ТіЩоЗнялиКіноПроУкраїнськогоРембо: Чи треба йти на скандальний український фільм?

Підозрюю, що саме та прем'єра фільму "ТойЩоПройшовКрізьВогонь", на якій побував автор цих рядків, – найцікавіша з усіх можливих.

Тому що там були, окрім виконавця головної ролі Дмитра Лінартовича, режисера Михайла Іллєнка, актора Віктора Андрієнка (легендарного Довгоносика) та продюсера Володимира Філіпова, троє родичів прототипу головного героя – Івана Даценка, а також його земляки з Диканьки та малої батьківщини – села Чернечий Яр.

Я сам – людина трохи ангажована, тому власні враження про фільм як витвір мистецтва залишу при собі.

Звісно, це продовження традицій поетичного кіно в сучасних умовах. З поетичного кіно там є красивий образ – лелеки і літаки в одному кадрі. З невдалих стереотипів поетичного кіно – сцени божевілля та самогубства головного злодія. Дивно, що, знімаючи деякі сцени поблизу Чернечого Яру, неймовірно красивих місць, автори так і не вставили у фільм жодного вражаючого українського краєвиду.

Той факт, що основа сценарію та генератор драматичного розвитку подій – любовний трикутник, а не щось інше, залишу без коментарів.

Фільму можна закидати – мовляв, багато помилок, нестиковок та ляпів. Так, один мій знайомий, відомий журналіст, що був на прем'єрі, нарахував понад 10 ляпів, серед яких мені найбільше сподобалось таке: навряд чи радянський льотчик, що живе серед канадських індіанців, міг би майструвати собі літак (аби перелетіти на ньому в СРСР) на основі мотору з радянського мотоциклу "Днепр" або МТ-9, модель початку 1970-х років.

Але за 7 днів показу фільм було розпродано понад 7 тисяч квитків – це при наявності усього 10 копій на кіноплівці, 1-2 сеансів в незручний час і порівняно невеликій розкруточній кампанії.

За таких умов перспективним може бути неодночасна прем'єра, а т.зв. "театральний" показ – коли прем'єри відбуваються по черзі в різних містах – з виїздом туди авторів фільму, з прес-конференціями та якимись цікавими подіями.



Ну і ще: всі глядачі чекали явлення головного героя в індіанських пір'ях – як і намальовано на афіші. Але так і не дочекалися...

Зате дочекалися братів Капранових – в ролі хрущовських партапаратників-кукурудзоводів, що приїхали в Канаду з радянською делегацією дивитись на місцеві врожаї.

Якраз в цій сцені головний герой, що став індіанцем, одягнений в таку цікаву джинсову сорочку в клітинку – майже таку саму я хотів собі купити в одному магазині тиждень тому, але, на жаль, не знайшлося мого розміру.

До фільму можна виставити чимало претензій, хоча, звісно, на бюджет в 2 млн. "зелених" сильно не розгуляєшся. Ну і фільм, знімали дуже довго – через фінансову кризу 2008 року.

В цьому фільмі є відсилка до стрічки того самого Михайла Іллєнка "Фучжоу" – в одному епізоді появляється Тарас Денисенко, що зіграв головну роль у фільмі 1993 року.

Іллєнко ж бачить сюжетні паралелі цих свої двох фільмів: пригоди українця за кордоном, на чужині. Тому хоче зняти й третій фільм – за мотивами шевченківської поеми "У тієї Катерини хата на помості".



До речі, якщо авторам цього фільму вдасться зняти навздогін документальний фільм про Івана Даценка – вождя індіанського племені (з виїздом до Канади), це було б дуже цікаво.

Взагалі, цей фільм можна порівняти з минулорічним романом Ліни Костенко.

І роман, і фільм – не шедеври. Але вони притягли глядацько-читацьку увагу. Роман прочитали чи не усі "просунуті" та інтелігентні люди в Україні – то ж він став чи не першим українським бестселером нового часу. Чимсь подібним може стати і цей фільм. Адже йдеться навіть не про відродження, а про нове народження кіно в Україні.

На прохання авторів фільму, передаю їхню відозву до всіх читачів цього блогу: не дивіться цей фільм в інтернеті – це зовсім не те враження. Він вартий того, аби витратити 2 години та 30-40 гривень!

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.