Невідомі рейдери хочуть захопити письменницький будинок по Банковій, 2? (продовження письменницького скандалу: А. Гай та ін.)

АНАТОЛІЙ ГАЙ: "ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ" ПО-БАРАНІВСЬКИ, АБО НА КАЛЕНДАРІ НСПУ – 1937 РІК?

Від А.О.

Нещодавно на цьому блозі з'явилась стаття проф. Володимира Казаріна "ОТ БАНКА ДО БАНКОВОЙ: ГОЛОВА НСПУ ВИКТОР БАРАНОВ КАК ЗЕРКАЛО УКРАИНСКОЙ КУЛЬТУРНОЙ КОНТРРЕВОЛЮЦИИ".

Я і думати собі не міг, що стаття про Спілку письменників в країні, в якій більшість населення – люмпени, що не читають книжок взагалі, не кажучи вже про книжки сучасних українських авторів, викличе такий резонанс.

За часів радянської влади членство у творчій спілці давало людині певний статус, можливості, гроші.

Зараз – скоріше, не дає, а забирає (за виключенням хіба що тих небагатьох, хто може продати майно спілки – будинок творчості, галерею, приміщення поліклініки).

Я не уявляю людей, хто читає всі ці книжки, окрім вузької тусовки колег (хоча я сам інколи читаю).

Тому мені важко зрозуміти мотиви багатого банкіра – навіщо йому ще й бути письменником? Та не просто письменником, а ще й членом Спілки? Та не просто членом Спілки, а ще й головою кримської організації? За це що, дєвушкі більше любити будуть чи що? Які поверхи піраміди Маслоу не заповнені в біографії цього світоча?

Сам я не видав жодної книги і не збираюсь цього робити, бо не розумію, нахріна і кому це треба.

Також я не розумію взагалі, навіщо потрібні ці Спілки.

Як відомо, Союз писателей СССР було створено у 1934 році з метою перетворити письменництво (а потім інші мистецтва) на засоби пропаганди, взяти під контроль самих письменників, а також розвинути соцреалізм як новітній метод впливу на масову свідомість та нову естетику, яка б була ідентичною сталінському проекту новітньої комуністичної імперії. (Правильно ідентифікувати соцреалізм як псевдоепічний монументальний квазі-класицизм.)

Очевидно, що потрібні ТВОРЧІ ПРОФСПІЛКИ (як той самий Літфонд, але Літфонд в Російській імперії з'явився ще у XIX столітті). А творчих угрупувань повинно бути багато – як то було у 1920-х, а не одне (якщо, звісно, є для цього потужня енергетика).

Чи є це в сучасній Україні?

Чи з'явився в сучасній Україні епохальний роман, в якому б ставилися епохальні проблеми? (В радянській літературі такі твори таки з'являлися.)

(Якщо Ви знаєте подібні романи, напишіть, будь-ласка, в коментарях.)

Отже, Анатолій Гай – голова Київської обласної організації НСПУ пише про наболіли проблеми. Наскільки його погляд є зваженим та об"єктивним – судити не берусь.

Якщо я правильно зрозумів, то в усій цій письменницький жабомишкодраківці є певна логіка: з'явились люди, що хочуть захопити Будинок НСПУ на вул. Банківській, 2 – пречудовий особняк поблизу Адміністрації президента та Нацбанку. А письменників (як в анекдоті: "Ты кто?" – "Я – прозаик" – "Про каких-таких заек?") – злити нахрін – куди-небудь на окраїну Києва, в якийсь невеличкий бетонний офіс, що знаходиться на першому поверсі дев'ятиповерхівки – поруч з гастрономом та перукарнею.

Може, це й не так (дай Боже!), але подібна ситуація сюжетно дуже нагадує потрошіння інтелігентних лохів, яким якимсь дивом у спадок (в даному випадку – од радянської влади) дісталась якась цікава нерухомість, захистити яку вони явно не в силах.

В будь-якому разі ми не робимо ніяких висновків – ділимось лише припущеннями. Оскільки вовки (зубасті господарі життя) завжди намагаються посварити між собою овець (наївних, лохів, "прозаїків"), аби їх роздягнути та зняти з них три шкури.

Отже, будь-які альтернативні думки людей, зазначених у цих текстах, насамперед п.п. Віктора Федоровича Баранова та Бориса Григоровича Фінкельштейна, будуть оприлюднені на цьому блозі (прохання: робити це коротко, концептуально, зрозуміло; адреса для зв'язку: andokaraСОБАКАyandexКРАПКАru).

