Костянтин Матвієнко Політичний експерт

Він переміг Росію – в особистому заліку

08 липня 2018, 12:16

Від Левка Григоровича не раз доводилося чути думку: "Тепер наше завдання – доконати Російську Імперію!". В нього не було жодних ілюзій стосовно справжнього ставлення росіян до українців. Тут, даруйте, без політкоректності. Саме росіян – від політиків і митців до робітників. Цей висновок він зробив з багаторічного досвіду спілкування з росіянами. І у в'язницях і у "пристойному товаристві" науковців або чиновників.

Ще у 2001 або 2002 році він говорив, що загроза війни з боку Росії є цілковито реальною. Питання лише у слушності моменту і у приводі. Достеменно пам'ятаю, що це було до спроби захопити острів Тузла, бо ці його слова я не раз пригадав в ті дні.

Історія дарує нам, інколи, неймовірні за символізмом обставини. Проект Акту незалежності Левко Лук'яненко написав на лінованому аркуші учнівського зошиті, напередодні свого дня народження. Верховна Рада УРСР ухвалила цей документ на його шістдесят третю річницю.

Він був справжнім політиком, у нормальному розумінні цього слова. Йдучи до стратегічної мети, вмів домовлятися і переконувати. Величезною мірою завдяки йому, Україна вийшла зі складу СРСР настільки коректно, що факт припинення його існування став юридично цілковито доконаним.

Десь до початку Майдану Гідності, у 2013 році він наполягав на тому, що ми ще досі не стали суспільством незалежним від російського, бо в нас з росіянами зберігається спільний інформаційно-культурний простір. (Левко Григорович говорив це інакшими словами, я тут радше передаю їхній сенс.)

Його це дуже гнітило через те, що і у радянських концтаборах, і на волі він повсякчас відчував докорінну відмінність української і російської етичних систем – ми не просто різні народи, ми справді різні цивілізації.

Напровесні 1990 року, на одній зустрічі депутатів Київради з паном Левком, я сказав йому, що незалежність України мабуть, що побачать наші онуки. Він відповів так: Імпульс, даний Іваном Мазепою, зберіг українську самостійницьку традицію більше як на двісті років – аж до початку ХХ сторіччя. Мінімальним завданням є продовжити її для наступних поколінь, але швидше за все, що в нас буде шанс вирватися з СРСР. Невдовзі синьо-жовті прапори почали піднімати на щоглах місцевих рад у Галичині та Києві.

Бути носієм української державницької ідеї у Радянському Союзі означало смертельну небезпеку. У 1961 році міський суд Львова засудив його до розстрілу за те, що він підпільно обстоював незалежність України. У камері смертників Левко Лук'яненко перебував 72 дні. Потім вирок замінили на 15 років позбавлення волі.

Ще під час попередньої війни, мама Левка Григоровича наворожила йому смерть "у 73 роки, якщо він не помре у 33". Цей вік пан Левко зустрів у камері смертників.

Мабуть з часом пригадаються ще якісь подробиці з уривчастого, але багаторічного спілкування із ним.

Ще один символ – Левка Григоровича не стало 7 липня. Цього дня, у 1988 році було утворено Українську Гельсінську Спілку.

На загал не є правильним увічнювати пам'ять визначних людей одразу після смерті. Проте бувають винятки. Постать Левка Лук'яненка безумовно гідна назв вулиць і площ, навчальних закладів...

Він справді є взірцем української мужності і гідності.

© 2000-2018 "Українська правда"

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на www.pravda.com.ua

Засновник проекту: Георгій Гонгадзе
Головний редактор: Севгіль Мусаєва-Боровик
Редактор-засновник: Олена Притула
E-mail редакції: editor@pravda.com.ua
Webmaster: webmaster@pravda.com.ua