Люди – это ТАРАКАНЫ! + Чому ніхто не може зрозуміти Шевченка?
Не могу не выставить на своем блоге вот ЭТОТ ВИДЕОКЛИП про Мерседес S-666 – посмотрите непременно!
Для российских читателей всё понятно и так, для украинских, белорусских и американских пару слов: 25 февраля в Москве на Ленинском проспекте произошло ДТП, в результате которого погибли две женщины – врачи-акушеры по профессии. Та, которая старше, – известный и заслуженный врач, у младшей – ребенок 1,5 лет. Скандальность ситуации в том, что другой фигурант столкновения – вице-президент Лукойла, подозреваемый в совершении этого ДТП, – вроде как бы ни при чем! Типа, не виноват. Записи с камер наблюдения все отчого-то вдруг пропали – лишь в последние дни появилась одна, на которой видно, что, видимо, виноват таки вице-президент.
Сейчас именно эта тема является самой-самой обсуждаемой в России. Власти (официальная пропаганда) даже пытаются ее смягчить и затереть – именно для этого в информационное пространство "подкинута" тема о русском мальчике, усыновленном американскими родителями и зверски забитом ими же. Мол, Следственный комитет Генпрокуратуры подумает о возбуждении уголовного дела...
Так вот, тема с ДТП на Ленинском проспекте показывает, что в реальных условиях современной России если ты – не часть элиты (олигархической или властной), значит ты – таракан, значит, тебя нет или почти нет, значит, тебе можно гадить на голову, а то и стукнуть по голове кирпичом. Значит, тебя можно стереть в порошок или размазать твои мозги по асфальту, и никому за это ничего не будет.
Увы, такова реальность.
Хочу спросить у украинских и белорусских читателей: как ВЫ считаете, в современных Украине и Беларуси дела обстоят так же, похожим образом или иначе?
______________________________________________
А також – сьогодні день народження Тараса Шевченка.
Як на мене – це поет абсолютно геніальний і унікальній у світовій літературі.
І, на жаль, абсолютно НЕПРОЧИТАНИЙ! Непрочитаний – перш за все, своїми адептами! Усі ті, хто творив, творить культ Шевченка і заробляє на ньому, як правило, не може нічого путнього сказати про його ТВОРЧІСТЬ – переходять на теми національної ідентичності. А в ній є абсолютно унікальні у світовій літературі речі – шаманські мотиви та мотив тотальної війни. Він також абсолютно оригінальний як версифікатор: часто тонічний вірш, рухливий наголос, неточна рима.
Наприклад, в російській поезії неточна рима вважається непрофесіоналізмом або аматорством, приміром – як у відомій пісні:
Темная ночь, только пули свистят по СТЕПИ,
Только ветер гудит в проводах, тускло звезды МЕРЦАЮТ.
В темную ночь ты, любимая, знаю, не СПИШЬ
И у детской кроватки тайком ты слезу УТИРАЕШЬ.
Верю в тебя, в дорогую подругу мою.
Эта вера от пули меня темной ночью ХРАНИЛА.
Радостно мне, я спокоен в смертельном бою,
Знаю, встретишь с любовью меня, что б со мной ни СЛУЧИЛОСЬ.
А у Шевченка неточна рима – один з провідних прийомів версифікації. І дуже органічно виглядає!
От було б трохи вільного часу, неодмінно написав би про Шевченка – все-все-все, що думаю про його творчість, але, нажаль, нема.
Тому доводиться констатувати, що образу Шевченка відверто шкодять не лише ідіотські тупі книжки – тіпа тої, що написав Олександр Бузина, а й усі ті медові славослов'я-словоблуддя – на тему "Кобзаря"-націєтворця, "батька нації" etc, etc.
Хоча, мабуть, насправді не шкодять. Та сама книга Бузини повернула Шевченка до дискурсу актуальності (хоч і скандально-мерзотної). В будь-якому разі, це краще, аніж статус глянцево-гламурного мертвого класика. Більше шкодить якраз ота солодка патока про "Кобзаря". До речі, а чи Шевченко вмів грати на кобзі або на старосвітській бандурі, аби його так називали?
В навколоцерковному середовищі є ціла традиція хули та пасквілів на Шевченка.
Серед книжок про Шевченка, які мені видалися цікавими в останнє десятиліття, – Джордж Грабович, Леонід Плющ, Оксана Забужко, Валерія Смілянська.
Отак...
А ось – один з моїх улюблених текстів (тут є вплив книги Еклезіаста)
Все йде, все минає – і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе... умирає... одно зацвіло,
А друге зав'яло, навіки зав'яло...
І листя пожовкле вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
І зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потім, і ти, білолиций,
По синьому небу вийдеш погулять,
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає, і будеш сіять,
Як над Вавілоном, над його садами
І над тим, що буде з нашими синами.
Ти вічний без краю!... люблю розмовлять,
Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою,
Співать тобі думу, що ти ж нашептав.
Порай мені ще раз, де дітись з журбою?...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
