Сьогодні 25 років, як пішов з життя Володимир Челомей

Це було вже цілу вічність тому – у грудні 1984 року, а я пам"ятаю той день і трагічний вирок Долі щодо Володимира Миколайовича Челомея.

Він би міг жити й жити – йому усього навсього було 70.

Завдяки таким людям Україна може вважатися одним з провідних лідерів космонавтики, прогресу та розвитку людства в цілому.

На жаль, доводиться додавати: В МИНУЛОМУ...

+++++++++++++++++++++++++++

"НАЗДОГАНЯТИ – ОЗНАЧАЄ ВІДСТАВАТИ..."

Видатний радянський вчений та ракетний конструктор Володимир Челомей шукав для перемоги в космічних змаганнях несиметричних рішень

Ольга Окара, член-кореспондент Російської академії космонавтики ім. К.Е. Ціолковського, кандидат технічних наук



В Полтавському музеї авіації та космонавтики ім. Ю.В. Кондратюка є велика експозиція, присвячена видатному конструктору ракетно-космічної техніки Володимиру Миколайовичу Челомею. Чому саме в Полтавському музеї? Як було пов'язане життя Челомея з Полтавою та Україною? Коротко нагадаємо.

Володимир Миколайович Челомей народився 30 червня 1914 року в м. Сідлець (зараз це Польша). Сім'я Челомеїв майже відразу після його народження переїхала до Полтави, тікаючи од Першої світової війни, тож дитинство малого Володі пройшло саме у Полтаві. Сім'я оселилася в будинку, який належав Ганні Василівні Гоголь-Яновській. В цьому будинку після революції оселилася і Марія Олександрівна Бикова, онука О.С. Пушкіна, що була одружена з племінником Миколи Васильовича Гоголя. Згодом сюди з Яновщини прибула і дочка Бикових Софія Данилевська з дітьми, погодками маленького Володі. Отже, сім'я Челомеїв жила під одним дахом з нащадками Пушкіна та родичами Гоголя. Як визнавав сам Володимир Миколайович, таке оточення значною мірою вплинуло на його виховання і формування характеру: з дитинства йому була привита любов до іноземних мов, гри на фортепіано, вишуканість в одязі та манерах.

Його покликанням була механіка. Він на відмінно закінчив Київський авіаційний інститут. Зі студентських років почалося його наукова діяльність. Через рік після закінчення інституту захистив дисертацію на звання кандидата наук, став докторантом Української Академії наук. В числі п'ятидесяти докторантів Радянського Союзу був удостоєний почесної нагороди – сталінської стипендії. Напередодні війни захистив докторську дисертацію на тему "Динамічна стійкість і міцність пружного ланцюга авіаційного двигуна", яка загубилася, не дійшовши до ВАКу. Потім після війни він вдруге її захистив вже в Росії, в МГТУ ім. М.Е. Баумана.

Про внесок Володимира Миколайовича в розвиток ракетно-космічної техніки почали говорити лише після його смерті (його не стало 8 грудня 1984 року), тому що його діяльність була переважно спрямована на створення великого оборонного щита СРСР – він був глибоко засекреченою людиною. Сьогодні на російському телебаченні з'явилися фільми, з'явилися окремі публікації і книжки про діяльність Володимира Миколайовича, але скільки б не писали про нього, все буде недостатньо – настільки значні були для держави результати роботи керованих ним науково-конструкторських організацій, настільки це була неординарна і талановита людина.



Спробуємо перелічити основні здобутки Генерального конструктора В.М. Челомея:

- 45 проектів крилатих ракет: за його життя 18 пройшли випробування, з них 10 прийнято на озброєння Воєнно-морського флоту Радянського Союзу;

- Перші в світі маневруючі супутники "Політ -1", "Політ-2", серед них і ті, якими під час Карібської кризи Микита Хрущов лякав американців;

- 32 проекти балістичних ракет, з них 10 прийнято на озброєння. Балістичні ракети сімейства "Соток" ("УР-100"), попри те, що створені понад 40 років тому, і сьогодні перебувають на бойовому чергуванні в Росії – їхня досконала ампульна конструкція гарантує використання десятиліттями;

- Ракетно-космічний комплекс "Протон" з сімейством ракетоносіїв "Протон", які ще у далеких 1960-х вивели на орбіту однойменну наукову станцію, а пізніше – космічні станції "Салют", "Мир", російські блоки до Міжнародної космічної станції (МКС). Саме "Протон-К" з дорозгінним блоком вивів міжпланетні кораблі для обльоту Місяця, Венери, Марса, а також автоматичні апарати для посадки на ці планети. До речі, ця ракета і на сьогоднішній день складає основу космічного флоту Росії.

