16 АРГУМЕНТІВ ПРОТИ БЕЗДУМНОГО ВІДВЕДЕННЯ ВІЙСЬК
(текст аргументів можна роздрукувати звідси – https://bit.ly/32sW53F)
Мусимо констатувати, що з тих пір, як помічник Путіна Сурков озвучив в якості необхідної умови для зустрічі "нормандської четвірки" – політичних лідерів Німеччини, Франції, Росії і України – відведення наших військ в районах Петрівського в Донецькій області та Золотого в Луганській області[1], нова українська влада почала "гнати коней" в питаннях відведення і демонструвати якщо не байдужість до доль мешканців майбутньої розширеної "сірої зони", то вкрай небезпечну некомпетентність.
Цей текст підготували ветерани поточної російсько-української війни, правозахисники та благодійники для того, щоб спробувати пояснити прихильникам квапливого відведення його основні військові, безпекові та гуманітарні небезпеки.
1. СЕМИ ДНІВ "ТИШІ" НЕДОСТАТНЬО. Попри те, що новий Командуючий ООС називав обстріли з боку супротивника "поодинокими випадками порушення режиму тиші", вогонь по українським військовим позиціям та населеним пунктам ведеться систематично вздовж всієї лінії зіткнення. Навіть за період часу з початку відведення наших військ від Станиці Луганської маємо десятки вбитих та десятки поранених українських військових. В нещодавній заяві під час прес-брифінгу в Ризі новообраний Президент України Володимир Зеленський публічно дав зрозуміти, що виступає за швидкий початок відведення українських військ в районах Золотого та Петрівського, чого вимагає від України Кремль, попри навіть нещодавню загибель українських воїнів на інших ділянках фронту[2]. Під час цього ж прес-брифінгу Зеленський продемонстрував свою неінформованість щодо того, що в районі Золотого "режим тиші" насправді не дотримується[3][5]. Це вочевидь є проявом крайньої слабкості в перемовинах, і спонукатиме Кремль продовжувати залякувати нову українську владу включно з подальшою ескалацією на фронті. На нашу думку, команда нового Президента України має консолідувати західні уряди-партнери, щоб поставити умову для продовження будь-яких подальших перемовин Росії з Україною – Кремль та проросійські бойовики мусять спершу протримали вздовж всієї лінії зіткнення "режим тиші" без жодного пострілу впродовж значно тривалішого часу (наприклад, півроку).
2. ВІДВЕДЕННЯ НЕ ГАРАНТУЄ ПРИПИНЕННЯ ОБСТРІЛІВ. Нова українська влада стверджує, буцім проросійські та російські військові втратять сенс обстрілювати в т.ч. населені пункти після того, як будуть відведені українські війська. Проте в різної зброї – різна далекобійність. Тому навіть якщо продовжувати розширювати "сіру зону" в Донецькій і Луганській областях, супротивник зможе обстрілювати наші позиції та наступні за розширеною "сірою зоною" населені пункти зброєю все більшого й більшого калібру – мінометами, "Градами" і т.д.
3. СУПРОТИВНИК МОЖЕ АТАКУВАТИ ОДРАЗУ ПІСЛЯ ВІДВЕДЕННЯ. Нова українська влада стверджує, буцім в процесі відведення наші війська не знижуватимуть рівня боєвої готовності. Проте через нестримне бажання нашої влади провести "нормандську зустріч" з Путіним якомога швидше, саме відведення планується похапцем. Тому нові позиції, на яких мали б закріпитися наші війська, ще не облаштовані відповідним військовим чином. Супротивник тим часом не відводить від лінії зіткнення важке озброєння та техніки.
4. ЖОДНИХ ГАРАНТІЙ, ЩО ВІДІБ'ЄМО НАСЕЛЕНІ ПУНКТИ В РАЗІ АТАКИ. Нова українська влада стверджує, буцім після відведення наші війська в разі загострення ситуації та провокацій здатні швидко і вчасно повернутися на попередні позиції. Та з огляду на підступність і агресивність ворога, а також накопичення важкого озброєння та іншої військової техніки вздовж лінії зіткнення, проросійські та російські військові сили все ж можуть захопити ділянки розширеної "сірої зони" з українськими населеними пунктами, та закріпитися в них. Особливості ж біографій нових Міністра оборони України та Командуючого Операції об'єднаних сил[4] не свідчать про те, буцім вони зможуть вчасно віддати потрібні накази, щоб цьому запобігти, або щоб відбити назад захоплені супротивником території.
