Листи до Ірини Ванникової (2): Як пану президенту вберегтися од міжнародного дефолту і французького алфавіту
Шановна пані Ірино, радий Вас чути!
Отримав Вашого листа, дякую за увагу до моєї скромної персони.
Дуже добре, що Ви відноситеся до категорії небайдужих людей, бо це найгірше, що буває в житті: саме байдужі люди довели Україну до преддефолтного стану, саме вони обнулили державницький проект.
Тож я аж ніяк не пропоную пану президенту замість порятунку моряків з "Faina" цинічно зайнятися власним PR – тим більше, він кричуще не вміє цього робити. Українська держава знаходиться зараз на межі дефолту – і мова не лише про фінанси та економіку, мова про системну кризу, яка до того ж підживлюється за допомогою технологій "керованого хаосу" і "сюрпризів" на кшталт "Faina".
Мабуть, Ви не так мене зрозуміли: я аж ніяк не закликаю пана президента "зробити ЩО-НЕБУДЬ" для порятунку моряків з "Faina" – ну, таки я не "кисейная барышня" – при виді крові не знепритомнію. Логіка і тактика (у тому числі інформаційна) проведення контртерористичних операцій мені більш-менш відома. ("Треба ЩОСЬ робити" – це не про мене, бо моя професійна діяльність приблизно на 50% складається з проектного моделювання того, що, кому, як, коли, за яких обставин і з якою метою треба робити.)
Ірино, я про інше: діяльність та бездіяльність деяких вищих посадових осіб, їхня безініціативність чи навпаки – шалена ініціатива в питаннях, що на не часі і об'єктивно розколюють суспільство, вбиває державу!
Ви зазначаєте, що я, перебуваючи в Москві, маю можливість бачити, як російська влада працює із ЗМІ під час контртерористичних операцій. Так, але сподіваюся, що хоч українські чиновники (у тому числі ті, що працюють із ЗМІ) беруть приклад з російських, позбавляючи суспільство, журналістів і родичів заручників хоч якоїсь інформації, окрім тої, що за всех за нас думает Сталин в Кремле, себто, вибачте, що у Віктора Андрійовича на Банковій допізна світиться віконце, то хоч українські спецслужбісти не братимуть приклад із своїх російських колег (згадайте Беслан чи "Норд-Ост", якому якраз вчора виповнилося 6 років).
Добре, що пан президент, як Ви пишете, володіє ситуацією і робить все можливе, аби врятувати громадян, яких захопили пірати. Я в цьому схильний Вам абсолютно довіряти, хоч і не в курсі, який у Вас особисто рівень допуску до інформації з грифом "ДСП" та "ОВ". Але в цій справі пан президент не може не бути млявим та байдужим. Ситуація навколо "Faina" вже вплинула на хід української політики і навіть української історії. Я не відношуся до тих, хто вважає, що якби не "Faina", Ющенко не розпустив би Верховну Раду. Але впевнений, що вірогідність подібного рішення була б значно нижчою.
Непрозорі справи навколо продажу зброї за наявності політичних конкурентів та недоброзичливців (БЮТ, ПР, Росія) та ще й в умовах ламання світового устрою та кризи світової фінансової системи могли б викинути пана президента з його кабінету – чи то шляхом імпічменту (розумію, що юридично це майже неможливо), чи то шляхом заколоту, чи то шляхом революції-2, чи ще якось. Тож він поспішив залишитися чи не єдиним легітимним вищим державним органом. Адже корабель з іменем східної дівчини міг притаїти в своїх трюмах загрозу реального політичного дефолту пана президента! Політичний дефолт – це не імпічмент, це така морока, як свого часу була в Кучми, коли його на міжнародних зустрічах, куди не можна було не покликати, садили за французьким алфавітом, аби тільки не поруч з USA.
Сподіваюсь, з "Faina" все буде ОК і ні в кого не виникне бажання ховати кінці у воду (морську).
Цікаво, яка б доля спіткала цей сухогруз, якби його назва була не "Faina", а, приміром, "Julia"?
З найкращими побажаннями Вам, Вашому шефу та заручникам з "Faina",
Андрій Окара
P.S.
Дорога Ірино,
фільмом "Врятувати рядового Райана" не слід особливо перейматися. Адже ми з Вами добре розуміємо, що то є пропаганда, причому пропаганда тупа і для тупих.
Але ця пропаганда є частиною Soft Power ("м'якої сили") США, ця пропаганда є формою маніфестації політичних ідеалів (не стандартів, не моделей поведінки, а саме ідеалів) цієї країни. Ставлення президента до заручників – це теж форма маніфестації цінностей. Або відсутності таких.
Звісна річ, ніяка держава не стане перейматися долею рядового Райана, Райнова чи Раяненка. Більше того, і в російській, і в українській культурах розвинутий культ героїчної смерті за други своя, за надособистісні цінності – за народ, за батьківщину, за Господа. Але саме за народ, батьківщину і Господа, а не за чуже бабло та не за чужі політичні амбіції.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
