Життєва філософія автора ''Містерії політичних смислів'' (ювілей художника Олега Мінгальова)

Цього тижня сталася відносно кругла дата у відомого Олега Мінгальова.

Особисто мені дуже приємно, що на цьому блозі з"являлися його цікаві, феєричні, епатажні, барвисті картини.

Його творчість я класифікую як неоавангард – зважаючи на його спадковість у мистецтві, на сповідувані ним художні та загальноестетичні принципи, на особливості його етстетики та творчу манеру.

Шкода, що через географічні причини Олег недостатньо розкручений саме в Києві (значно менше, ніж міг би сподіватися його талант), а його недавня велика ретроспективна виставка там була мало прорекламована і тривала недовго.

Але – свідчу – його "Мавки" справили справжній фурор на "Гоголь-Festi" у вересні місяці.

Зичу Олегу успіхів, здоров"я, розквіту творчості, мистецьких осяянь та багато багатих замовників!

"Нова газета по-полтавськи" днями надрукувала велике інтерв"ю з Олегом, яке пропонуємо Вашій увазі.

(Привітання Олегу можна залишати у відгуках під цим текстом.)



_________________________________________________

27 жовтня відсвяткував свій перший серйозний ювілей добре відомий і в Україні, і в Західній Європі художник Олег Мінгальов. 17 зі своїх років пан Олег жив і працював у країнах Європи, в основному – у Великобританії. За ним, як за кожною з відомих особистостей, тягнеться шлейф домислів, пліток, припущень. Наприклад, хтось посіяв чутку, що Олег був одружений у Німеччині... Встановити істину найпростіше, задавши об'єкту пильної уваги пряме запитання:

- Пане Олеже, чи правда, що в Європі у вас залишилася дружина?

- Я не був офіційно одружений на тій жінці, але у Великобританії у мене є син Олександр, йому вже 16 років.

- А як ви опинилися в тій країні?

- У Великобританії я опинився 1989 року на хвилі зацікавленості так званим радянським поставангардом, соцартом і т.п. До знайомства з англійкою, від якої у мене є син Олександр, я вже мав чотири персональні виставки в центрі Лондона, а також у найбільшій галереї Великобританії, котра знаходиться на Букінгем Палас Роад. І тому моє ім'я вже було досить відоме, на початку 90-х означене в енциклопедії "Про тих, хто в мистецтві". Однак інша хвиля почала затоплювати економіку Заходу саме на початку 90-х – так звана рецесія. Вже після 1992 року колекціонери раптом перестали купувати твори митців та вкладати гроші. Це ж саме ми спостерігаємо зараз, у році 2009-му. Але повернімося на початок 90-х. Все ж таки я мав і тоді досить багато роботи, і це була в основному графіка та замовлення на портрети. Великі мої полотна двометрової та трьохметрової довжини стояли повернутими зображенням до стіни. Час продавати їх минув, і я чекав кращих часів, та й взагалі не поспішав розлучатися з моїми найкращими творами: такі твори у художника-майстра становлять головний фонд для ретроспективних виставок. Вони мене цікавили також як фонд експериментальної лабораторії на майбутнє. І я мріяв привезти ці картини саме до України, щоб вони увійшли в скарбницю сучасного українського мистецтва. Вже 1996 року рецесія припинилася, і можна було знову організовувати виставки та продавати картини. Але я зумів зберегти головну колекцію, а продавав в основному графічні твори, треба сказати, в досить великій кількості.

фото Олега Журавльова

- Чому ж ви не одружилися з матір'ю Олександра?

- Я хотів, у принципі, на ній одружитись, і одружився б, але я іноземець, а її батько був проти заміжжя за іноземцем. Мені важко було її втримати, бо весь час жив між Лондоном і Москвою. Віза закінчилась – повернувся в Москву, потім знову – у Лондон... Я не мав там свого житла. Вона винаймала малесенький будиночок у провінції Уельс, потім поїхала до своєї сестри, за 150 кілометрів від Лондона... Я приїздив до неї кожної неділі, але мав роботу художника тільки в Лондоні. Це було на початку 90-х років, Саша народився 1992 року. Пізніше моя кохана вийшла заміж за англійця. Але я ні в якому випадку не відмовлявся від дитини, намагався бачитися з сином. І зараз ми передзвонюємося з ним, розмовляємо, він знає, чим я займаюся, цінує це. Син перейняв від мене талант художника і успішно його розвиває, вчиться зараз на дизайнера.