5. ЖОДНИХ ГАРАНТІЙ ВИЖИВАННЯ НАСЕЛЕННЯ В РАЗІ НАСТУПІВ. Нова українська влада стверджує, буцім забезпечення безпеки місцевого населення – це "головний принцип" процесу відведення українських військ. Проте загальновідомо, що під час військових атак на населені пункти можуть загинути їх мешканці. Це може трапитися як під час російських наступів, так і під час українських контрнаступів.
6. БІЛЬШЕ КІЛОМЕТРА. Нова українська влада стверджує, що її мета – поетапно відвести українські війська вздовж усіх 450 кілометрів лінії розмежування. І буцім зараз відведення відбудеться лише на кілометр з нашого боку фронту. Але насправді наші війська не стоять вздовж фронту суцільною лінією. Тому якщо від якогось населеного пункту угрупування наших військ і буде відведено чітко на кілометр, то відстань до інших населених пунктів, що поряд, сягатиме вже декількох кілометрів. До того ж, на окремих ділянках фронту цей кілометр припадає на низину, де наші війська опинились би під загрозою ударів супротивника. Тож на таких ділянках реальне відведення військ насправді відбудеться на додаткові кілометри далі. Усі ж населені пункти між позиціями наших і ворожих військ в такий спосіб опиняться в розширеній "сірій зоні". Після відведення в районі Золотого, зокрема, в "сірій зоні" опиняться 124 будинки села Катеринівка, де мешкає близько 200 людей. Є й інформація[5], що в "сірій зоні" також опиниться Золоте-4, в якому мешкає 529 людей, 73 з яких – діти.
7. ВЛАДА ПЛАНУЄ ДИСКРИМІНУВАТИ МЕШКАНЦІВ-СУПРОТИВИКІВ ВІДВЕДЕННЯ. Заради зустрічі в "нормандському форматі" представники нової влади почали відверто дезінформувати українське суспільство, буцім геть усе або більшість місцевого населення підтримує відведення українських військ[6], а також вигадувати цифри псевдоопитувань на підтвердження цих тез[7]. Насправді ж погляди у людей різні. Зокрема, в Золотому-4 дійсно був мітинг на підтримку розведення сил воюючих сторін, але на нього вийшла менша частина мешканців населеного пункту[8]. До того ж, точно відомо про мітинги в т.ч. стихійні в ті ж дні в Золотому-4 з позицією проти відведення українських військ, учасники яких підписали письмову заяву на цю тему[9]. Також нещодавно відбувся мітинг місцевих мешканців проти відведення в Станиці Луганській[10]. Частина ж мешканців через острах не висловлюється публічно на тему розведення[8]. З огляду на намагання представників нової української влади сформувати в більшості мешканців прифронтових населених пунктів публічну позицію на підтримку розведення, або хоча б видимість такої точки зору, виникає обґрунтоване припущення, що супротивників відведення планують дискримінувати. Що може призвести до фактичної втрати гарантій безпеки з боку української держави для таких мешканців розширеної "сірої зони".
8. ВІДВЕДЕННЯ НЕ ГАРАНТУЄ ВИЖИВАННЯ ПРОУКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ. Проукраїнські мешканці населених пунктів розширеної "сірої зони", мешканці-родичі українських військових, а також мешканці просто нелояльні до російської влади та влади проросійських окупаційних адміністрацій можуть бути вбиті, захоплені в заручники, ув'язнені чи віддані в сексуальне рабство внаслідок набігів російських та проросійських диверсійних груп, а також під час та після захоплення цих населених пунктів російськими та проросійськими військовими силами. Просто тому, що це вже часто відбувалося а територіях, підконтрольних угрупуванням так званих "ДНР" і "ЛНР"[11]. Здійсненню цих злочинів можуть з мотивів помсти сприяти проросійські мешканці цих же населених пунктів. Через ці загрози вже зараз проукраїнські мешканці можливої розширеної "сірої зони" приховують свою точку зору, справжні імена та свої обличчя від українських журналістів[8]. Ці люди переважно не мають власних коштів для того, щоб приватизувати або орендувати квартиру в безпечнішому місці, перевезти туди майно та сплачувати комунальні послуги. Тому на нашу думку, перед будь-яким можливим відведенням українських військ необхідно розробити та впровадити державну програму по переселенню людей, які не хочуть жити в розширеній "сірій зоні". Така програма має фінансуватися за рахунок місцевого і державного бюджетів з залученням благодійних коштів в т.ч. іноземних.
