Племінник абстракціоніста – автор проекту ЄС (текст: Олег Мінгальов)

Днями на цьому блозі з'явилося есе художника Олега Мінгальова про Василя Кандінського, яке привернуло увагу естетів, любителів сучасного мистецтва та класичного авангарду, а також тих, хто цікавиться темою метемпсіхозу.

Сьогодні, як ми і обіцяли, друге есе – про його племінника Олександра Кожева (Кожевнікова) (1902-1968), який був відомим французьким (!) філософом-неогегельянцем та геополітичним теоретиком – наприклад, одним з проектантів та фундаторів Європейського Союзу.

Текст подається в авторській редакції.

_________________________________________________

Олег Мінгальов

Племінник абстракціоніста – автор проекту ЄС

Українські політики та експерти заводять розмови відносно можливої чи неможливої перспективи вступу України до ЄС (Європейського Співтовариства). Однак слід пам'ятати перш за все, що ЄС не виник раптом – як чортик з табакерки, а тому не раптом туди може й Україна потрапити.

Отже, ЄС створювався на засадах ЄЕС (Європейського Економічного Співтовариства, заснованого у 1957 році).

Традиційно мріяли про створення чогось подібного на зразок сучасного ЄС багато одіозних політиків – Наполеон Бонапарт, В.І. Ленін (відоме його есе "Щодо лозунгу Об'єднаних Штатів Європи"), Адольф Гітлер, сер Девід Мослі (лідер британських націоналістів). Були намагання утворити Священну Римську імперію в добу середньовіччя...

Проте найбільш успішний приклад панєвропейської політики майже тисячу років тому подав великий князь Ярослав Мудрий, котрий видав своїх синів та доньок за європейських принцес та принців. 6 років правила Ганна Ярославна після смерті свого чоловіка – короля Франції Анрі. Саме ця красива й талановита жінка надала імпульс продовженню династії французьких королів. Саме їй Франція та Європа завдячує куртуазному стилю. Отже Франція та Київська Русь виявились генетично пов'язаними.

Україні, Росії та Білорусі не слід надто штовхатись у черзі до ЄС. Треба мати гідність, а отже пам'ятати власну історію. Але хто ж таки явився автором сучасного проекту ЄС? На щастя цим автором виявився не політик але філософ, якому Україна також була домівкою, особливо ж – прегарне місто платанів...наша Одеса.



Європа, 998 рік

Хоча філософ та геополітик Олександр Кожев (Кожевніков) народився у Москві, однак з Одесою його пов'язували родинні зв'язки. Він був... племінником великого художника-абстракціоніста Василя Кандінського, котрого в свою чергу з Одесою пов'язувало багато спогадів дитинства. Олександр Кожев навчався у Берлінському Хейдельбергському університеті. Його викладачем був відомий німецький філософ Карл Ясперс. Племінник Кандінського став неогегельянцем, коли ж емігрував до Франції – підтримував дружні зв'язки з філософами ліво-євразійського напряму Карсавіним та Святополк-Мирським. Саме у Франції він на тамтешній манер скоротив своє ім'я. Так Кожевніков став Кожевим.

Філософ приймав участь у лавах Спротиву під час окупації Франції німцями. Вже тоді він зрозумів що Франція як самостійна держава надто вразлива, а тому треба буде у майбутньому шукати якихось шляхів для об єднання усіх європейських народів щоб надалі уникнути таких страхітливих війн на кшталт Першої та Другої світових. В той же час він спостерігав як Сполучені Штати намагались впливати на хід європейської історії з-за куліс, даючи кредити, заробляючи шалені прибутки на кредитах під час цих двох останніх світових війн, роблячи європейські країни бідними й залежними та користуючись врешті решт загальною слабкістю європейських країн, спричиненою братовбивчою ворожнечею.

Російський філософ розпрацював у кінці 40-х років доктрину безпеки Франції; його концепція безпеки вважає за доцільне утворити міцний союз Франції та Германії, свого роду кістяк, на якому б тримався майбутній панєвропейський організм. Кожев вважав що у майбутньому вічним конкурентом такого панєвропейського утворення стануть власне Сполучені Штати Америки. Тому буде за доцільне утворювати різноманітні союзи хоча б з Москвою чи Пекіном (або ж Тегераном), однак ніколи – з Вашингтоном. Олександр Кожев працював у кабінеті Президента Франції Валері Жескар д'Естена. На лекціях Кожева бували: лідер сюрреалістів Андре Бретон (автор славнозвісної поеми "Магнітні поля"), італієць Роже Гароді (автор відомого культурологічного есе "Реалізм без берегів"), Раймон Арон, Жан-Поль Сартр (послідовник екзистенціалізму в літературі, хоча в цьому він більше завдячував саме філософу Бердяєву) та інші.