- Перша в світі Орбітальна пілотована космічна станція ракетно-космічного комплексу "Алмаз", яка стала праобразом всіх послідуючих орбітальних станцій, включаючи станцію "Салют", "Мир" і МКС. До складу РКК "Алмаз" також входив автономний транспортний вантажний корабель з апаратом для повернення екіпажу, праобраз вантажного таксі "Прогрес" для МКС.

Діяльність Володимира Миколайовича відзначена двома зірками Героя соціалістичної праці, орденами Леніна, він лауреат Ленінської і Державних премій. А найбільше пишався золотими медалями: ім. М.Є. Жуковського "За кращу роботу з теорії авіації" та ім. О.М. Ляпунова "За видатні праці у галузі математики і механіки" від АН СРСР. Він був не лише Генеральним конструктором таємного конструкторського бюро, від якого залежав геостратегічних баланс двох понаддержав – СРСР та США. Він був вченим, педагогом, громадським діячем (доктор технічних наук, професор, академік АН СРСР, завідувач заснованої ним кафедри в Московському Державному Технічному Університеті ім. М.Е. Баумана, депутат Верховної Ради СРСР).

Здавалось би, що Володимир Миколайович – везунчик долі, або якийсь надто успішний кон'юктурник. І справді, нерідко з'являються публікації, наповнені сентенціями – мовляв, усі його досягнення – це результат особистого сприяння з боку Микити Хрущова, бо в ОКБ Челомея працював син Першого Секретаря Сергій. Але замовчується, що Микита Хрущов був зміщений із свого посту в 1964 році, а основні досягнення ОКБ Челомея були ще попереду. Володимиру Миколайовичу доводилось перемагати, як кажуть, не завдяки, а "вопреки".

Скільки його проектів, які б могли принести славу і могутність державі в 1970-1980-х роках, зекономити великі кошти і які тепер набувають першочергової актуальності в космічних програмах США, Китаю та інших держав, залишилися нездійсненними. Серед цих тем: ракетно-космічний комплекс для польоту на Місяць "УР-700 – ЛК-700" і легкий космічний літак ("ЛКС"). Автор цих рядків, ще молодим спеціалістом, працюючи в конструкторському бюро В.М. Челомея, брала участь у конструкторських розробках цих проектів, тому ці теми особливо близькі і небайдужі автору. Стверджую, що, якби були прийняті до виробництва проекти В.М. Челомея "УР-700 – ЛК-700" і "ЛКС", дуже вірогідно, що експедиція з нашими космонавтами побувала б на Місяці першою, і сьогодні б Росія та Україна мали б ефективний транспортний засіб – легкий космічний літак. Це думка багатьох ведучих спеціалістів в галузі космонавтики.



На чому базується таке твердження? В 1961 році, після польоту Юрія Гагаріна, США прагнули реваншу в космосі. Американці вибрали піонерський напрямок – здійснити в найкоротший термін політ до Місяця. Дж. Кеннеді 25 травня 1961 року виступив з посланням у Конгресі до народу США: "Я вірю, що держава погодиться на необхідність висадити людину на Місяць і забезпечить його повернення на Землю до кінця цього десятиліття". Національно-космічне агенство Америки (НАСА) оголосило конкурс на кращий проект космічного корабля "Аполон" для польоту трьох астронавтів на Місяць. В США почалися роботи по програмі "Сатурн – Аполлон".

Цей виступ став сигналом для розгортання робіт по програмі пілотованого польоту на Місяць не тільки в США, а й в СРСР. В керівні органи держави були запрошені С.П. Корольов, В.М. Челомей і М.К. Янгель.