9. ПОЛІЦІЯ НЕ ВРЯТУЄ. Нова українська влада обіцяє, буцім безпеку мешканців розширеної "сірої зони" забезпечуватимуть посилені підрозділи поліції. Проте згідно з нашою інформацією від самих поліцейських[12], в підзаконних актах, які будуть регулювати діяльність поліції в розширеній "сірій зоні", ця територія буде вважатися демілітаризованою, а працівники поліції будуть озброєні максимум гумовими кийками, газовими балончиками та наручниками. Це сприятиме одному з головних безпекових ризиків, оскільки проросійські бойовики періодично викрадають, катують й вбивають простих прифронтових мешканців[13], причому викрадають в т.ч. з територій, які вважаються підконтрольними українським силам. Чергування поліції в населених пунктах "сірої зони" буде відбуватися лише з 7 до 12 та з 13 до 23 години. У разі надходження інформації про злочини, наприклад, вночі на місце має виїхати патруль поліції без вогнепальної зброї (приїзд триватиме приблизно 20 хв. у випадку Золотого-4). Якщо ситуація загостриться, то патруль має викликати слідчо-оперативну групу (це ще 40 хв. у випадку Золотого-4), яка теж мусить бути без вогнепальної зброї. Посилення патрулів може бути групами швидкого реагування поліції – це, зазвичай, максимум додаткових п'ять поліцейських на одному авто, які теж мають бути без вогнепальної зброї. Слід додати, що зараз поліція взагалі не з'являється на демілітаризованих вулицях Станиці Луганської. А досвід мешканців "сірої зони" сьогоднішніх її розмірів показав в попередні роки, що в такі населені пункти дуже рідко приїздять дільничі, патрульні та слідчі в т.ч. на виклик та прохання про допомогу від місцевих[14]. Зокрема, відомі випадки, коли слідчо-оперативні групи приїздили виключно не далі КПВВ, куди їм українські військові передавали тіла померлих. Звідси виникає обґрунтоване припущення, що подібна практика продовжиться на усіх ділянках розширеної "сірої зони". Слід прокоментувати також нещодавнє повідомлення Відділу комунікації поліції Донецької області про буцім-то близько 800 поліцейських, які буцім-то підготовлені для роботи на окупованих територіях. За нашою інформацією, єдиною підготовкою чи не більшості з них було періодичне заповнення анкети раз на три місяці з питанням про те, чи готові вони займатися цією роботою. Не відповідає дійсності також інформація Відділу комунікації поліції області про готовність матеріально-технічних ресурсів для "безперебійної діяльності" в цій сфері. Додамо, що поліцію в цілому не тренують для зіткнення з диверсійними проросійськими та російськими групами, або для повноцінних військових боїв у випадку наступу супротивника. Виникає також логічне питання, чи не висуне Кремль у відповідь на плани присутності української поліції вимогу про патрулювання в розширеній "сірій зоні" бійців проросійської так званої "народної міліції". Це аж ніяк не сприяло б безпеці проукраїнських мешканців цих територій.