- Мама підтримує його вибір?



СОНЦЕ МИТЦІВ (холст, олія, 91 х 100)

- Так, з цим усе в порядку. Гірше з іншим – його мама погано відгукувалась про слов'ян, коли США та Англія воювали з Югославією. Ця жінка стала в якомусь сенсі жертвою пропаганди телебачення, яка настроювала проти слов'ян і зокрема Росії... Також її не цікавила й Україна. Якось моя матінка по телефону її просила вивчати українську чи російську мови. Та дипломатично погодилась, але фактично її це не цікавило. Вона змушувала мене сповідувати виключно англійські цінності, але це для поета та художника, котрий любить свою батьківщину, виявилось неприйнятним. Доходило до смішного... Іноді я слухав по радіо передачі українською та російською мовами. Ця жінка підходила з фразою -"O, Russian radio again!" та вирубала мій ланцюжок зв'язку з батьківщиною саме таким чином.

- Ось як усе було... Отже, щодо вашого одруження в Німеччині – вигадка?

- Абсолютна вигадка. Не знаю, хто це придумав. У Німеччині я ніколи не жив, одного разу пробув усього кілька годин у Кьольні, коли проїжджав через цю країну...



ГАЛЮЦІНАЦІЯ (холст, олія, 59 х 86)

- А офіційно ви були одружені раз – у Полтаві?

- Так, моя колишня дружина – полтавка. Ми одружилися 2001 року, а 2006 – розлучилися. Мій молодший син Микита живе з матір'ю.

- Героїнею вашої творчості часто буває жінка?

- Головний сюжет моєї творчості – чоловіче і жіноче начало в гармонії і в драматургії, перипетії, поєднання, сумісність і несумісність... Те, що й складає драму життя – ейфорія, екстаз, злети, падіння, підйом і знову падіння й підйом – як на хвилях моря... Це і є наше життя. Тому в моїй творчості жінка, безумовно, виступає як героїня. Також присутня рівність, утвердження краси самого по собі чоловічого й жіночого начал.

- Двічі особисте життя у вас не склалося. А тепер – ви хотіли б знову одружитися?

- Не виключено.

- Якщо англійська неофіційна дружина молодша за вас усього на кілька років, то колишня законна дружина – більш ніж на двадцять... Вам подобаються набагато молодші жінки?



Говерла. The Road to Tartar (холст, акрілік, 110х120)

- Я ціную жінок усякого віку, але чомусь полюбляю набагато молодших за себе. Та найбільше у жінках мене цікавлять їх людські якості. Жінка прикрашає якийсь часовий відрізок життя художника...

- А на все життя?...

- Це ідеально було б, але іноді так не складається. Іноді, як кажуть, "человек предполагает, а Бог располагает". Життя – це чистилище, й шукати щастя в житті наївно. Бувають щасливі моменти, які посилаються згори, і треба бути вдячними за них, цінувати те хороше, що в тебе є. Звичайно, ми не вічні у цьому світі, але в людини є безсмертна душа...



- Ви вірите в потойбічне життя?

- Більше того – допускаю навіть, що душа може втілюватися в цьому житті знову. А може залишатися завжди в раю і почуватися там прекрасно, не втілюючись. Але іноді необхідно втілюватись для того, щоб нести свою місію в цьому світі, виконувати призначення. І якщо говорити про щастя, то істинним щастям є дотримуватися свого призначення, виконувати те, що ти відчуваєш як обов'язок. Я не бачу сенсу в житті, яке використовується лише для задоволення, комфорту. Життя дається для виконання обов'язку.

- Пане Олеже, ви вірите, що знак зодіаку, під яким народився, може впливати на характер людини? І хто ви за цим знаком?