НИЖЧЕ – матеріал, де йдеться про Київську обласну письменницьку організацію, а потім – фейлетон Анатолія Гая, голови цієї організації, – у відповідь на зауваження керівництва НСПУ.

Якби я був редактором цих текстів, я б усе умістив на 1-2 сторінках. Але, на жаль, я не автор і не редактор, а публікатор...

А.О.

_______________________________________________

_______________________________________________

_______________________________________________

"Про становище в Київській обласній письменницькій організації"

У червні 2003 року рішенням Президії НСПУ було створено додаткову спілчанську структуру – Київську обласну письменницьку організацію. Головним мотивом цього кроку стало запевнення її організатора Анатолія Гая в тому, що влада області пообіцяла виділяти на потреби письменників новоствореної структури чималі кошти. Очевидно, в цьому був свій резон. Проте всі подальші роки існування КОО виявили зовсім інше її призначення. Про це – дещо згодом. А тим часом спинімося на подіях останніх місяців.

У липні ц.р. А.Гай подав керівництву Спілки заяву такого змісту (дослівно): "У зв'язку з переходом на іншу роботу в Апарат Верховної Ради України прошу звільнити мене від обов'язків голови КОО НСПУ з 20.07.2012 р." Відставку А.Гая було прийнято згідно із Статутом НСПУ та чинним трудовим законодавством. На перехідний період (до звітно-виборних зборів, попередньо призначених на вересень) рішенням секретаріату НСПУ тимчасово виконувати обов'язки голови КОО було доручено Іванові Кокуці, якого рекомендував як майбутнього голову той же Анатолій Гай. Те саме рішення секретаріату зобов'язувало А.Гая передати І.Кокуці установчу то робочу документацію і печатку організації, а голову Контрольно-ревізійної комісії НСПУ Галину Тарасюк – здійснити перевірку надходження і витрат коштів КОО. На порушення ухвали керівного органу Спілки документи передані не були, а голову КРК Галину Тарасюк не допущено до виконання її статутних обов'язків з тієї причини, що, мовляв, обласна організація має свій контрольно-ревізійний орган і "верхам" немає чого втручатися в справи "суверенного" спілчанського підрозділу.

І все ж перевірку здійснити довелося. З'ясувалося, що Київська обласна письменницька організація, всупереч законодавству та постанові спілчанського секретаріату про обов'язкову паспортизацію обласних підрозділів НСПУ, не зареєстрована у відповідному органі юстиції, не має власного рахунку, а печатка її – зразка невідомо яких часів. Натомість зареєстровано Білоцерківську міську організацію НСПУ (така структура не передбачена жодним пунктом Статуту НСПУ), головою якої є Анатолій Гай. Коли А.Гаю було зауважено про необхідність відкрити банківський рахунок обласної організації, той відказав, що такої потреби немає, оскільки він практикує "специфічну схему" роботи з коштами. Вдалося встановити й цю "специфіку".

Грошові потоки нібито на потреби обласної організації надходили на адресу трьох юридичних осіб, до яких прямо причетний А.Гай. Це – ТОВ "Культура", "Білоцерківдрук" і ФОП "Кравець". Лише протягом 2011 року за велінням тодішнього спілчанського керівництва цим комерційним структурам з коштів НСПУ перераховано:

- 31.08.2011 р. – 14 280 грн.;

- 09.09.2011 р. – 33 320 грн.;

- 22.09.2011 р. – 15 000 грн.;

- 10.10.2011 р. – 23 000 грн.;

- 11.10.2011 р. – 4 700 грн.;

- 13.10.2011 р. – 350 грн.;

- 17.11.2011 р. – 8 000 грн.

Загальна сума – 98 тисяч 650 грн.

Йдеться, повторюємо, тільки про 2011-й рік. Виникає запитання: керівництво якої іншої обласної письменницької організації мало такі дивовижно-щедрі фінансові "преференції" від Спілки?! І скільки ще коштів надходило в розпорядження А.Гая від обласної влади? Відповіді поки що немає, адже у Анатолія Івановича – "своя" контрольно-ревізійна комісія, а спілчанській, загальноукраїнській, до його справ з фінансами – зась!

