Олегу Медведєву: Про НАТО, Бухарест, євразійство і майбутнє України

Дорогий Олег!

Ти кажеш, що я вважаю, що Україна повинна свій суверенітет здати у Москву.

Хотів би дізнатися, звідки ти таке думаєш?

Я так ніколи не вважав. Бо для мене він є цінністю.

А от чи є український суверенітет цінністю, скажімо, для президента – не знаю. Хотів би в нього про те запитати.



Мене завжди смутило в Україні, що є дуже мало людей, які б хотіли в чомусь розібратися, докопатися до суті, до онтології, зрозуміти, на які філософські, культурні, метафізичні передоснови (NB! Це не пусті слова, а дуже конкретні і реальні!) спирається та чи інша конструкція або стратегія (державна, політична, геополітична та ін.). В Україні, на жаль, людей, які б з охотою про все це думали і формували власну позицію, знаю дуже мало. Але багато тих, хто радий переказувати чужі пропагандистські аргументи (про що, до речі, свідчать і відгуки на блогу УП). Навіть мій недавній лист до п. Івана Михайловича Дзюби в газеті "День" викликав дуже бурхливе обговорення серед моїх російських друзів і майже не зачепив українських. Хоча там йшлося саме про майбутнє України! Яке майбутнє має країна, якій воно по барабану? Де інтелігенція не формулює власної позиції? Навіть не говорить про можливість ОСОБЛИВОГО УКРАЇНСЬКОГО ІСТОРИЧНОГО ШЛЯХУ, про УКРАЇНСЬКУ МОДЕРНІЗАЦІЮ? (Кажу так, звісна річ, не про реакцію на свої скромні писання, а про саму проблему, адже вся ця тема глибоко паралельна майже усім моїм знайомим українським інтелектуалам, за виключенням, хіба що Єрмолаєва, Дацюка і ще чоловік з півдесятка буде.)

Через це й ті дві наявні в інтелектуальному просторі редакції української ідеї, які є зараз, такі нежиттєздатні.

Прихильники однієї хочуть до Заходу та НАТО, прихильники іншої хочуть до Росії – аж до об'єднання в єдину державу. Мені обидві ці ідеї аж ніяк не подобаються, хоча я люблю і Росію, і Захід (Західну Європу та США), і Китай теж. Не подобаються через єдину причину: в цих конструкціях не передбачено місця для України! Україна в них – придаток, кадровий ресурс, великий гарем. Або придаток Москви, або придаток Заходу.

А в Україні, яка є чиїмось придатком (як там у Шевченка: "грязь Москви, варшавське сміття ваші пани"), яка не має власної волі і власної гідності, яка себе позиціонує або як "Малоросія", або як "антиРосія", я не бачу ніякого великого смислу: якщо ти не гравець, то або глядач, або м'яч. Себто прошу правильно мене зрозуміти: я не проти існування такої України. А просто не бачу в ньому універсального смислу. Зараз вижити можна лише якщо ти в активній позиції, якщо намагаєшся сам формувати процес, а не підлаштовуватися під чужі правила. А якщо намагаєшся десь сховатися, то тебе просто перемелють. Чи, може, я неправий?

Що ж до євразійства (або як ти й інші українські євроатлантисти любите висловлюватися, "азіопства"), то в класичному варіанті це дуже давня теорія, яка знаходиться в річищі консервативно-революційних ідеологій 1920-х років, абсолютна більшість її авторів – українці (Савицький, Сувчинський, Флоровський, Вернадський-син), деякі – росіяни (Н.С. Трубецькой, Карсавін, Алексєєв); Лев Гумільов формально до цього угрупування не належав, але вважав себе їх послідовником. Теорія цікава, як цікавою є і консервативно-революційна ідеологія Донцова і "празької школи", як цікавою є й філософія Івана Ільїна, який дуже сильно ненавидів євразійців. (Звісна річ, інтерес до тої чи іншої теорії аж ніяк не передбачає, аби бути її носієм чи прихильником!) Якщо дуже треба, готовий спеціально для тебе особисто присвятити кілька годин викладенню різних аспектів класичної євразійської теорії (історіософії, метафізиці, історії релігії, філософії права, державознавству та політичній теорії, музичній теорії, лінгвістичним ідеям Трубецького), аби позбавити тебе права говорити про це без розуміння деталей.