Перед С.П. Корольовим було поставлене завдання висадити експедицію на Місяць. В корольовському ОКБ починаються роботи над створенням надпотужного ракетоносія (РН) "Н-1".

Конструкторському бюро В.М. Челомея Постановою ЦК КПРС і Ради міністрів від 24 квітня 1962 року доручається створити ракетоносій для обльоту Місяця. На першому етапі челомеївський ракетоносій, який став широковідомим під назвою РН "Протон", а по класифікації ракетоносіїв, розроблюваних в ОКБ Челомея, називався РН "УР-500", був запроектований як двоступенева ракета для відпрацювання першої і другої ступенів в програмі обльоту Місяця і паралельно як РН для виведення на орбіту Землі важких супутників. В 1965 році РН "Протон" успішно стартував, вразивши світ своєю потужністю. Він вивів на орбіту навколо Землі однойменну наукову станцію "Протон" незбагненної на ті часи маси – 12,2 т. До речі, перший американський РН "Сатурн-1", із сімейства ракетоносіїв, створюваних для польоту астронавтів на Місяць, допускав корисне навантаження до 10 т.

Наступний РН "УР-500 К" в ОКБ В.М. Челомея – розроблявся на базі РН "УР-500" у відповідності з Постановою від 3 серпня 1964 року вже як трьохступенева ракета для вирішення основної задачі – обльоту Місяця пілотованим космічним апаратом з послідуючим поверненням на Землю. Характерно, що проектування і виробництво ракети подібного класу велось вперше, і ряд рішень, наприклад, компоновочна схема першої ступені, не мали і не мають аналогів в практиці ракетобудування. Була використана пакетна схема, в якій силову основу складав центральний бак з окислювачем, до якого прикріплювались по периферії шість бокових блоків. Кожен боковий блок являв собою закінчену одиницю і до його складу входив двигун і горюче для нього.

Двигуни першої ступені були запроектовані і виготовлені в ОКБ В.П Глушка, другої ступені в ОКБ С.О. Косберга. Бокові баки і центральний блок першої ступені, а також кожна послідуюча ступінь транспортувались на космодром залізницею окремо і по простій схемі збиралась на технічній позиції космодрому. Тобто для РН зі стартовою масою біля 700 т вдалось обійтись без проведення складних і великих за обсягом робіт поза межами заводу-виробника. Виробництво всіх ракетоносіїв відбувалося в Москві на машинобудівному заводі ім.М.В. Хрунічева. Без суттєвих змін в конструкції ракета експлуатується більше 40 років, і сьогодні не поступається основним конкурентам-ракетоносіям на світовому ринку космічних транспортних послуг.

Володимир Миколайович був наділений виключним даром наукового передбачення. Його наукові ідеї, оригінальні технічні рішення і практичні розробки і сьогодні слушні. У нього був свій особливий стиль. Це нова, яскрава, іноді, на перший погляд, парадоксальна ідея, блискучий її захист з переконливою аргументацією на основі копіткого аналізу з точки зору надійності, мінімальності затрат і термінів виконання.

Таким чином, під керівництвом В.М. Челомея були розроблені і створені перші три ступені ракетоносія "УР-500 К".

В той же час роботи з розробкою РН "Н-1" в КБ С.П. Корольова йшли кепсько. В основу ракетоносія був закладений невдалий проект. В.М. Челомей вважав його технічною авантюрою. Він звертав увагу на те, що в компоновку ракетоносія, особливо першої ступені, були закладені вкрай хибні конструкторські рішення.

6 вересня 1965 року уряд, зваживши на відставання робіт по РН "Н-1" і загрозу втратити приоритет в космонавтиці, видає Постанову про прискорення робіт в Місячній програмі на основі вже випробованого РН "УР-500 К". Приєднавши дорозгінний блок "Д", розроблений в ОКБ Корольова, стало можливим вивести вже 20 т корисного навантаження. Цього було досить для запуску космічного апарату без екіпажу з метою обльоту Місяця. 2 березня 1968 року на РН "УР-500 К" з дорозгінним блоком стартував перший корабель "Л-1" розробки ОКБ С.П. Корольова, призначений для доставки екіпажу на Місяць. Він здійснив обліт Місяця і повернувся на Землю.