Уже майже рік А.Гай морочить голову секретаріату, Президії, Раді НСПУ ефемерним боргом Спілки перед ним за укладання і випуск письменницьких довідників, оперуючи підписаною ним та В.Яворівським угодою, за якою послуги упорядника оцінено на суму 15 000 гривень. Насправді значну текстову частину довідників (420 сторінок із 587) на цифрових носіях А.Гаю передало видавництво "Український письменник". Взагалі викликає подив той факт, що вперше за багато років Спілка доручила випуск довідників не власному видавництву, а людині, яка не має практики й досвіду такої роботи майже енциклопедичної складності. Як же повівся з дорученою справою новітній упорядник? Найтолерантніша оцінка – безвідповідально. Допущено численні фактичні й текстові помилки, помітно сліди волюнтаризму щодо висвітлення біографічних даних письменників. Не забув А.Гай і про себе "коханого": довідниковий автокоментар майже на цілу сторінку охоплює такі "вагомі" штрихи власної біографії, як "з відзнакою закінчив ф-т журналістики", "пройшов шлях від літературного працівника багатотиражки до зав. кореспондентським пунктом республіканської газети", "упорядник багатьох антологій і альманахів", "нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня та одинадцятьма державними нагородами колишнього СРСР та іноземних держав, Почесними відзнаками НСПУ" і таке інше.

До речі – про державні нагороди. Разом з А.Гаєм такий самий орден "За заслуги" має і його дружина Гай Галина Семенівна. Якщо інформація про це розміщена в письменницькому довіднику, то вочевидь треба розуміти, що йдеться про літературні заслуги подружжя. В чому вони виражаються, в яких творах і книжках, що закономірно в такому разі мали б стати предметом зацікавленої уваги літературної критики, читачів, громадськості? Навряд чи хто дасть відповідь. Зате цілком очевидно, що недарма А.Гай (див. Довідник) "обирався депутатом 6 скликань Білоцерківської міської та Київської обласної рад".

Цьогорічним лауреатом обласної літературної премії ім. Г.Косинки стала... Вгадайте, хто? Галина Гай. Хоча попереднім рішенням журі премію присуджено іншому письменникові. У Гаїв уже й премії приватизовано!

Після заяви про звільнення з посади голови КОО у зв'язку з переходом на роботу в апарат Верховної Ради А.Гай – уже рядовий член організації – продовжував керувати нею, призначати й перепризначати дні проведення письменницьких зборів, погрожував не угодним йому колегам виключенням зі Спілки й "дати по морді" членам секретаріату НСПУ. На зауваження голови НСПУ про неправомірність його "керівних" дій А.Гай відповів: "Я відкликав заяву про звільнення з посади".

По-перше, такої заяви у письмовому вигляді колишній голова КОО досі не подав. І по-друге – таку заяву буде розглянуто тільки після того, як у ній буде посилання на те, що А.Гай звільнився з державної служби, бо ж саме через вступ на неї йому довелося писати попередню заяву.

Було б несправедливим не визнати значної помітної організаційно-творчої роботи у середовищі письменників Київщини. Але воднораз треба констатувати, що Київська обласна письменницька організація під багаторічним незмінним керівництвом А.Гая перетворилась у його вотчину, фактично непідконтрольну Спілці. Таке позастатутне становище означає загрозу самому існуванню НСПУ як демократичній і воднораз структурованій за принципом централізму творчій інституції. Через те постановою Президії НСПУ (а це саме її статутна прерогатива) від 25 вересня 2012 року скасовано рішення цього ж керівного органу Спілки від 20 червня 2003 року про створення у складі НСПУ Київської обласної письменницької організації.

29 вересня ц. р. відбулися збори письменників Київщини, на яких ухвалено звернутися до Президії НСПУ з пропозицією переглянути рішення від 25.ІХ.2012 р. Ми, секретаріат НСПУ, визнаємо можливість такого перегляду. Але при цьому категорично заявляємо, що жодна обласна спілчанська організація не може й не буде існувати як чийсь особистий бізнесово-фінансовий проект з вивищенням її інтересів над інтересами Спілки. Розцінюємо дії А.Гая як такі, що спрямовані на підрив діяльності НСПУ, її структурно-організаційної єдності й цілісності. Письменники Київщини, на наше переконання, мусять виявити свою принципову позицію з даного питання.

Секретаріат НСПУ: В. Баранов, В. Барна, Любов Голота, Г. Гусейнов, Д. Іванов, М. Каменюк, С. Пантюк, М. Сидоржевський, М. Слабошпицький.

(ЗАКІНЧЕННЯ МАТЕРІАЛУ В НАСТУПНІЙ ПУБЛІКАЦІЇ)

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.