Цікаві книжки (14). Григорій Сковорода дозволить перерахувати кількість інтелігентів в Україні

Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів / За редакцією проф. Леоніда Ушкалова. – Х.: Майдан, 2010. – 1400 с.

Колись сучасний філософ Сергій Дацюк сказав мені, що не вважає Сковороду за філософа.

"Як так?" – запротестував я.

"Ну а скажи – яку книгу написав Сковорода?"

Я промовчав: дійсно, жодного рядка за своє життя той не надрукував, жодної монографії або цілісного трактату не написав. Але тоді Платон – теж не філософ.

І ось нарешті ця сама книга, яку написав Сковорода, з'явилась – академічна збірка творів! І дуже товста – аж 1400 сторінок!

Навколо неї – майже детективна історія: як кажуть, друк загальмувався через те, що в тій типографії, де її робили, друкували також якісь "специфічні" бюлетені – ну, звісно, для того, аби найдостойніший став мером міста Сковороди.

Але наклад тої книги такий, яких навіть сьогодні майже не буває: усього 300 (!) примірників. Навіть не 500.

І, оскільки це видання стало переможцем конкурсу Львівського форуму видавців "Найкраща книга форуму-2010", є надія, що її надрукують якимсь пристойним накладом – аби вона була в кожній бібліотеці України та в кожній інтелігентській родині. (І не обов'язково в одному томі: книга з 1400 сторінок чудово може розділитися і на два (краще), і на три томи.)

Можна також (і, ніби, такий проект існує) видати "повного" Сковороду в трохи адаптованому варіанті – без докладного наукового апарату, передмов, детальних посилань та ін.

До речі, в такий спосіб можна було б порахувати – скільки в Україні інтелігентів.

Непогано було б також, аби книгу видали і в Росії – з перекладом на російську наукового апарату та латинських текстів самого Сковороди, але без спрощення оригінального тексту. Майже так вже відбулося на початку 1970-х: у Києві на 250-ліття Сковороди силами Інституту філософії та видавництва "Наукова думка" було видано оті легендарні два тому 1973 року, а потім у Москві їх адаптували для широкого радянського російськомовного читача.

У 1990-х в Україні ще видали Сковороду у двох томах в перекладі на сучасну українську літературну мову, і це теж добре, але Сковороду цікаво читати саме в оригіналі, з "ятями", – це така специфічна книжна мова (lingua mixta), на яку вплинули і народна українська мова, і народна великоруська, і книжна слов'янська, і "словено-российский язык" Ломоносова, і польська, і грецька, і латина. Показово, що ця мова дуже помітно відрізняється од російської мови харківських письменників – сучасників Скововороди.

Отже, це однотомне чудо з'явилося працею однієї людини – Леоніда Володимировича Ушкалова, професора Харківського університету, одного з найцікавіших дослідників української барокової літератури (слід також згадати його колег, що брали участь у виданні, серед яких – дружина, син Олександр – сучасний письменник та літературознавець, московський сковородинознавець Олег Марченко та навіть Оксана Забужко).

Академічні видання класичних текстів логічно робити раз на скільки-то десятків років – за цей час, по-перше, знаходяться якісь не відомі раніше тексти (якщо пощастить), по-друге, зникають цензурні забобони (не лише радянські, але й всілякі моралістичні чи викликані політкоректністю) і, по-третє, переосмислюється сам контекст творчості автора, розкриваються нові обрії, знаходяться нові гіпертексти, алюзії, ремінісценції, впливи.

В появі нового видання є також і четвертий смисл – відтворення аутентичного тексту Сковороди, а це теж велика проблема. Наприклад, порівняно з виданням 1973 року, в новому – декілька десятків тисяч виправлень. Але тепер все відтворено за рукописами (якщо вони є) та авторитетними виданнями, частину текстів та словоформ при редакторі довелося реконструювати.

Є добротна передмова Леоніда Ушкалова, де коротко описується унікальність Сковороди: християнська неоплатонічна філософія, належність до олександрійської традиції біблійних тлумачень (в його відомих текстах виявлено майже 7 тисяч біблійних цитат!), вчення про "сродність", "неравное равенство". Сковорода – це не поступове згасання українського літературного бароко, а міцний культурний вибух, що породив нові напрямки для української філософії та літератури. Наприклад, він вважається першим "філософом серця" – саме слово "серце" вживається в його відомих текстах аж 1146 разів.

У виданні Є також один новий текст – лист Сковороди до Григорія Ковалинського від 2 травня 1785 року, який вперше було надруковано в 1984 році у журналі "Известия Академии наук СССР". (Пам'ятаю, в якійсь з книг Лотмана випадково натрапив на відгук на цю публікацію невідомого листа Сковороди – він, видатний знавець культури саме XVIII століття, був у захваті!)



До того ж, до цього видання в Інтернеті існує так звана конкордація: на сайті Університету Альберти викладені тексти та рукописи Сковороди, працює машина контекстуального пошуку, є розпис усіх слів, що вживано в кожному з текстів. (Ганьба українській гуманітарній науці та українським жлобам-олігархам, що все це – на сайті далекого Едмонтонського університету в Канаді, а не Харківського чи Київського!)

http://www.arts.ualberta.ca/~ukr/skovoroda/

Окрім всього іншого, Сковорода – архетипово український типаж – антисистемний, анархічний, самодостатній – справжній козак! Але при цьому найвищим щастям для нього, як і для кожного містика, є преображення, вихід за межі матеріального буття, трансценденція, екстаз, обоження. Взагалі, Микола Шлемкевич навіть веде мову про "сковородинівську людину" – як про певний людський український інтровертний типаж, схильний до споглядання, рефлексії та самозаглиблення.

Гадаю, у найближчий час актуальними та перспективними повинні стати такі напрямки дослідження філософа:

(1) Сковорода та християнський неоплатонізм, гностична містика, вчення Мейстера Екхарта, Якоба Бьоме, російська масонська філософія;

(2) Сковорода та філософія російського й українського "космізму", вчення про "ноосферу" (Володимир Вернадський, Тейяр де Шарден);

(3) Сковорода та соціологія й метафізика "всеєдності" (Володимир Соловйов, Семен Франк);

(4) Сковорода та православна духовна культура (патристика, православні церковні діячі XVIII століття);

(5) Сковорода та специфічна природа української соціальності.



Із Сковороди в Україні, а також і в Росії починається оригінальна філософія, оригінальна рефлексія – щодо екзистенційних питань існування людини та всесвіту. І, як здається, Сковорода ще станеться Україні в пригоді у XXI столітті – принаймні, нова структура соціальності відкриває можливість для побудови суспільства на основі справедливості, солідарності та "сродності".

Ну а вихід друком найкращого та найточнішого за всю історію корпусу текстів Григорія Сковороди – це суттєве досягнення української гуманітарної науки. Навіть важко повірити, що в наші часи трапляється й таке...



P.S.

Для читателей блога, состоящих в Самой Правильной Партии, поясняю, что Сковорода – это честный фраер с хрустов. В натуре – лошину какого попало или клоуна на 500-гривенном лавэ не нарисуют.



P.P.S.

До речі, у зв'язку з невідворотньою інфляцією, є ідея: наступними персонажами для більших українських купюр (наприклад, 1.000 гривень та 5.000 гривень) можуть стати ще незадіяні – Гоголь та академік Вернадський – пророк ноосфери та Інтернету.

P.P.P.S.

Усім любителям Сковороди раджу скачати й перечитати "Сад божественных пісней"

ТУТ.



P.P.P.P.S.

А ось і сам пан Леонід Ушкалов розповідає про Сковороду:

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.