ЯСКРАВІ ВРАЖЕННЯ (13). Останній день незалежності з Махном в Гуляйполі

Так склалося, що на день незалежності України доля мене знову (вже втретє!) занесла в Гуляйполе – на батьківщину визначного практика анархо-синдикалізму Нестора Івановича Махна.

Нажаль, був там лише 24 серпня: усі казали, що цікавіше було 23-го – наприклад, махновське весілля одних прожжоних раз***дяїв, польоти ва снє і наяву на повітряній кулі та ін.

Отже, я побачив не так вже й багато, але за своє життя я звик дивуватися не зовнішнім приколам та облудам, а внутрішнім світам і духовним реаліям. Тому мені в цілому сподобалося.

Здивувала Оксана Забужко, в якої на фестивалі був творчій вечір. Вона почала свій виступ з чужого дуже цікавого україномовного вірша. Потім сказала, що цей текст належить Нестору Махну, чим здивувала усіх присутніх. (Де б його можна знайти – чи хтось знає?)



Моє власне шоу, яке називалося "Повноліття. Онтологія та соціальна конструкція грядущої України", тривало трохи менше двох годин.

Тези мого монологу були приблизно такими:

1) Сєструха, дєцтва кончілась! (за аналогією з "Брат, піва кончілась!" Андруховича / "Мертвого Півня"). Це в тому плані, що якраз 24 серпня ц.р. українська держава відзначає повноліття, тому тепер доводиться жити за дорослим рахунком і без всяких поблажок. Та й США, ЄС чи Росія і не збираються робити ніяких поблажок.

2) Незалежність – не мета, а засіб. Засіб для втілення великих проектів, засіб для модернізації країни.

3) Український проект віднині мусить описуватися та програмуватися не іманентними засобами, а трансцендентними. Нова українська ідентичність має будуватися на трансцендентності, а не на іманентних передумовах та ідіотських стереотипах.

4) Зараз, в добу світової фінансової кризи та зубожіння проекту "Модерн", Україна та уся східнохристиянська цивілізація здатні заявляти та висувати альтернативні проекти пост- нео- турбо- модернізації, побудовані на специфічній східнохристиянській антропології (де людина розуміється в "максималістському" форматі).

5) Зважаючи на традиції політичної культури, Україна аж ніяк не вписується в соціальність, збудовану в Росії. Україна – це виклик для Росії та російської політичної культури. В Запорізький області, в Гуляйполі, на батьківщині Нестора Махна, це відчуваєш особливо гостро.

6) Солідарність та вільна лояльність – шлях до суспільства майбутнього, в якому зовнішній державний примус відходить на другий план.











Взагалі, нинішнє Гуляйполе – абсолютно кризове райцентрове містечко, де офіційне безробіття, здається, понад 50%, де з усіх 7 заводів стоять усі, де єдиний рентабельний вид діяльності – або щось продавати-перепродавати, або займатися послугами. Хоча, як на мене, Гуляйполе має колосальний туристичний потенціал – як місце існування великої комуни, як місце втілення анархістських та анархо-синдикалістських проектів. Згадати б, скільки туди ломиться іноземних, насамперед, французьких, анархістів! Треба лише правильно розгледіти та привести гроші на створення туристичної інфраструктури.

Відкриттям для багатьох і гімном фестивалю стала відома пісня "Любо, братці, любо, любо братці жить, з нашим отаманом не приходиться тужить!" у виконанні Едуарда Драча. Справа в тім, що ця пісня добре відома російською мовою – здається, через воєнної доби фільм "Александр Пархоменко". Але, виявляється, вперше цю пісню було зафіксовано фольклористами на початку 1920-х років на півдні Херсонщини і саме українською мовою, – за цими критеріями її і треба вважати українською.



ТУТ МОЖНА ЇЇ ПОСЛУХАТИ В КАМЕРНОМУ ВИКОНАННІ.



Взагалі, це був чудовий концерт Едуарда Драча – і під гітару, і під старосвітську безладову кобзу. Взагалі, пам'ятаю, я ще в університеті не вчився, а вже знав – хто такий Едуард Драч. Правда, з того часу я його жодного разу не чув на концертах.

Сподобалася презентація українського перекладу фільму "Бруно". Більшість присутніх вважали, що їх грубо кинули, не показавши усього фільму. Мені ж цей розіграш колективного Донія сподобався – це були лише уривки, за якими можна скласти уявлення про цей незрівняний шедевр, витративши 15 хвилин замість загаяних півтора годин. Нє, ну єслі каму цікаво, як мужики один одному в труси заглядають, тоді цей фільм точно для них!

Кутюр'є і його новий шедевр...



Відкрили гарний пам'ятник Махну – в самому центрі Гуляйполя. Це копія того, що був відкритий минулої осені на садибі його брата, де був махновський штаб. Цікаво, помилка у прізвищі Юрія Луценка, яке стоїть, фактично, через кому після Махна, – то є чиясь гірка іронія?





Відкриттям махновської навали став гурт "SVOбода" з Санки-Петербурга.

Москалі з Пітера співали українською. Правда, головний виявився родом з Маріуполя, але то вже дрібниці.

І коли той соліст вигукував трохи перероблену пісню наших шкільно-студентських років:



Мама – анархія, батько – стакан горілки,

Мама – анархия, папа – стакан портвейна,

Мама – анархія, батько – стакан горілки...

я думав, що час має циклічну структуру і все гарне в житті колись обов'язково повториться.

Тільки коли тепер внаступне???

............

Кривавий месник Артем Полежака



P.S.

Минулорічний махновський фестиваль ТУТ

Садиба родичів Махна, де був штаб, ТУТ

Відкриття пам'ятника Махну на садибі ТУТ

P.P.S.

Я не в курсі щодо тих розборок, які є навколо махновського фестивалю – мовляв, хто і звідки там взяв гроші, чому не пускали місцевих жителів безкоштовно та ін. Добре, що не стріляють. Але чомусь було сумне відчуття – і не лише у мене, але й в інших людей, що то є останній фестиваль. Чи взагалі – останній махновський, чи останній саме в Гуляйполі.

P.P.P.S.

З ким ми збиралися обмінятися координатами, але не обмінялися (у т.ч. ІРТ), - напишіть на ЖЖ СЮДИ

P.P.P.P.S.

Чуваки, з якими ми їхали від Гуляйполя до Запоріжжя в запечатаному кузові вантажної машини – наче Ленін з більшовиками в Російську імперію в запломбованому революційному вагоні, – цю поїздку я ніколи не забуду!:) Дякую службі ППС, що на в'їзді в Запоріжжя не зупинили цю нашу машину:)

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.