Інноваційну Конституцію мають писати у Верховній Раді
Чинну Конституцію було ухвалено під тиском. Леонід Кучма тоді саме усвідомив наскільки "смачно" владарювати в Україні. Він додав собі повноважень за допомогою Конституційного договору, і готувався винести на всенародний Референдум нову Конституцію. Якби це трапилося, то в Україні було б створено політичну модель на кшталт казахської або білоруської. Інше питання – чи довго вона б існувала.
Як це було не раз – до і після пам'ятної конституційної ночі – від самодержавної диктатури Україну врятував парламент. Депутати зуміли консолідуватися щоб розробити і ухвалити Основний Закон. Слід віддати належне витривалості, розуму та ораторському хисту, світлої пам'яті Михайла Дмитровича Сироти, який майже добу (!) доповідав кожну статтю проекту Конституції з трибуни Ради.
Попри поширену думку щодо низької якості цього документа, причина його очевидної невідповідності життєвим реаліям в Україні полягає у тому, що одразу після набуття Основним Законом чинності, його всіляко намагалися обійти. Перед усім – президенти. Їхнім союзником у цьому виступав і виступає Конституційний суд. Досить згадати лише два його рішення з багатьох. Перше – те, яке дозволило Леоніду Кучмі втретє стати Президентом, попри конституційну норму щодо можливості обиратися на цю посаду лише двічі поспіль. Друге – визначило, що "наступна чергова сесія" Верховної Ради – це будь-яка з сесій, а не лише та, яка є наступною за попередню. Іншими словами за вівторком може настати середа, а може хоч понеділок. Це рішення дало змогу прочавлювати через парламент "мінську децентралізацію" скільки завгодно разів.
Конституційну систему країни зруйнували чимало обставин і сьогодні вона вже вочевидь не підлягає відтворенню. Потрібний новий конституційний процес. Він ніби має місце, але те, що нині ми споглядаємо, є лишень намаганням таки збудувати ту саму білорусько-казахську модель. Не вийде, панове! Ну, не налазить самодержавство на українську дійсність. Так, організаторам "процесу" нещодавно вдалося усунути парламент від контролю за судами. Та хіба це додасть їм суспільної довіри і поліпшить якість судочинства?
Так само і "децентралізація", яка направду є способом жорстко централізувати владу, веде до її руйнації, бо підзвітність по вертикалі "всякому, хто вищий" унеможливлює суспільний контроль за владою, що є головним чинником корупції, некомпетентності та втрати чиновним людом відчуття реальності.
Алієв, Лукашенко, Назарбаєв і Путін збудували свої "монархії" перед усім на високому рівні народної підтримки, але у нас ситуація геть інакша. Кемаль Ататюрк і Шарль де Голь боролися за повноваження щоб мати змогу модернізувати свої країну, а не, наприклад, збагатити ся за рахунок вкладників штучно доведених до банкрутства банків.
З іншого боку всілякі ініціативи громадськості щодо створення "конституційних асамблей", "конвентів", чи ще якихось "установчих зборів" регулярно зазнають провалів. Тому надія лише на парламент. Саме там має розгорнутися інноваційний конституційний процес. Вельми бажано, щоб без "центрів зовнішнього управління" та їхніх посіпак-грантоїдів.