Олександр Дугін на початку 1990-х намагався зробити з класичного євразійства оригінальний мікс і осучаснити ті ідеї. До нього можна по-різному ставитися, але саме він прищепив російському суспільству (і українському теж!) інтерес, скажімо, до геополітики, до європейських "нових правих", до Генона з Еволою та інших інтелектуальних приколів. Ну і т.д. Можу про це багато писати, але сумніваюся, що це цікаво.

Тепер щодо мене особисто. У мене є своє розуміння євразійства – як виключно геополітичної доктрини (а не цивілізаційної єдності, як вважав Савицький та Дугін)! Я вважаю, що немає ніякої євразійської цивілізації, а є регіональний конгломерат різних цивілізаційних масивів. Я є прихильником євразійства як континентального різновиду геополітики. Розроблена мною кілька років тому геополітична вісь виглядала так: Париж – Берлін – Київ – Москва – Тегеран – Делі – Пекін. У мене було велике обґрунтування – чому саме так, а не інакше. Чому, приміром, там є Київ, чому там немає Токіо, чому там не може бути Вашингтону, Лондону та Варшави.

Тепер щодо НАТО.

Я ніколи не пов'язував вступ чи не вступ України до НАТО з інтересами Росії.

Мені завжди здавалося, що аргумент, скажімо, Партії регіонів "Ми проти вступу в НАТО, через те, що це не сподобається Росії", позбавлений глузду. (Хоча, як відомо, у т.ч. завдяки недавнім публікаціям п. Олексія Гараня, саме ця політична сила чи не найбільше долучилася до просунення України в НАТО.)

Більше того, гадаю, для Росії членство України в НАТО – не Апокаліпсис, не кінець світу.

Ще більше: гадаю, що головний інтегратор України в НАТО – саме Росія і російські політики, які своїми українофобськими виступами та зневажливим ставленням до України створюють в Україні образ Росії як жахливого монстра-садиста. Через це в еліти складається відповідна мотивація – вступити до НАТО, аби сховатися від дурних російських погроз. Це правда: українська політика Росії – безглузда, ідіотська, дурна, руйнівна. Для тих з України, хто буває в Росії і має уявлення про російську політику й російські справи, зрозуміло, що всі ці уявлення про російську загрозу – нісенітниці. Але, як то кажуть, у страха глаза велики.

Вступ / невступ я пов'язую перш за все з інтересами України та волею українського населення, яке переважно ПРОТИ членства в НАТО. Чи я помиляюсь, і більшість українців ЗА? Га? Хай пройде референдум по НАТО – в чому проблеми?

Ну а Німеччина та Франція "кинули" в Бухаресті Ющенка (не Україну, а саме Ющенка!) не так тому, що на них Росія тиснула (зверніть увагу, які зараз відносини Саркозі та Меркель з Кремлем! – чи не найгірші за останні роки!), а тому, що між США та континентальною Європою існує гостре протистояння. І їм аж ніяк не по приколу збільшувати під боком у себе отой пояс країн Центральної та Східної Європи, які є добровільними васалами США і можуть створювати неприємні загрози для них.

Щодо НАТО, ОДКБ та іншого, я є прихильником нейтрального статусу України. Гадаю, що для України було б добре увійти до військового блоку, але до такого, одним з провідних засновників якого вона стане. А входити до чужих проектів у слабкій позиції на правах "бідних родичів", сподіваючись на російську чи західну халяву, – це хіба є державне мислення, да?

Тож мораль моєї репліки така: виживають лише сильні, лише ті, хто мають власну позицію, волю та стратегію. А хто стоїть на колінах – стає гумусом.

Ти таке хочеш?

Я – ні.

З найкращими побажаннями,

Андрій

P.S. (до тих, хто постійно говорить про моїх спонсорів в Кремлі)

Будь ласка, скажіть, в який під'їзд чи до якої башти підходити? І коли в касі перерва?

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.