- Я вважаю, що людині треба вистрибнути з клітки зодіаку. Не можна бути сліпим астрологічним автоматом, біороботом. Хоча космічні процеси керують масовою свідомістю, під впливом планет виникають революції і війни, і саме в цій плоскості треба розглядати пророцтва Нострадамуса.

За зодіаком я Скорпіон. І вірю, що як пори року впливають на процеси в природі, так і положення Сонця, Місяця, сузір'їв абсолютно унікальним чином формує особливості характерів. Ми повинні розглядати час у контексті історії теперішнього і майбутнього. Історію майбутнього можуть бачити вибрані, посвячені. Виходячи із образу майбутнього, вони являють суспільству формули і коди, в яких сконцентровано час майбутнього, що розгортається пружиною.



КУПАНИЕ КЕНТАВРА (холст, акрілік, 100 х 100)

- Можна подумати – ви вірите у подорожі в часі...

- А так, вірю! Існують навіть йогівські практики подорожей у часі. Всім відома теорія циклічності часу (за цією теорією елементи минулого можуть повторюватися у теперішньому і майбутньому). Всім відоме відчуття, коли ми згадуємо, що якась подія точно була з нами колись, хоча і не в цьому житті. Іноді душа людини так і перебуває все життя в пошуках втраченого часу, коли вона жила в духовному світі, духовному плані. Реальність сучасної цивілізації в епоху постіндустріалізму, на жаль, не дає багато шансів душі людській злитися в гармонії зі світом природи, а природа являє лик Бога. Колись для наших предків храмами були особливі місця на берегах рік, у священних дібровах... Тонше за інших відчувають дивовижний світ природи люди творчі. Суспільство без музикантів, поетів, художників, які є посередниками між світом тонким і нашим матеріальним – приречене...

- А за китайським календарем ви народилися...

- У рік Кабана. За персидським календарем це – рік Павича: можу сказати, що бачу в собі його риси. Подібно до Павича я розпускаю хвіст моїх дарувань в області літератури, живопису і так далі. Іноді це мене самого ставить у тупик. Я можу абсолютно з таким же ентузіазмом займатися поетичними творами, як і живописними. Іноді дуже важко вибрати між музами, котрих у мене як мінімум дві. Але мене завжди цікавило також мистецтво кіно. Я дружив з відомими кінорежисерами – Рустамом Хандамовим, Сергієм Параджановим, а також сценаристом Фелліні і Тарковського – Тоніно Гуерра.



Муз, що дарує натхнення (холст, олія, 100-80)

- Ви завжди керуєте своїми емоціями?

- В принципі я керую емоціями. Тому що емоції – як полум'я: якщо ними не керувати, вони можуть спопелити самого їх носія. По великому рахунку як майстер я повинен перетворювати енергію емоцій в енергію думок і врешті – образів. Енергія думки може міститися в творах живопису і літератури, а також у кіно. Твори мистецтва без думки, без мессиджу мені не цікаві і відштовхують. Як художник, як поет я можу в якомусь сенсі розглядати і себе самого в якості актора, що грає свій власний образ. Але це буває не постійно.

- Яка ваша улюблена пора року?

- Я, безумовно, люблю гаряче літо. Одним із улюблених символів гарячого літа для мене є дюни, піщана пустеля. Обожнюю смажитися на каменях біля моря, тому після Англії зустрічаю зиму з неохотою. Хоча мені подобаються картини білого, і зима потрібна для очищення всього, так само як і криза потрібна для переоцінки цінностей. Тому я приймаю кризу і закликаю співгромадян приймати її з гордо піднятою головою. Найголовніше, щоб економічна криза не позначилася на особистісних стосунках. Для того й посилається вона, щоб перевірити ці стосунки.

- Отже, не світова економічна криза загрожує Україні, а...

- Ми живемо в суспільстві дещо деморалізованому, де першою страждає культура, відношення до неї. Це говорить про те, що наше суспільство є матеріалістично мислячим, а такий стан умів загрожує Україні перетворенням на колонію. Одно з моїх кредо: суспільство, яке не утримує цінностей власної культури, неодмінно буде поглинуте більш агресивною культурою і народом, який усвідомлює свої самість і характер.

