Яскраві враження (3): Гуляйполе, Махно – колега Ющенка, таємний штаб махновської армії

Як я недавно вже писав, на День Незалежності України побував на махновському фестивалі в Гуляйполі і навіть трохи засвітився там із власним шоу. Отримав позитивні емоції – навіть розсвічений прожекторами пиловий смог над футбольним полем стадіону "Сільмаш" вночі, під який виступала бессарабська ватага "Zdob si zdub", тепер, коли пішли дощі і стало сумно, згадую з теплим почуттям.

Але крім всього іншого цікавого мені пощастило: в Гуляйполі довелося також побувати на садибі старшого брата Махна Карпа Івановича, де під час громадянської війни містився махновський штаб. На сьогодні це чи не єдине в Гуляйполі збережене меморіальне місце, пов'язане з Махном та махновщиною. Там живе остання родичка Махна – вдова онука Карпа Івановича, рідного брата Нестора, Любов Федорівна Плясовиця.

Ось що ми побачили з моїм фотоапаратом:

Отут вирішувалася доля махновської армії:



Цього року Махну виповнюється 120 років з дня народження.

Якби я був чарівником, олігархом або просто класним чуваком з необмеженим фінансовим та медійним ресурсом, я б перетворив Гуляйполе на туристичну Мекку всесвітнього масштабу! Махно – це ж тіпа як Че Гевара, тільки на півстоліття раніше, свій і на двісті децибел крутіше! До мене б в Гуляйполе їхали б паломники-анархісти та синдикалісти з усього світу! Їхали б з Росії, з Латинської Америки, з Західної Європи та навіть з США! Їхали б ліваки та антиглобалісти, їхали б "нові праві" та троцкісти, їхали б прихильники неокорпоративізму та "теології звільнення", їхали б солідаристи та соціал-демократи, байкери та рокери, геймери та пікапери, растамани та православні фундаменталісти, їхали б просто класні чуваки і чувіхи. Невеличкий райцентр на 17 тис. чоловік, де з колишніх 8 дорадянських та радянських заводів зараз працює лише один, за рік перетворився б на місце паломництва, а в новозбудованій культурно-туристичній інфраструктурі було б задіяне (напряму чи опосередковано) чи не все місцеве населення.



Гуляйпільцям треба торгувати міфом про Махна – це в їхній малій батьківщині найбільш конкурентний товар з усіх можливих.



Як я зрозумів, поки що це навчилася робити лише місцева влада, але торгує вона ним не як конкурентним товаром, а як специфічною адміністративною субстанцією. Себто замість того, аби заохочувати місцевих, запорізьких та інших підприємців, а також запорізьку обласну владу вкладатися в розвиток інфраструктури, туристичних об'єктів, так званих об'єктів показу та інформаційну розкрутку, вони лише називають себе "нащадками Махна". Може воно й так (адже махновське жінолюбство – це ще один міцний міфогенний фактор), але сам Махно з такими нащадками, судячи з усього, обійшовся б як Тарас Бульба з молодшим сином.



Зараз громада небайдужих місцевих жителів (точніше, громадаська організація "Гуляйпільська громада") збирає (і вже, здається, майже назбирала) кошти на встановлення невеличкого бронзового пам'ятника Махну на садибі Карпа Івановича, а також на перекриття криші будинку.

Як говорять місцеві активісти, для них назбирати гроші і встановити цей пам'ятник – справа честі. Тест на вміння самоорганізовуватися і ефективно діяти без держави і навіть наперекір державі і місцевим адміністраторам.



Активіст гуляйпільської громади Сергій Левченко та контурний макет пам'ятника Махну:



Остання родичка Махна – вдова онука Карпа Івановича, рідного брата Нестора, Любов Федорівна Плясовиця:











Але від держави хотілося б не маленького пам'ятника у садибі біля хати, а великої скульптурної композиції. З махновською тачанкою, з кулеметом, з самим Махном та соратниками. Десь в центрі містечка, можливо, там, де тепер пам'ятник Павці Корчагіну.

Але махновцям на державу годі й сподіватися.

Увага!

До відома президента України Віктора Ющенка.

До відома співробітників Секретаріату президента України.

До відома "любих друзів", закарпатців, п. Вадима Карасьова та уродженців Недригайлівського району Сумської області.

До відома членів Президії Спілки бджолярів України.

(Пані Ірино Ваннікова, я знаю, що Ви читаєте цей блог! Будьте ласкаві, перекажіть цю інформацію Віктору Андрійовичу!)

Нестор Махно і його родина були знаними бджолярами! Як свідчать місцеві краєзнавці та історики, махновська пасіка стояла на садибі його батьків, складалася з близько двох десятків вуликів, і все це щастя знаходилося в самому Гуляйполі на початку нинішньої вулиці Трудової – на перетині з вулицею Шевченка. Влітку, звісна річ, вулики вивозили у степ та на переліски. Мед брали гречаний, липовий, квітковий, а також унікальний з донника.



Нестор Іванович точно достойний пам'ятника! Якщо Україна його не встановить, це зроблять москалі – і це буде страшенна ганьба для української держави! Бо в Росії цю надзвичайну постать теж вважають сторінкою "общей истории".

P.S.

До журналістів, які пишуть про Махнофест в Гуляйполі, і згадують моє шоу. Насправді його тема була не такою, як зазначено в програмі фестивалю, а іншою: "Як Україні протиснутись поміж російською Сциллою та західною Харибдою".

P.P.S.

На концерті гурту "Zdob si zdub" в Гуляйполі я марно сподівався, що вони заспівають пісню "Драґе О тейе". Пісня гарна, але вона в дусі не так драйвового етно-року, як в дусі ліричної пізньорадянської солодкої, інколи приторної молдавської естради – на кшталт того, що у 1980-х на вірші Георгіу Вієру співали Софія Ротару та Надія Чепрага.

Але тепер все це щастя можна закачати ТУТ:

http://www.russianmp3.biz/?location=download&albumid=2420&fileid=1

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.