Для КБ В.М. Челомея завдання було виконано, ракетоносій для обльоту Місяця створений, але Володимир Миколайович не заспокоюється – він виношує ідею створення нового потужного ракетоносія на базі РН "УР-500 К". Для цього Челомей пропонує під РН "УР-500 К" підвести нову ступінь, використавши потужні двигуни, які в той час в ОКБ Генерального конструктора двигунів Валентина Петровича Глушко розроблялися для РН "Н-1". Звернемо увагу, всі три Генеральні конструктори: Сергій Павлович Корольов, Володимир Миколайович Челомей, Валентин Петрович Глушко – вихідці з України, і насправді вони без метафор – кожен гетьман у своїй справі. Це нам, українцям, приємно усвідомлювати, але і конкуренція поміж них, як це ведеться серед нас українців, була найжорсткіша.

"УР-700" – так Володимир Миколайович назвав новий ракетоносій. При цьому урядової Постанови на його розробку не було, хоч керівництву переваги челомеївського проекту були відомі, і вони з ними погоджувалися. І тільки тоді, коли зовсім стало ясно, що з королівського РН "Н-1" толку не буде, в 1967 році вийшла урядова Постанова про розробку ескізного проекту ракетно-космічного комплексу "УР-700 – ЛК-700" в ОКБ В.М. Челомея.

Ескізний проект важкого РН "УР-700" і космічного корабля "ЛК-700" з цільовим призначенням доставки екіпажу з двох-трьох чоловік на Місяць і повернення його на Землю був виконаний в стислі терміни – за один рік.

Траєкторія польоту була розрахована на прямий (без проміжних стиковок) політ до Місяця. Зауважимо, що зараз важко встановити, чи був знайомий В.М. Челомей з працями свого полтавсього земляка Ю.В. Кондратюка і його траєкторією польоту на Місяць, якою скористалися американці.

Відомо, що траєкторія з проміжною орбітою навколо Місяця розглядалась челомеївськими спеціалістами, але зважаючи на ризики, пов'язані як з недостатньою надійністю електронної апаратури на той час, так і, не в останню чергу, з нашою ментальністю (в практиці космонавтики не один радянський космічний корабель після успішного старту летів не туди, куди треба, через механічні помилоки виконавців – наприклад, монтажників, при стиковці електричних кабелів), В.М. Челомей обрав варіант траєкторії з прямою посадкою на Місяць.

На першій і другій ступенях передбачалось використати дев,ять однакових двигунів розробки КБ ім. В.П. Глушка з тягою по 640 т, для третьої ступені використати двигунну установку першої ступені РН "УР-500", що давало можливість повністю задіяти наявні результати стендових і льотних випробувань.

Паливні баки і відсіки мали ті ж розміри, що й агрегати РН "УР-500", це дозволяло повністю використати конструкторську документацію, технологію виготовлення і виробничу базу для нього. Враховуючи обмежені терміни створення такого потужного комплексу, в усіх двигунах ракетоносія передбачалося використати широко освоєні низькокиплячі компоненти топлива. Окрім того, зважаючи, що кошти на створення стартового комплексу складають значну частку в загальному кошторисі проектування і виробництва ракетоносія, домовилися, що РН "УР-700" буде стартувати з стартової площадки, збудованої для РН "Н-1".

Американський РН "Сатурн-5", що розроблявся в США для Лунної програми, майже по всім параметрам поступався "УР-700", наприклад, розрахункове корисне навантаження американського РН складало 130 т, в той час як у РН "УР-700" – 150 т.

Системи космічного корабля "ЛК-700" забезпечували життєдіяльність 2-х космонавтів на протязі 8-ми діб з них до 24 годин перебування на Місяці, як в штатних умовах, так і в умовах розгерметизації. Результати ескізного проектування ракетно-космічного комплексу "УР-700 – ЛК-700" показали реальну можливість реалізації висадки екіпажу на Місяць в 1972 році.