- Героєм однієї з ваших найновіших картин є Микола Гоголь...



Flash-club (холст, олія, 167 х 108)

- Як художник, я прагну намалювати образ майбутнього, при цьому не цураючись іноді сатири, памфлету, гумору, коли намагаюся характеризувати соціальні явища. Тому мені близькі по духу не лише Гойя, Домьє, а й Гоголь, творчість якого вивчають у школах усього світу. Цьому нашому земляку пощастило набагато більше, ніж Тарасу Григоровичу Шевченку. На жаль, почувши прізвище "Шевченко", сучасна західна людина думає чомусь про футболіста Шевченка, а Гоголя знають усі. Може, прийде й час всесвітнього визнання Тараса Шевченка? Дай Бог! А поки-що премія за твори мистецтва імені Миколи Гоголя обіцяє стати в перспективі не менш відомою, ніж Нобелівська. Ця премія стане знаком епохи Водолія. Природно, політикам буде важко спекулювати на двомовності українців, тому що Гоголівська премія присуджуватиметься однаково за твори українською чи будь-якою іншою мовою світу. Швейцарія говорить як мінімум трьома мовами. І конфліктів у них ніяких не виникає. Чим більше людина знає мов, тим більше вона долучається до цінностей того чи іншого народу. Але головне те, що, знаючи інші культури, культурна людина добре відрізняє цінності власне культури свого народу, цінує та культивує їх. Ми не втратимо нашу індивідуальність, якщо будемо знати кілька мов, але навпаки – набудемо її. Що може бути кращим за українські обряди або костюми, танці, пісні? Але, знаючи інші мови світу, ми будемо здатні вступати легше в контакт і таким чином транслювати нашу культуру. Один приклад: якщо запустити в зовнішній світ двох українців, один з яких знає тільки українську мову, а інший – як мінімум ще й англійську – хто зможе краще розповісти про свою батьківщину?...

- Ваша скандальна картина "Містерія політичних смислів" експонувалася у Верховній Раді, а потім продавалася з аукціону в Києві... Що ви намагалися зобразити на цьому полотні?

- Український і російський політикуми – в дусі міфології Булгакова. Дилеми: залежність від газу тощо, але все це – на рівні притч.

- Пане Олеже, вас ніколи не зраджували друзі?

- Істинні – ніколи. На те вони і друзі, перевірені... А ті, які зраджувати, не були друзями. Спасибі тим, хто виявив себе в якості недругів. Лицемірна криводушність і геній – речі не сумісні. І сильний художник по характеру прямодушний і простий, хоча ця простота складається із синтезу думок, почуттів і досвіду. Досвід нічим не замінити. Я безумовно володію своїм унікальним досвідом, який дозволяє мені орієнтуватися у світі вульгарності, трюків, ефектів і знаходити часом істинні цінності, щоб, подібно самородкам золота, підняти і явити світу.

- Серед ваших найкращих друзів є досить відомі люди...

- Ми дружимо з Лесем Подерев'янським – відомим художником і письменником, у Києві він завжди дозволяє мені зупинятися в його майстерні. Моїми найкращими друзями є також кінорежисер Рустам Хамдамов, французький художник українського походження Антон Соломуха, відомий політолог Андрій Окара і політекономіст, нащадок династії Рюриковичів Мішель Ласкін-Ростовський, котрий, на жаль, досі залишається розчарованим в Україні. Мішель живе у Франції.

Найбільш постійною є дружба між людьми, які пов'язані професійно. Приятелів, знайомих може бути багато, вони виникають на певному етапі життєвого шляху. Розумію, що вони послані Богом, їх треба поважати, любити, цінувати. Але друзі – це більш глобальне, перевірене часом. Іноді якась людина, що з'явилася нібито випадково, насправді може перевернути твоє життя. А саме наше життя можна символізувати колесом фортуни, яке, як відомо, може підіймати до вершин успіху і опускати вниз, і знову підіймати нагору... І так завжди.

- Чи треба терпіти образи, якщо ти став заручником обставин, чи краще порвати стосунки (службові чи сімейні) і просто піти?