10. БЕЗЗБРОЙНІ ВІЙСЬКОВІ НЕ ВРЯТУЮТЬ. За інформацією закритої зустрічі Володимира Зеленського з частиною учасників сьогоднішніх вуличних протестів проти політики нової української влади щодо Донбасу, в розширеній "сірій зоні" планується присутність не лише поліції, але й військовослужбовців Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін (СЦКК). Раніше в склад цього органу входили також військовослужбовці офіційних збройних сил Росії, що одразу народжує питання про те, чи повернуться вони в скад цієї групи після відведення українських військ. Також існує інформація про прагнення представників проросійських сепаратистів потрапити в склад СЦКК[9]. Та найважливіше в цій темі те, що з української сторони цей орган буде представлений лише невеликою кількістю офіцерів, які будуть без зброї, оскільки розширена "сіра зона" буде демілітаризованою.
11. ОБСЄ НЕ ВРЯТУЄ. Останнім часом в нової української влади стало популярним видавати Спеціальну моніторингову місію ОБСЄ в Україні за гарант безпекових питань. Тож опонуємо цій тезі ще до того, як вона виникла в дискусії про безпеку в розширеній "сірій зоні". Слід наголосити, що СММ ОБСЄ є принципово неозброєною структурою. А внутрішні безпекові протоколи місії передбачають евакуацію її співробітників при будь-якому загостренні ситуації. До того ж, в Станиці Луганській, в районі якої нещодавно відвели наші війська, спостерігачі СММ ОБСЄ знаходяться не регулярно. З регулярного там – лише камери відеоспостереження, які вони встановили.
12. "БЛАКИТНІ ШОЛОМИ" – НЕ АБСОЛЮТНА ГАРАНТІЯ БЕЗПЕКИ. Розгортання міжнародної операції ООН з підтримання миру та безпеки в розширеній "сірій зоні" було б бажаним з огляду на розрахунок, що проросійські й російські бойовики не ризикнуть стріляти в військових західних країн. І, звісно, якщо Рада Безпеки ООН колись ухвалить таке рішення, то бажано, щоб в міжнародній операції не брали участь Росія та її політичні сателіти. Проте слід пам'ятати і те, що присутність "блакитних шоломів" не завжди могли врятувати місцеве населення від ескалації насилля в інших країнах.
13. СТАНИЦЯ – НЕ ПОКАЗНИК. Нова українська влада називає селище міського типу Станиця Луганська "яскравим прикладом того, що система розведення працює" з червня 2019 року. Проте, по-перше, пройшло ще недостатньо часу, щоб стверджувати щось про стабільні позитивні результати для тамтешніх мешканців. Безпекові ж "перемоги" взагалі не пов'язані з відведенням українських військ: вже більше року – тобто задовго до відведення – тут не фіксувалися обстріли, від яких страждали б житлові райони, не було жертв серед мирного населення, тривалий час до відведення не було й жертв серед українських військових. По-друге, попри обіцянку нової української влади про відведення військ з двох сторін, проросійські сили свої війська насправді не відвели, а влаштували близ лінії розмежування дві нові вогневі точки[9][15] на панівній висоті, що забезпечує проросійським бойовикам ефективний вогневий контроль не лише всієї Станиці Луганської, але й частини сіл Макарове і Нова Кондрашівка. Спостерігаються і інші приклади саботування проросійськими силами процесу розведення сил у Станиці. Ну і по-третє, ситуацію з безпекою мешканців населеного пункту аж ніяк не можна назвати задовільною. Ще до відведення українських військ проросійські бойовики періодично викрадали, катували й вбивали простих мешканців Станиці[13], причому іноді викрадали на територіях, які вважаються підконтрольними українським силам. Сьогодні ж на місці розведення сил в Станиці навіть не ведеться патрулювання поліцією, туди також не заходять працівники СБУ[16]. Шляхи для проросійських та російських диверсійних груп відкриті як нижче по течії Донця [17], так і на східних підходах до населеного пункту. Якщо ворог чекає нагоди для нападу, то вже зараз має для неї всі можливості.