По відгукам генерал-полковника авіації М.П.Каманіна, організатора Центра підготовки космонавтів ім.Ю.А.Гагаріна, челомеївський корабель для посадки на Місяць "ЛК-700" був також значно простіший і надійніший, ніж "Л-1" і "Л-3", запроектовані в КБ С.П. Корольова.

Але цей перспективний ракетно-космічний комплекс залишився не реалізованим, спрацювала радянська бюрократична машина. Час був загаяний, кошти "з'їв" корольовсько-мішинський ракетоносій "Н-1" (Сергія Павловича Корольова вже на той час не було в живих, він помер 14 січня 1966 року). Тоді ж з ініціативи міністра оборони Д.Ф.Устінова всі приоритети незалежно від якості проектів були віддані саме РН "Н-1".

Для збірки РН "Н-1" на полігоні був створений завод "Прогрес". Запуск "Н-1" відбувся 21 лютого 1969 року. Ракета відірвалася від стартової площадки, але на 67 секунді пройшов збій в роботі першої ступені, і вона впала на територію полігону. 3-го липня цього ж року відбувся наступний запуск "Н-1". Ракета, відірвалася від стартового столу і, пропрацювавши 10 секунд, розвалилася на частини. На цей раз вона впала на пусковий стіл вмить знищивши всі 5 поверхів стартового комплексу. Уламки носія розлітались на відстань до 7 км. Це означало крах не тільки проекту "Н-1 – Л-1", а й кінець проекту "УР-700 – ЛК-700".

Так бездарно провалилася радянська пілотована Місячна програма. Але заради справедливості зазначимо, що ми першими, хай лише в автоматичному режимі, на челомеївській ракеті облетіли Місяць і першими здійснили посадку автоматичних апаратів на поверхню Місяця. Сьогодні широко розгортаються дискусії, чи взагалі потрібні пілотовані експедиції, може краще зосередитись тільки на автоматичних польотах? Але це тема інших обговорень. Зазначу лише, що висновки автором робляться з погляду сучасника тих подій, в контексті того часу.

А в США 3 березня того ж 1969 року запускають космічний корабель "Аполлон-9" з екіпажем з трьох астронавтів з метою відпрацювати техніку маневрування апаратів на орбіті навколо Місяця. І, нарешті, 16 липня ракета "Сатурн-5" стартує з місячним кораблем "Аполлон-11" і астронавтами на борту: Армстронгом, Олдрином і Коллінзом. 20 липня Армстронг і Олдрин успішно здійснюють м'яку посадку корабля на поверхню Місяця, і Армстронг робить перший історичний крок землянина по поверхні Місяця.

Вже в 1980-х роках недобра воля міністра оборони СРСР Д.Ф. Устінова вдарила й по іншому проекту Володимира Миколайовича. Тоді в СРСР і за рубежем фахівців ракетної техніки почали серйозно турбувати проблема вартості запуску 1 кг корисного вантажу. Космонавтика, побудована на одноразовому використанні ракетної техніки, починала відчутно тиснути на бюджети й екологію країн. Цим в значній мірі і було обумовлене повернення до транспортних систем з космічним кораблем багаторазового використання – ракетопланів. У США після успішної Місячної програми звернулися до багаторазової транспортної космічної системи (МТКС), що одержала назву "Спейс шаттл" (космічний човник), перший політ якого відбувся 12 квітня 1981 року.

В СРСР в 1976 році також приймається урядове рішення про створення багаторазової транспортної космічної системи, багато в чому дублюючої американську "Спейс шаттл": радянська партноменклатура на той час почала сприймати Захід як непогрішимий еталон, який належало сліпо копіювати. Для цієї програми необхідно було розробити новий ракетний носій "Енергію", Генеральним конструктором якого було призначено В.П. Глушка, й космічний корабель "Буран" – його Генеральним конструктором став Г.Є. Лозино-Лозинський.

