився відстороняти їх від посад на період досудового слідства.
Але це не зупинило Горбатюка – зараз справа передається до суду. Я, зраз знайомлюсь із 23 томами макулатури – саме макулатури, бо не може бути доказом чиєї-небудь вини, наприклад, цілий том з фотографіями Яценюка та Кличка на сцені Майдану чи два томи персональних даних фанатів футбольних клубів.
Але головне питання, на які зараз треба дати відповідь – як так трапилось, що громадські активісти, які обіцяли контролювати розслідування "справ Майдану", допустили подібну профанацію?
Чому впродовж 2,5 років вони замість того, щоби бити на сполох, щоб вимагати належного розслідування, оспівували Горбатюка?
Дійсно, Сергій Вікторович є досвідченим слідчим, який давно працює в органах прокуратури.
Але слідчий і керівник – це різні професії. Вже рік тому було зрозуміло, що Горбатюк не зміг організувати роботу своїх підлеглих, що керівна робота – не для нього.
***
Втрачено час. Втрачено можливості, котрі, не виключено, ніколи вже не повернуться. Хтось має за це відповісти.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