14. ВЛАДІ СПЕРШУ ВАРТО ДОВЕСТИ СПРОМОЖНІСТЬ ВИРІШУВАТИ ПРОБЛЕМИ МЕШКАНЦІВ НАЯВНОЇ "СІРОЇ ЗОНИ". Нова українська влада обіцяє провести роботи з відновлення місцевої інфраструктури розширеної "сірої зони". Проте на нашу думку, кращим доказом добрих намірів були б роботи з відновлення інфраструктури "сірої зони" в її сьогоднішніх розмірах. Досвід попередніх років показує, що мешканці тамтешніх малих населених пунктів близ лінії зіткнення давно є заручниками гуманітарної ситуації та рівня безпеки, які оцінюються як вкрай кепські міжнародними моніторинговими місіями[13], українськими благодійними[18] та правозахисними організаціями. Більшість таких сіл або не мають пасажирського сполучення з районними і обласними центрами, або таке сполучення є нерегулярним (автобус один-два рази на тиждень). Сюди рідко приїздять працівники ДСНС, дільничі, поліцейські патрулі та слідчі, а також бригади швидкої медичної допомоги. Люди гинуть від мін, обстрілів, відсутності вчасної допомоги. Населені пункти "сірої зони" бувають довго позбавлені газу, електро- і водопостачання. Зокрема, в 2018 році мешканці хутору Вільний (околиця Золотого-4) не мали електропостачання впродовж трьох місяців, в тому ж році були близько шести місяців без електропостачання були мешканці сіл Лопаскине та Лобачеве Луганської області, а мешканці селища Опитне Донецької області досі живуть без газо-, електро- і водопостачання з кінця 2014 року. В зимовий період домашніх тварин мешканців "сірої зони" з'їдають тварини-хижаки. Влітку ж тут часто трапляються лісові пожежі, які іноді перекидаються на будинки мешканців. Пожежі доводиться тушити самостійно, оскільки працівники ДСНС неохоче їдуть в "сіру зону". В таких населених пунктах немає магазинів. Мешканці відчувають гостру потребу в вугіллі, дровах, паливних брикетах. Обмежений доступ в "сіру зону" суттєво обмежує можливості місцевих отримувати соціальні виплати, адмінпослуги, ускладнює доставку продовольства, товарів першої необхідності, медикаментів. Затоплення ж вугільної шахти в Золотому-3 в перспективі призведе до затоплення територій близьких сіл, вибухам накопиченого в підвалах будинків метану, забруднення води в усьому регіоні. Переважна більшість мешканців "сірої зони" в наявних її розмірах не мають достатньо коштів для того, щоб переселитися в безпечніше місце і закріпитися для життя там.
15. СЛІД ПЕРЕСТАТИ РОБИТИ ПРИФРОНТОВИХ МЕШКАНЦІВ ЗАРУЧНИКАМИ ПОЛІТИЧНИХ ІГОР. Останнім часом з боку представників нової української влади стало трендом маніпулятивно прив'язувати питання поліпшення гуманітарної ситуації в прифронтових населених пунктах до питання відведення українських військ. Буцім необхідною умовою поліпшення становища тамтешніх мешканців є саме відведення. Проте така позиція не відповідає дійсності. Покращувати гуманітарну ситуацію можна було як раніше, так і потрібно прямо зараз. Штучна ж прив'язка цих завдань української держави до питання відведення військ робить мешканців прифронтових населених пунктів заручниками як внутрішньоукраїнських, так і міжнародних політичних ігор.
16. СЛІД ПЕРЕСТАТИ РОЗГЛЯДАТИ ПИТАННЯ ВІДВЕДЕННЯ ВІЙСЬК ЯК УМОВУ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ "НОРМАНДСЬКОЇ ЗУСТРІЧІ". Цей аргумент випливає з усіх вищеперерахованих. Доцільність або недоцільність відведення українських військ від сьогоднішніх позицій сьогодні має вирішуватись на національному рівні, в широкій відкритій дискусії з представниками різних соціальних груп українців. Керівництво Росії та його ситуативні партнери з урядів західних держав не мають диктувати українській владі чи проводити відведення, та в які строки його проводити. Якщо ж на національному рівні в Україні таки буде вирішено відводити наші війська на певну відстань, то його слід проводити якісно, зі справжніми, а не декларативними гарантіями безпеки для мешканців відповідних населених пунктів. Відмова від якісного підходу буде відмовою від життів, здоров'я і свободи українських громадян.
Аргументи підготовлені під загальною редакцією аналітиків громадсько-політичного руху "Межа" (https://www.facebook.com/mezhamovement)
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