В.М. Челомея також запросили взяти участь у цій програмі. Але він відмовився, тому що завжди був прихильником, як тепер кажуть, несиметричних рішень – рішень, які дозволяють меншими зусиллями досягти бажаних результатів. Він доводив, що розробка МТКС типу "Спейс шаттл" для СРСР економічно невигідна й запропонував проект легкого космічного літака, який буде запускатися ракетоносієм "Протон". Це зменшувало кошторис розробки транспортно-космічної системи більше ніж на порядок. Проект ракетоплан "ЛКС" плюс ракетоносій "Протон" був на той час найбільш реальний і технічно забезпечений.

"ЛКС" із самого початку розроблявся як космічний багатоцільовий літак, який міг виконувати транспортні операції по обслуговуванню існуючих орбітальних станцій, доставці екіпажів і вантажів на орбіту і повернення їх на Землю, а також дозволяв вирішувати чимало завдань, пов'язаних з обороною, наукою й народним господарством країни.

З врахуванням прийнятої в ті роки військової доктрини США програма "Протон – ЛКС" парирувала зусилля США в створенні стратегічної оборонної ініціативи (СОІ), елементи якої розроблялися американцями задовго до її проголошення. Зокрема, в той час серйозно обговорювалося питання про створення космічного бомбардувальника на базі "Спейс шаттл", здатного на першому витку траєкторії польоту бомбити Москву й інші міста Радянського Союзу.

Після прискіпливого аналізу різних варіантів В.М. Челомей зупинився на проекті, в якому "ЛКС" міг виводити на орбіту 4-5 т корисного вантажу. В космічному літаку передбачалося максимально використати результати льотно-конструкторських випробувань моделей ракетопланів шестдесятих років, а також, відпрацьовані на орбітальній станції "Алмаз" системи управління, забезпечення життєдіяльності екіпажу, теплозахисту й т.д.

Теплозахисне й теплоізоляційне покриття були розраховані на 100 пусків, причому вони виготовлялися за нетрадиційною технологією – це дозволило відмовитися від дуже витратної "плиточної" системи, що застосовувалася на "Спейс шаттл" і, по одній з версій, стала причиною трагедії американського космічного човника "Колумбія".

Лише за чотири роки, що для розвитку космічної техніки є надзвичайно коротким терміном, була реальна можливість створити ракетно-космічну систему з багатоцільовим космічним літаком "ЛКС" і ракетоносієм "Протон". Для запуску "ЛКС" уже тоді були готові два стартові комплекси з двома стартовими позиціями кожний.

В 1980 році колективом Центрального конструкторського бюро машинобудування під керівництвом В.М. Челомея було підготовлено 25 томів "Технічних пропозицій" по конструкції "ЛКС" і 15 томів по його використанню. Був виготовлений повномірний макет космічного літака, і В.М. Челомей виніс проект "ЛКС" на розгляд Державної комісії. Проект отримав схвальні висновки експертних комісій, але знову втрутився міністр оборони Д.Ф. Устінов, і перспективний альтернативний челомеївський проект закрили. Дарма Володимир Миколайович доводив доцільність виготовлення й запуску двох-трьох льотних машин "ЛКС", щоб упевнитись в його ефективності й показати, що цей проект на порядки зменшить витрати на програму багаторазової космічної системи.

Замість цього на державному рівні приймалося рішення про прискорення розробки МТКС "Енергія – Буран". При цьому треба віддати належне фахівцям, які спроектували й виготовили ракету-носій "Енергія" і космічний корабель "Буран", здатний виводити в космос 30-тонні вантажі. "Буран" був забезпечений повністю автоматичною системою посадки, для теплозахисного екрану використовувався унікальний вуглець-вуглецевий матеріал і особлива кераміка. Московський інститут авіаматеріалів розробив унікальний алюмінієво-літієвий сплав для паливних баків, а Київський інститут ім. Патона – безпрецедентний спосіб зварювання цього сплаву. Стартувавши в Байконурі 15 листопада 1988 року, космічний літак "Буран" через три години польоту, керований суперавтоматикою, з ювелірною точністю приземлився на посадкову смугу, збудовану спеціально для нього.