Геніальній автор великого сучасного європейского проекту помер 4 червня 1968 року після засідання Європейського Економічного Співтовариства у Брюсселі. Безпосередньо на цьому засіданні він був головою. Щодо так званої революції у Франції 68-го року Кожев був скептиком, вважаючи зазначені події чимось на кшталт повстання "мажорів" (синків буржуазних родин). Кожев вважав що справжніх революцій без крові не буває. Цікаво, як би прокоментував філософ-геополітик увесь характер та хід Помаранчевої увертюри в Україні? Що б він порекомендував сучасній Україні?

...Мабуть, спочатку сформулювати свою доктрину безпеки та консолідувати суспільство а потім на зразок Франції щодо Германії – утворити кістяк з Росією й таким чином запустити панслов'янський чи то євразійський проект. Але розпочинати подібні грандіозні проекти слід з економіки, тобто поступово. Таким чином у майбутньому може й здійснилася б мрія Наполеона Бонапарта відносно співіснування двох імперій на континенті – "Західної" та "Північної" (як відомо, російський імператор Александр Перший з цією пропозицією свого "західного" колеги не погодився віддати за Наполеона свою доньку). Пихатий цар не мислив подібно до Ярослава Мудрого, що й спричинило безглузду, як на мою думку, Вітчизняну війну. Щодо реакції США відносно такого можливого утворення, не варто й гадати! Не варто й гадати як би прокоментував філософ-геополітик усі ті обіцянки-цяцянки деяких сучасних українських політиканів-банкротів, що заявляють буцімто вони власне своїми особистостями та своїм "авторитетом" на Заході і є "гарантом вступу України до ЄС"! Таким відомим та поважним політиком на Заході був хіба що Богдан Хмельницький, котрому писав сповнені неприхованого пієтету листи Олівер Кромвель, до того ж, з певними планами, намагаючись створити "коаліцію" протестантів з православними проти... католиків. Політикани, котрі експлуатують пострадянський синдром, розраховують на невігластво, довірливість та наївність основного населення країни, в котрому вбачають біомасу електорату, не більше. Пострадянський синдром по суті означає відокремленість, ізольованість, провінціалізм. Як би кому не хотілось – сучасні євростратеги ніколи не підуть проти засад цього утворення (ЄС). Тому й звертають увесь час на фактор Кремля у Берліні та Парижі. Тому й підписують різні угоди з Кремлем в обхід Києва. Та й чи будуть вони поспішати щодо включення в зону ЄС – Чорнобильської зони?...Атож!



Європа, 1812 рік

Але ж використовувати якимось чином на останніх ролях тих, що так просяться, звичайно, не відмовляться. Отже й не будуть проти того, щоб використовувати нашу країну в якості буферної зони споживчого ринку без засобів власного виробництва, а заодно місцесховища відходів ядерного палива та відстійника для хвиль емігрантів зі Сходу. Але чи потрібно це народу України? У світі істини – це зрозумілі речі кожному українцеві. Не треба бути великими євразійцями-філософами, подібно Олександру Кожеву чи то Карлу Хаусхоферу, щоб зрозуміти це. Однак лицемірно наші українські політикани не бажають говорити щодо дійсного стану речей. Коли, наприклад, говорять про відсутність власного кіновиробництва то скоріше ладні звинувачувати кінорежисерів, кінодраматургів чи то акторів, забуваючи що культура завжди постає суб'єктивним фактором економіки. Обставини ж для розвитку національної економіки спричинені екзістенційним вибором шляху, яким прямує суспільство, геополітичним обрієм, котрий увесь час змінюється. Культура, національні цінності, святині, духовний вимір, етика врешті решт вкупі визначають поступ суспільства у майбутнє. Без образу майбутнього не можлива консолідація суспільства. Однак приходиться констатувати – Україна та її ресурси залишаються відчуженими від її народу. Народ-неборака, народ-посіпак, пограбований вщент, поки що зовсім не здатний як в часи Богдана консолідуватися та обійняти своє законне право на своїй землі. Бути українцем зараз – це бути тим, хто відчуває жахливу соціальну несправедливість та напруженість у суспільстві. Ліберальна модель явилась основним засобом відчуження громадян від ресурсів власної країни. Виникає риторичне питання: так кому ж подарували українці свою суверенну державу?



Європейський Союз

Транснаціональний капітал використав сповна продажність правлячого прошарку, котрий зазвичай зберігає свої статки за межами України, так само як і навчає власних дітей скоріше у Великобританії, аніж удома. Тому не дивно, коли волають від стану речей у нашій культурі, що мала б розвиватися семимильними кроками у "суверенній" державі.

Отже, як бачимо, велика геополітика та велике мистецтво кровно пов'язані... Так само як засновник ЄС та засновник абстракціонізму.

2009.

Олег Мингалев,

omingalev@rambler.ru