- Як підказує серце. Терпіти можна до певної межі. Український народ характеризує звичка все терпіти. Непомітно люди уподібнюються домашньому скоту, який може терпіти побої, поганий корм. Але й домашній скот може збунтуватись іноді у вигляді німого протесту – смертю. Запаси терпіння українського народу необмежені – так сформувалось історично з часів нашестя Золотої Орди, кріпосного устрою в Російській імперії. В українців доволі складно з почуттям власного достоїнства і відповідно правами людини. Поняття свободи не є наріжним каменем української свідомості. Нам треба вилазити з болота безглуздого, тупого скотського терпіння. Для цього кожен українець повинен повернутися до істинних людських цінностей у сім'ї і домі, в якому необхідно частіше виключати телевізор, тому що телевізор є шпигуном, покликаним зруйнувати тебе, твій світ, отруїти свідомість, перетворити на біоробота, на одиницю електорату, в кращому випадку. Треба молитися, абстрагуватися, іти в природу. Терпіти до певної межі – благородно, але терпіти безмежно – безглуздо й аморально. Терпіти безмежно, коли уже треба думати про самооборону і пряме вираження свого протесту – злочин. Але в усьому потрібна міра і тверезий розсудок. Анархія – далеко не кращий стан суспільства.



Гоголіана. Містерія воскресіння (холст, олія, 150 х 200)

- Який ваш головний життєвий принцип?

- Мій принцип – бути майстром, задумувати і здійснювати, залишаючись неухильним у поетапному здійсненні хоча б і нездійсненного, на перший погляд, проекту. Я вірю, що непохитна воля врешті-решт відливається в золоті злитки. "Філософським каменем" є містичний розум, здатний пісок переплавляти на алмази, в багні знаходити золото, перетворювати хаос на порядок, вибудовуючи ієрархію цінностей у найновітніших системах. Мужчина в якомусь сенсі – цар, якщо він здійснює задумане і несе відповідальність перш за все перед самим собою. Навчившись контролювати себе, свої думки і бажання, він здатен також контролювати навколишній світ. І в цьому я не оригінальний, за цим – глибока традиція. Саме спираючись на традицію ти здатен створювати найновіші форми життєвого устрою або новітні форми пластики у творах мистецтва. Але так здатна чинити людина досконала, менш за все залежна від агентів впливу – наркотиків, телебачення, догм, манії величчя.

- За що найбільше любите життя?

- Перш за все я вважаю, як і в православній релігії сповідується, що життя є безцінний дар. Я люблю своє життя, хоча для того, щоб повністю усвідомити його, не вистачить... одного життя. Нормальний стан – це коли у тебе не вистачає часу, щоб здійснити задумане. Так відбувається у людини, яка усвідомлює своє призначення, свою місію.

- Ви людина релігійна?

- Я вважаю, що людина зобов'язана орієнтуватися на якісь споконвічні цінності, але також має право на експеримент і на помилки. Для того, щоб усвідомити межі свободи совісті, іноді доводиться визначати їх шляхом досвіду. Послідовники екзистенціоналізму в філософії вважали, що погранична ситуація здатна виявити найбільш гостро і однозначно якісь найвищі цінності (або ж відсутність таких) в людині і в суспільстві, що проходить ту чи іншу фазу розвитку або занепаду. До цих пограничних ситуацій не треба прагнути спеціально, але іноді вони можуть мати місце в нашому житті – коли, наприклад, жінка народжує, а мужчина іде на війну. І хто з них більший герой чи героїня – у цьому випадку виникає питання. Є ще героїзм спільний по вихованню нової людини. І ще – героїзм протистояння обставинам, утвердження цінностей і пріоритетів всупереч шаленому спротиву, всупереч усьому і вся. Так і народжуються сяючі зразки найвищих цінностей.

Інтерв'ю взяла Наталія Жовнір

Колектив редакції "Нової газети по полтавськи" вітає Олега Володимировича з його красивим ювілеєм. Бажаємо особистого щастя й нових незвичайних творчих знахідок!

Нова газета по-полтавські, N42 (76)

28 жовтня 2009 р.



Містерія політичних трансформацій (холст, олія, 160 х 105)