У цьому проекті СРСР не тільки наздогнав, але й випередив Америку, тільки яких це коштувало зусиль і як бездарно закінчилася ця програма! Витратна напруга програми МТКС "Енергія – Буран" на економіку країни, непристосованість радянської економічної системи до конвертації власних унікальних технологічних досягнень, генерованих у космічній галузі в народне господарство країни, наблизили крах всього СРСР. А новій російській владі космічні програми взагалі виявилися непотрібними, і апофеозом їх "діяльності" є доля космічного літака "Буран", що більше не злетів, а стоїть прикутим на Пушкінській набережній Парку культури й відпочинку в Москві.

Порівняльний аналіз тактико-технічних характеристик проектів "Протон – ЛКС" і "Енергія-Буран" показує, що кожний з них мав свої напрямки переважного використання, але, оцінюючи забезпеченість обох проектів готовими системами й рівнем їхньої розробки, можна зробити висновок, що якби в 1980 році було ухвалене рішення про створення системи "Протон – ЛКС", а вже потім такого грандіозного проекту, як "Енергія – Буран", багатьох втрат у масштабі цілої держави можна було б уникнути.

Тепер же, в останні десятиліття, космос перетворився в надзвичайно вигідну справу. Весь світ зв'язують системи передачі інформації за допомогою космічних систем., за рік виникає необхідність запуску сотень орбітальних об,єктів. Свої супутники намагаються запустити не тільки розвинені країни, але й ті, кого раніше презирливо називали "третім світом" – Індія, Китай, країни Латинської Америки. Потрібні супутники для пошуку корисних копалин, для керування рухом не тільки літаків, кораблів, а навіть автомобілів, для екологічного моніторингу і т.п. До того ж на орбіті існує Міжнародна космічна станція з постійним перебуванням на ній людей. Для їхнього обслуговування, ремонту потрібні багаторазові транспортні космічні системи. Дедалі більшої популярності набуває космічний туризм.

Після закриття програми "Енергія – Буран" Г.Е. Лозино-Лозинський прикладав надзвичайні зусилля для створення багаторазового комплексу на базі україно-російського літака-носія АН-225. Але пішов з життя Лозино-Лозинський, хиріє НПО "Молнія", яке він очолював, після трагедії з "Колумбією" не так давно поновив польоти "Спейс шаттл". В той же час у США активно працюють над новим крилатим носієм, який зможе виходити на орбіту й повертатися на Землю як звичайний літак. Якщо справа у американців "вигорить", то ця система різко обрушить ціни запуску на орбіту 1 кг вантажу й зробить неефективною традиційну ракетну космічну техніку.

В Росії в лютому цього року був проведений конкурс проектів нової космічної транспортної системи. Як стало відомо, конкурс виграв проект ракетно-космічного комплексу ім. С.П. Корольова – багаторазовий космічний корабель "Кліпер". Він розрахований на доставку і повернення з орбіти до 6 космонавтів. Це теж дуже нагадує американський проект космічного літака на 6 чоловік, який, як заявлено, розробляється для задоволення попиту бажаючих на космічний туризм.

В дружній бесіді Володимир Миколайович незадовго до своєї трагічної кончини говорив, що "доганяти і переганяти" – це хибне рішення. Я тоді вперше від нього почула роздуми про те, що в подібних ситуаціях треба шукати "несиметричні рішення". Саме проекти "УР-700 – ЛК-700", "Протон – ЛКС" могли стати достойною "несиметричною" відповіддю американській Місячній програмі і "Спейс шаттлу".

Хочеться зауважити в зв'язку з процесами, які відбуваються зараз в Україні, що пошук несиметричних та асиметричних рішень в озброєнні та інших галузях життя – надзвичайно актуальне питання, особливо в українських умовах. Фактично це єдина можливість зберігати конкурентоспроможність в умовах, в яких симетрична конкуренція неможлива через відсутність ресурсів – нафтогазових, фінансових, технологічних, людських. Шлях "доганяти і переганяти" – хибний шлях: сліпе копіювання любого рецепту (західного чи східного) – справа людей з минулого або недоброчинників. Це добре розумів Володимир Миколайович. Доганяти – означає відставати!

Ольга Окара

(повний варіант тексту, надрукованого в "Зеркале недели", 26 травня 2007 року)

укр.: http://www.dt.ua/3000/3100/59399/

рус.: http://www.zn.ua/3000/3100/59399/