In Memoriam. Володимир Іванович Полохало
Так трапилось, що Володимир Іванович Полохало став першим українським політологом (разом з Д.Г. Видріним), чиї статті та коментарі я читав. Заснований ним журнал "Політична Думка" у 1990-х був справжнім явищем – як і російський журнал "Полис" тих часів. Особисто я з цим журналом познайомився у Москві – і не по "українській" лінії, а по лінії "політологічній" – він виходив на трьох мовах і московські політологи з інтересом за ним слідкували.
І коли у 2000 році в Москві був великий політологічний конгрес, на який з України приїхав і Полохало, я вимагав в старших колег, аби з ним познайомили. Але ми з ним трохи розминулись, тому познайомились у Києві, за кілька років.
Його ідеї про Україну як "не-громадянське суспільство", про "маленького українця" – як основу такого суспільства особисто мені здавались на початку 2000-х не просто цікавими і актуальними – я їх переживав на якомусь внутрішньому психологічному, а то й екзистенційному рівні. Я тоді особливо болісно відчував, що головна проблема – не погана політична система, не зникнення СРСР чи не залишки "радянщини". Головна проблема – здрібнення масштабу особистості, криза душ, втрата людьми суб'єктності, самодостатності, всезагальне спустошення, маргіналізація.
Мені здавалось, що Володимир Іванович, нащадок запорізьких козаків, теж це переживає якось болісно – не як соціологічну проблему, але як проблему кризу духу.
Але тоді, коли ми познайомились, "Політична Думка" вже вмерла – були лише мрії про її відновлення.
Десь у вересні 2004-го він покликав мене на зустріч – я якраз був у Києві.
"Андрію, знаєте, є ідея відродити журнал! – захоплено говорив він. – Пропоную Вам написати до першого номеру політологічну статтю про Україну – все-все-все, що Ви вважаєте за потрібне".
Я почав писати.
Але трапилась Оранжева революція, яка зрештою поховала багато ілюзій – однією з такий була і мрія про відродження "Політичної Думки".
Статтю я дописав, але для київських газет вона виявилась завеликою.
В результаті 16 червня 2005 року її під назвою "Украина сосредотачивается... Актуальные и экзистенциальные вопросы для политического режима Ющенко – Тимошенко – Порошенко" надрукував "День". Зараз навіть словосполучення "політичний режим Ющенка – Тимошенко – Порошенка" видається сюрреалістичним...
А потім Володимир Іванович став депутатом од БЮТ.
Я продовжував сумувати, що в Україні нема пристойного академічного журналу з політології – при зустрічах казав – мовляв, Україні ну дуже потрібне таке видання – Ви й самі про це краще од мене знаєте. Ви ж тепер депутат – ну хай, може, Юля Володимирівна знайде ресурс – адже подібне видання по грошах – це мізер – порівняно з тим, що вона тупо викидає на вітер. Ну, зрештою, для її іміджу – це позитив.
Але чи справді грошей не було, чи йому стало не до журналу, та "Політична Думка" так і не воскресла.
А тепер сказали, що Володимира Івановича більше не буде...
Царство Небесне та земля пухом...
P.S.
Мої співчуття дітям Володимира Івановича Полохала та п. Марині Пирожук...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
